Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

«Путіна треба зупинити, і його можна зупинити»

Зарубіжні ЗМІ про останні події в Україні
18 березня, 2014 - 12:46
БЛИЗЬКО 10 ТИС. ЛЮДЕЙ ПРОЙШЛИ МАРШЕМ У ЦЕНТРІ ЛОНДОНА В НЕДІЛЮ НА ЗНАК ПРОТЕСТУ ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ В УКРАЇНІ. ДЕМОНСТРАЦІЯ ПОЧАЛАСЯ ВІД MARBLE ARCH Й ПРОЙШЛА ЧЕРЕЗ BAYSWATER ДО РОСІЙСЬКОГО ПОСОЛЬСТВА НА KENSINGTON PALACE GARDENS / ФОТО РЕЙТЕР

«Чи не здається вам дивним, що результати голосування в Криму під прицілом рушниць, де питання в бюлетенях не дають практично жодного вибору, до болю нагадують вибори радянських часів, за якими так ностальгує Володимир Путін?» — ставить майже риторичне запитання канадський парламентарій і колишній шеф московського бюро газети Financial Times Христя Фріланд. «Та ні, нічого в цьому дивного немає, — запевняє автор, — і справа зовсім не в нещасному півострові. А в тому, що незаконно вторгуючись у Крим, російський президент має три мети». По-перше, звести Україну до становища держави-васала. По-друге, показати, що Росії не страшні погрози Заходу і що міжнародні закони їй не указ. І, по-третє, остаточно звести країну зі шляху демократичного розвитку, на яку вона намагалася стати за Горбачова та Єльцина. Ніхто з нас, пише Фріланд, не зможе почуватися в безпеці, якщо Росія, що володіє ядерною зброєю і величезними коштами від продажу нафти, визнає за можливе зневажати міжнародні закони і договори, передусім Будапештський меморандум 1984 року, за яким Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на надані їй гарантії безпеки і територіальної цілісності. Успіх Путіна в Криму підштовхне диктаторів усього світу і стане ударом по демократії, яка за останніх 25 років досягла чималих успіхів, починаючи з падіння Берлінської стіни і розпаду Радянського Союзу. «Путіна треба зупинити, і його можна зупинити», — пише автор статті.

«Чого він хоче? Розчленувати Україну! Але ми не дозволимо йому зробити це, і допоможуть нам у цьому самі українці. Вони вже, на подив Путіна, виявили неабияку стійкість. Проте протистояти країні, яка утричі більша і набагато сильніша від вас, — справа непроста. В Угорщині у 1956 році і Чехословаччині в 1968 році це не вдалося. Тому ми можемо й повинні допомогти Україні», — вважає Фріланд. Передусім це має бути економічна допомога. Для цього Києву буде потрібно провести реформи, на яких наполягає МВФ, але при цьому слід пам’ятати, що національна безпека має залишатися пріоритетом. «Якщо ж російські війська вирішать піти далі Криму, ми маємо бути готові дати жорстку відсіч. Росії та її еліті — не місце в міжнародній спільноті і світовій економіці, якщо її солдати вторгуються в іншу країну», — висловлює думку автор.

При цьому ми повинні віддати належне іншій Росії, яка вийшла на вулиці на знак солідарності з Україною, не побоявшись авторитарного режиму. Ми звикли до того, що свобода і демократія є невід’ємною частиною нашого життя, пише автор статті, але найближчими днями і тижнями ми маємо довести, що ми гідні спадкоємці наших дідів, які здобули нам цю свободу, і відстояти її для інших народів,йдеться в матеріалі.

ЗВ’ЯЗАНІ ОДНИМ ЛАНЦЮГОМ

Daily Telegraph набагато обережніше ставиться до питання про економічні санкції як важіль впливу на Росію. За роки після розпаду СРСР Росія стала невід’ємною частиною світової економіки, до того ж йдеться не лише про екстравагантні витрати російських олігархів на Заході. Насправді Захід продовжує вливати гроші в Росію, а обсяг двосторонньої торгівлі перевищує $100 млрд на рік. Третина європейського імпорту нафти, газу і вугілля припадає на Росію, нагадує видання. Не дивно, що військову відповідь на агресію Кремля на Україні західні лідері навіть не розглядають. Дієві економічні санкції, за розрахунками Путіна, теж малоймовірні, оскільки повномасштабна торговельна війна стане руйнівною для обох сторін. Росіяни виводять із заходу мільярди доларів, Захід звільняється від російських активів, а Москва розпродує американські бонди для підтримки курсу рубля.

