Популізм проти процвітання,

Марін Ле Пен, лідер французького ультраправого Національного фронту, заявляє, що вирішальна битва XXI століття вестиметься між патріотизмом і глобалізмом. А президент США Дональд Трамп, схоже, впевнений, що це буде битва між ним і «ЗМІ з дуже фейковими новинами», при цьому Трамп стверджує, що представляє «народ», який його в цій битві підтримує. Обоє помиляються.

Битва, яка насправді визначить обличчя нинішнього століття, вестиметься між довгостроковим мисленням і короткостроковим. Політики й уряди, які планують на тривалий термін, переможуть тих, хто не зможе — або просто відмовиться — дивитися далі поточного електорального циклу.

Китай знаменитий своїм нібито довгостроковим мисленням, але нам не потрібно вдаватися до диктатури, щоб перевірити вірність такої думки. Деякі західні демократичні країни теж виконали роботу, необхідну, щоб упоратися з потужними силами глобалізації, технологічного прогресу і демографії. Їх було нагороджено стабільністю економіки і політичної системи, яку практично не піддають жодному сумніву популісти. А ті, хто продовжував думати лише про короткострокову перспективу, у результаті серйозно постраждали.

Для демонстрації цих відмінностей на карті я розробив новий, композитний статистичний індикатор для мого освітнього благодійного фонду Wake Up Foundation під назвою Wake Up 2050 Index. На відміну від, скажімо, «Глобального індексу конкурентоспроможності», складеного Світовим економічним форумом, індекс Wake Up 2050 дивиться за межі статистичних даних минулого і сьогодення, щоб скласти уявлення про майбутнє навантаження різних країн і ймовірну продуктивність їх основних активів перш за все власних громадян.

На підставі 25 показників в індексі Wake Up 2050 ранжируються 35 розвинених країн, що входять до ОЕСР, відповідно до ступеня їх готовності у п’яти сферах: демографія, рівень знань у суспільстві, технологічні інновації, глобалізація, стійкість до несподіваних шоків. Результати вражаючі.

Швейцарія очолює рейтинг; це західна країна, яка найкраще за всіх підготовлена до всіх відомих тенденцій і сил, що визначають XXI століття. Популісти країни є командою однієї ідеї (і це проблема імміграції), а їхня підтримка дуже слабка, щоб вони могли прийти до управління державою. Ультраправа Швейцарська народна партія почала отримувати якусь підтримку лише тоді, коли чисельність народжених за кордоном мігрантів досягла 25% населення Швейцарії, а це майже удвічі більше, ніж у США або Великобританії.

Чотири країни, які є сусідами Швейцарії, опинились набагато нижче в цьому рейтингу: Німеччина на 15-му місці, Австрія — на 17-му, Франція — на 20-му, Італія — на 32-му. І це, незважаючи на всі їхні тісні культурні, історичні і комерційні зв’язки зі Швейцарією. В Австрії і Франції політичні партії євроскептиків і противників імміграції мають достатню підтримку, аби реально прийти до влади, так само, як і лівацький «Рух п’яти зірок» в Італії. Навіть у Німеччині вплив популістів зростає.

Враховуючи репутацію Швейцарії — багата, добре освічена, інноваційна і стійка країна, — її успіх в індексі може здатися недивним. Але тут один із найвищих у світі рівень зарплат, а 19% ВВП країни припадає на промисловість (порівняно з 12% у США і 10% у Великобританії), тому в теорії вона має бути вкрай уразливою перед конкуренцією з боку Китаю й автоматизацією, яка знищує робочі місця. Проте їй вдається здебільшого уникати цих проблем.

Цього не можна сказати про Італію. Частка промислового сектору у ВВП Італії менша, ніж у Швейцарії, якщо бути точним, вона дорівнює 15%, але він значно сильніше постраждав від китайської конкуренції. Причина проста: Італія випускає менш складні і менш інноваційні товари.

Це наслідок серйозної помилки, якої припускається Італія (а також Франція). Завищуючи витрати на державні пенсії заради купівлі голосів виборців у короткостроковій перспективі, уряди обох країн значно звузили можливості інвестицій в освіту і наукові дослідження. Жодна країна не може ефективно конкурувати в глобальній економіці, де дедалі більшого значення набувають знання і технології, якщо її влада не направляє достатні ресурси на формування необхідних навичок і вмінь робочої сили.

Крім того, для успіху потрібні регулювання і корпоративна культура, які дають громадянам можливість продуктивно застосовувати здобуті знання. У цьому сенсі країни, де низький рівень зайнятості жінок (наприклад, Італія) або де найдосвідченіші працівники — старші 65 років, більше не працюють (наприклад, Італія і Франція), опиняються в явно несприятливому становищі.

Цінність довгострокового планування, напевно, найбільш очевидна в Японії. У цій добре розвиненій країні спостерігаються найшвидші темпи старіння населення, але в індексі Wake Up 2050 в Японії вельми хороші бали за демографію. Основна причина цього в тому, що, передбачаючи майбутні демографічні зміни, Японія утримала в складі робочої сили понад 20% населення, старшого 65 років, тоді як у Франції цей показник дорівнює 2,9%.

Тим часом результати США у сфері інновацій і знань виявилися гіршими, ніж можна було очікувати. Невисока якість середньої освіти і в цілому низький рівень економічної активності населення означає, що передові технології, які створюються в США, не використовуються повною мірою. Це одна з основних причин, чому Трампа було обрано президентом, і це поганий симптом для майбутнього процвітання Америки.

Щоб «зробити Америку знову великою», як пообіцяв Трамп, влада країни повинна почати мислити, не обмежуючись рамками поточного виборчого циклу. Це ж саме стосується й решти західних демократичних країн. Багато хто з критиків сумнівається, а чи не втратили західні політики в принципі здібності до такого довгострокового мислення.

Ці критики можуть виявитися неправі. Імміграція, одне з найгостріших питань у сьогоднішніх політичних дебатах, фундаментально є довгостроковою проблемою. І хоча виборці в США виступили проти відкритості, Великобританія обіцяє залишатися відкритою і після Брекзиту (виключаючи імміграцію з країн ЄС). В інших країнах світу принципи відкритості, як і раніше, жорстко відстоюються.

У Франції питання відкритості перетворилося на головне поле битви на майбутніх виборах. Ле Пен, як Трамп та ідеологи Брекзиту, заявляє, що відкритість — це катастрофа. Але два головні суперники Ле Пен — незалежний центрист Еммануель Макрон і правоцентрист, республіканець Франсуа Фійон — виступають за збільшення відкритості і свободи ринків. Від того, хто з них переможе, залежатиме майбутнє не лише Франції, але й усієї Європи. І Швейцарія не просто трохи нервує з цього приводу.

Проект Синдикат