Літо невдоволення

У політики є погана звичка дивувати нас, особливо в таких країнах, як Китай, де прозорості мало, а інтриг багато. П’ять місяців тому голова Сі Цзіньпін приголомшив своїх співвітчизників, скасувавши обмеження терміну президентської влади і сигналізувавши про намір залишатися на своїй посаді все життя. Утім, реальний сюрприз очікував нас далі.

Коли Сі робив свою заяву, вважалося, що його панування всередині китайської однопартійної держави фактично абсолютне, а отже, його влада ні за яких обставин не піддаватиметься нападкам. Але тепер у Сі настало найгірше літо з моменту приходу до влади в листопаді 2012 року: безперервний потік поганих новин викликає у багатьох китайців, а особливо у китайської еліти, відчуття розчарування, занепокоєння, гніву, безпорадності й невдоволення щодо свого дедалі могутнішого лідера.

Останньою в цій черзі поганих новин стала звістка, що з’явилася наприкінці липня, про викриття державними слідчими фармацевтичної компанії, що виробляла вакцини від дифтерії, правця й кошлюку, що не відповідали стандартам, а також фальсифікувала інформацію про свою вакцину від сказу. Сотні тисяч китайських дітей по всій країні були щеплені дефектними вакцинами.

Так, у Китаї й раніше траплялося багато схожих скандалів (зіпсоване дитяче харчування, заражений лікарський препарат гепарин для розрідження крові тощо), коли ненаситні бізнесмени й корумповані чиновники притягувалися до відповідальності. Але Сі вклав значний політичний капітал у викорінювання корупції й посилення контролю. І той факт, що приватна компанія з широкими політичними зв’язками виявилася в центрі скандалу з вакцинами, став неприємним доказом не такої вже й високою, як стверджувалося, ефективності антикорупційної кампанії, що проводиться зверху Сі Цзіньпіном. У консолідації влади в руках Сі з’явився непередбачений наслідок: тепер він несе відповідальність за цей скандал, принаймні в очах китайського суспільства.

Утім, невдоволення Сі почалася ще до історії з вакцинами. Зростаючі побоювання викликає поступове створення культу особи. Останніми місяцями прибічники Сі не шкодують зусиль на цьому напрямі. Покинуте село, де Сі провів сім років, будучи селянином під час Культурної революції, тепер рекламується як джерело «великого знання» й перетворилося на дуже популярне туристичне місце. Частині населення все це дуже нагадує про квазібожественний статус, який надавався Мао Цзедуну і результатом якого під час «Великого стрибка вперед» і «Культурної революції» стали мільйони смертей і майже повне руйнування китайської економіки.

І дійсно, нинішні економічні новини в Китаї похмурі, починаючи з того, що цього року ціни на акції впали на 14%. Три роки тому — теж влітку — на тлі різкого падіння котирувань Сі наказав державним компаніям купувати акції, щоб підтримати фондовий ринок. Проте, щойно ці примусові покупки припинилися, почався новий ринковий спад, причому тепер в умовах виснаження валютних резервів. Цього разу Сі не став повторювати демонстрацію своєї економічної безграмотності, але що буде далі з фондовим ринком Китаю — як і раніше відкрите питання.

Є й інші погані економічні новини. Юань сягнув 13-місячного мінімуму. Темпи зростання ВВП, здається, можуть досягти 2018 року цільового рівня 6,5%, але в економіці спостерігаються ознаки ослаблення. Інвестиції, продажі нерухомості, приватне споживання — скрізь відбувається уповільнення, що змушує уряд згортати зусилля щодо зниження рівня закредитованості і виділяти додаткові кошти на підтримку темпів зростання.

Утім, найгірша економічна подія — це розгортання торговельної війни з США. Її економічні наслідки ще належить відчути, але, найімовірніше, конфлікт через торгівлю, розпочатий президентом США Дональдом Трампом, стане найсуворішим випробуванням з усіх, з якими Сі стикався досі. Причини цього тягнуться набагато далі за економіку.

Почати з того, що Сі розвиває ідею «китайської мрії», що передбачає відродження країни як світової держави. Але Китай залишається глибоко залежним від американських ринків і технологій, і торговельна війна це наочно демонструє. Під владою Сі Цзіньпіна Китай виявився не оновленим гегемоном, готовим змінити світову економіку, а гігантом на глиняних ногах.

І тут важко перебільшити геостратегічні наслідки. За 40 років, відтоді як Ден Сяопін почав виводити Китай з темної епохи маоїзму, країна досягла безпрецедентного зростання економіки й успіхів у розвитку. Але цей прогрес був би неможливим (або принаймні він був би значно повільнішим), якби не китайська політика підтримки відносин співпраці з США. Сі Цзіньпін радикально змінив цю політику під час свого правління, зокрема діючи дедалі агресивніше в Південно-Китайському морі.

Усі ці події вказують на простий висновок: Китай йде в неправильному напрямку. І це не залишилося непоміченим китайською елітою, чиє розчарування відчутне (й воно зростає).

Втім, незважаючи на чутки про негативне ставлення до влади Сі з боку колишніх лідерів країни, що вийшли на пенсію, він навряд чи буде повалений. Сі Цзіньпін зберігає твердий контроль над апаратом безпеки китайської однопартійної держави та над армією. Крім того, у нього немає суперників, які мають хоробрість або вплив і здатні по-справжньому кинути виклик його владі, як це зробив Ден разом з іншими ветеранами революції 1978 року, усунувши від влади Хуа Гофена, якого Мао обрав своїм наступником на посаді керівника Комуністичної партії Китаю.

Проте, шлях уперед для Сі залишається підступним. Якщо він збереже нинішній курс, його збереже і Китай: з кожною помилкою посилюватиметься негативне сприйняття влади Сі. Проте зміна курсу теж може зашкодити його репутації, оскільки це буде рівнозначно визнанню помилок у зроблених оцінках, що є проблемою для будь-якого лідера, але особливо для такого повновладного керівника, як Сі. Деякі з нових заходів, які Сі, можливо, доведеться вжити, суперечитимуть його інстинктам і принципам. 

Ризики реальні. Але, напевно, у Сі немає іншого вибору, окрім як узяти їх на себе. Китайське літо невдоволення чітко продемонструвало, що йому потрібен новий план гри.

Проект Синдикат для «Дня»

Міньсінь ПЕЙ, професор у правлінні коледжу імені Клермонта Маккенна і автор книжки «Китайський клановий капіталізм»