І все це відбуваються в напружений момент, коли економіка країн, що розвиваються, включаючи Китай, гальмується, Японія не може подолати кризу, а єврозоні загрожує дефляція. Загалом світова економіка, що ще не оговталася після минулої кризи, може поринути в нову, і протистояння з Росією зараз всім недоречне.

РЕФЕРЕНДУМ ВІДБУВСЯ, АЛЕ ЧИ БУВ ВИБІР?

Independent публікує експрес-прогноз подій після остаточного підрахунку голосів на референдумі про приєднання Криму до Росії. Ніхто не має сумніву, пише газета, що більшість мешканців Криму проголосують за приєднання до Росії. Тим паче що й вибору як такого не було, адже збереження статуса-кво не малося на увазі. США і ЄС із самого початку заявили, що не визнають легітимності референдуму, і пообіцяли вжити фінансових санкцій проти Москви. Економічні санкції можуть фінансово завдати школи Заходові не менше, ніж Росії. А можливо, й більше. Саме на це розраховує президент Путін, відкрито закликаючи відмовитися від подібних важелів впливу, пише видання. Поки що погрози санкцій жодним чином не вплинули на дії Росії в Криму.

У ПОЛІТИЦІ ВАЖИТЬ КОЖЕН ДЮЙМ

Якщо за політика береться жовта преса, йому буде непереливки... Чого вартий сам лише  заголовок у Daily Mail: «Синдром маленького чоловічка знову завдає удару». Про кого йдеться, здогадатися неважко. «Схід і Захід дюйм за дюймом сповзають до конфронтації, і вся справа в цих самих дюймах, точніше, в їхній відсутності», — пише газета. Вона посилається на думку психологів з Оксфорда, які зауважують, що людям малого зросту властиве ірраціональне відчуття небезпеки. Зріст Володимира Путіна, за певними оцінками, (точна цифра, на думку газети, в Росії суворо засекречена спецслужбами) становить 165 см чи близько до цього. Замало, але цілком досить, аби, як кажуть вчені, «мати параною, відчуття недовіри і страху до навколишніх», веде далі Daily Mail. При цьому газета зазначає, що до прем’єр-міністра Дмитра Медведєва, зріст якого не перевищує й 152 см, Володимир Путін жодних ворожих відчуттів не має, навпаки, навіть дозволив йому на певний час стати президентом, аніскільки не побоюючись, що той може скласти йому конкуренцію. Газета йде в своїх аналогіях ще далі, нагадуючи, що зріст «тирана всіх часів і народів» товариша Сталіна, якого Володимир Путін так прагне реабілітувати, був лише 158 сантиметрів, а його підручний монстр Єжов взагалі був, як то кажуть, «метр із кепкою».

КРИМ — НЕБЕЗПЕЧНА ПОЛІТИЧНА АВАНТЮРА

Російський опозиційний політик Григорій Явлінський пише в «Новой газете», що позиція і дії Кремля в Криму — небезпечна політична авантюра. Він зазначає, що в Криму відбувається масове приниження людей, які стоять на позиції Конституції України (наприклад, побиття під час мітингів 9 березня), і українських військовиків (примус до відмови від присяги чи здачі зброї). Це видається нічим іншим, як помстою народові України за спробу продемонструвати гідність і самоповагу, пише Явлінський. Він також висловлює ідею скликання Міжнародної конференції з політичних, правових і військових питань, пов’язаних з Україною, зокрема з усього комплексу питань Криму.

