8 Березня — і100рія у фотографіях

На ній представлено сто найрізноманітніших світлин, які ілюструють життя української жінки від далекого 1910-го і до сьогодення. Організаторами виступили представництва ООН та Європейського Союзу в Україні, які підтримала Державна служба у справах молоді та спорту України.

Частина фотографій, представлених на виставці, належить харківському Музею історії жіноцтва, історії жіночого та ґендерного руху, решту надали люди із власних архівів.

Організатори намагалися створити багатогранний образ українки. І їм це вдалося. Українки-селянки, шахтарки, санітарки, спортсменки — цей перелік можна ще довго продовжувати. Окремо можна виділити жінок-військових. Один із несподіваних виявів жіночого характеру — світлина жіночого батальйону смерті під командуванням юної Марії Бочкарьової (із підписом «гордість Першої світової війни»). Разом з тим організатори наголошують, що українка передовсім — мати, сестра, дружина, бабуся.

Переглядаючи фотографії, я віднайшов навіть декілька робіт всесвітньовідомого фотографа Роберта Капи. Як виявилося, він разом із англійським письменником Джоном Стейнбеком 1947 року приїздив до України, а його світлини послужили ілюстраціями до «Російського щоденника» Стейнбека. Цікаво, що й сам письменник не оминув увагою українок: «...Дорогою до готелю ми помітили, як це, напевно, помічають всі, що українські дівчата дуже красиві, більшість з них — блондинки, із прекрасними жіночними фігурами. Вони усміхнені, чарівні, ходять, похитуючи стегнами. І хоч одягнені так само, як і москвички, одяг на них, як нам здалося, сидить краще...» — напише Стейнбек.

Серед героїв фотографій є і перша у світі жінка-космонавт Валентина Терешкова, і краща гандболістка планети ХХ століття Зінаїда Турчина, жінки-політики — заступник голови Ради Міністрів УРСР (1978—1990 рр.), голова Союзу жінок України Марія Орлик та голова президії Верховної Ради УРСР (1984—1990 рр.), голова Конгресу ділових жінок України Валентина Шевченко. До речі, пані Марія та пані Валентина були присутні на виставці і поділилися враженнями із «Днем». «На фотографії 1978 рік, мене щойно призначили на посаду заступника голови Ради Міністрів УРСР, — розповідає пані Марія. — У Жовтневому палаці було виставлено макет майбутнього Музею Великої Вітчизняної війни. А оскільки я відповідала за культуру, роботу зі скульпторами, художниками, мені було доручено займатися питаннями експозиції, художнього оформлення цього музею. Тут я розповідаю членам Політбюро про те, де саме буде розміщено музей і коли ми почнемо будувати його».

А от Валентина Шевченко, коли побачила на фотографії себе, сказала, що тут відображено все її життя. На світлині — засідання президії Верховної Ради СРСР, серед яких лише одна жінка — пані Валентина. «Я подивилася усю виставку від початку до кінця. Якщо ви помітили, то з першого фото йде зростання ролі жінки у суспільстві, її прагнення подолати проблеми, одержати освіту, професію, — ділиться враженнями Валентина Шевченко. — Далі ви бачили, що жінка вже і космонавт, і вчений, і дослідник... Тепер подивіться на фотографії після проголошення Незалежності. Що головне? Освіта? 6 тис. місць не вистачає у дитячих садках тільки у місті Києві, до того ж навчання сьогодні платне. Якщо раніше дівчата мріяли стати лікарем, вчителем, дослідником, вченим — то сьогодні ким? Хочуть бути моделлю, красунею, знайти чоловіка на 50 років доросліше від себе. На жаль, нині дуже змінилися жіночі цінності і мораль. Подивіться на старі фотографії — там ви ніде не побачите жебрачки. А от після 1990-х років...». Як контраргумент до слів пані Валентини «День» зустрів жінку, яка присвятила армії 19 років — Наталію Дубчак, майора запасу, радника міністра оборони з ґендерних питань. Вона не приховувала радості від побаченого. «Оскільки мої посадові обов’язки протягом тривалого часу передбачали напрямок ґендерної політики, то виставка мені дуже сподобалася, особливо ці вкраплення, які стосуються військової служби. Я думаю, що українські жінки у будь-якій професії можуть виконувати свої обов’язки нарівні з чоловіками», — розповіла пані Наталія.

КОМЕНТАРI

Рікарда РІГЕР, директор представництва Програми розвитку ООН в Україні:

— Я думаю, що ця виставка відкриває прекрасну можливість побачити те, чого досягли жінки за останні 100 років в Україні: яким було їхнє життя на селі, або, наприклад, в соціалістичний час чи навіть перед ним. Виставка дає можливість побачити те, якою зображається нинішня українська жінка у повсякденному житті, у різних містах і як жінку відображають мас-медіа. Це надзвичайна можливість оцінити розвиток ролі жінки у суспільстві, не тільки, як вона страждала, боялася, але і як вона крокувала вперед із гумором та чутливістю.

Жак ФОР, Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні:

— На цих фотографіях зображена маленька історія жінок в Україні у ХХ столітті. Хочу відзначити багато знімків: фотографію старої гуцульської жінки, школярок перед Першою світовою війною, космонавтку, жінок-спортсменок. Через таке різноманіття жіночих образів прослідковується складне життя, яке було не тільки в Україні, але і в усіх інших країнах. Більше всього сподобався знімок 1947 року, який зробив відомий фотограф Роберт Капа.

Крістер МІККЕЛССОН, Надзвичайний і Повноважний Посол Фінляндії в Україні:

— У мене ще не було змоги роздивитися усі фотографії, але ключовий момент цієї події — українці починають задумуватися над рівноправ’ям між чоловіком і жінкою. Це дуже важливо, що представництво ООН в Україні підкреслює рівність прав і місце жінки у суспільстві. У моїй країні — Фінляндії ґендерна рівність на дуже високому рівні. Думаю, що це питання стосується не лише жінок, але й чоловіків. Фінляндія була першою країною у світі, яка надала жінці право бути обраною до парламенту. У моїй країні більшість міністрів в уряді жінки, до того ж прем’єр-міністр та президент країни — жінки. Українські жінки мають отримати ті ж самі права, що й чоловіки.