Інша російська газета «Ведомости» пише, що зміна влади в Україні в результаті кровопролитного внутрішньополітичного конфлікту і «кримська криза», що настала за нею, в міжнародних відносинах матимуть величезні наслідки і для пострадянського простору. Газета також висловлює припущення, що пострадянський простір, можливо, постав на порозі найсильніших змін майже за чверть століття його існування.

За матеріалами Бі-бі-сі


 

Що пише німецька преса про необхідні кроки з боку ЄС?

Європа далі не може визначитися, як діяти у ситуації щодо Кримського конфлікту. Хоч керівник німецького зовнішньополітичного відомства Франк-Вальтер Штайнмаєр наголосив, що зараз важливо запобігти «подальшій ескалації, яка могла б призвести до розколу Європи» та закликав негайно відправити до України місію спостерігачів Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), позиція ЄС залишається нерішучою. Німецька преса гуде — що робити?

«РІЗКІ САНКЦІЇ НА РОСІЙСЬКУ АГРЕСІЮ»

Газета Frankfurter Allgemeine Zeitung пише: «...Важливо, аби ЄС швидко відреагувала з різкими санкціями на російську агресію, навіть якщо це, можливо, не зупинить Путіна моментально. Тепер йдеться про те, аби підвищити йому ціни так сильно, наскільки це можливо. Не слід забувати, що перед самітом ЄС у Вільнюсі наприкінці минулого року Росія також вжила економічних заходів проти головуючої Литви, уряд якої  є одним із найбільших прихильників того, аби якомога швидше наблизити Україну до ЄС».

«ПОВІЛЬНО, АЛЕ ВПЕВНЕНО»

Sonntag Aktuell натомість вимагає зменшення газової залежності від Росії: «Ефект матиме лише це: ЄС на чолі з Німеччиною як найбільшим замовником мусить поступово зменшувати свою енергетичну залежність від Росії. Це процес, хоч і повільний, проте матиме більш відчутний результат. Окрім того, є достатньо часу для поправок. Але це змусить Путіна чітко визначити, чого Росія хоче досягти своїм правлінням: бути важливим учасником спільного Європейського дому чи подобою агресивної радянської імперії».

«ТОРГІВЕЛЬНІ САНКЦІЇ — ПАЛИЦЯ З ДВОМА КІНЦЯМИ»

Одне з найбільш знаних німецьких видань Die Welt зазначає, що «справжні торговельні санкції є палицею з двома кінцями». «Росія для експорту свого головного  товару — нафти, газу, сталі та металів — потребує Заходу так сильно, як і грошей. Оскільки температура висока і запасів газу достатньо, зараз щодо газового сектору можна зіграти на «вищі ставки», ніж під час вузьких місць доставки взимку 2009 року. Насправді Європейська комісія дуже б’є по «Газпрому», затримуючи очікувані затвердження для трубопроводів Opal та Південного потоку», —  пише видання.

«ГРОШІ, ДИПЛОМАТІЯ ТА ДОБРІ СЛОВА»

А найбільш популярна газета Bild наголошує, що «Путін має, передусім, три аргументи, які говорять за нього: газ, нафту і можливі блокади всіх великих міжнародних переговорів. Коли йдеться про ядерний конфлікт з Іраном та  громадянську війну у Сирії, російське «нет» може паралізувати Раду Безпеки ООН. Захід може протистояти лише за допомогою грошей, дипломатії та добрих слів. Це недостатньо, аби зупинити царя Путіна. Недостатньо, аби забезпечити свободу Криму. Путін вже не випустить зі своїх рук півострів».

«ЗА КУЛІСАМИ — ШТАЙНМАЄР»

«У Європі тривалий час усі дивилися лише на Меркель, коли йшлося про те, як має діяти ЄС щодо складних та контраверсійних питань. Особливо це стосується проблеми щодо України, — пише Rhein-Zeitung. — Після того як представники адміністрації ЄС нічого не добилися, німецький, французький та польський міністри закордонних справ поїхали до Києва, аби запобігти громадянській війні. Це мало свій ефект. Але в першу чергу за кулісами виступає Штайнмаєр».

Олеся ЯРЕМЧУК, «День»

Газета: