Феномен Андрія Наконечного

Андрій Наконечний — художник-неовізантист, якого у Кракові називали «українським Леонардо», народився 31 травня 1905 р. на Тернопільщині, в с. Урмань. Сучасник Богдана Лепкого, Олени Теліги, Богдана Стебельського, Святослава Гординського, Едварда Козака, Михайла Черешньовського, Григора Крука, Наконечний залишився на рідній Бережанщині і ціле життя прожив у переслідуванні. Він свідомо відмовився від слави, щоб захистити свої роботи від знищення і вберегти життя родини.

Відмовився від слави, але не назавжди... Відома тернопільська дослідниця, мистецтвознавець Віра Стецько переконана, що вже давно настав час визнати місце Андрія Наконечного в історії української культури і видати альбом творчої спадщини художника. Для популяризації творчості мистця у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї з нагоди 110-ї річниці з дня його народження, експонуються ескізи, листи митрополита Андрея Шептицького, документи з архіву, ікони та картини художника, світлини з 20-х, 30-х років ХХ сторіччя, з часів навчання у Приватній школі Альфреда Терлецького при Краківській академії красних мистецтв, діяльності у мистецькому гуртку «Зарево», святкування 60-річчя Богдана Лепкого у «Просвіті» у Кракові, які перед смертю передав син митця — Зіновій Наконечний. Він все життя присвятив збереженню і популяризації творчої спадщини батька.

ПЕРША ВЕЛИКА ВИСТАВКА — ПІСЛЯ СМЕРТІ МИТЦЯ

Стати художником Андрій Наконечний вирішив змалку. Батько запримітивши, що його син має здібності до малювання, віддав його до столярної майстерні далекого родича Михайла Когута, який часто возив учнів до Львова в музеї, знайомив з архітектурними спорудами. Перше творче замовлення (декорації до вистави) Андрій Наконечний отримав від народного театру, який діяв при «Просвіті» у с. Урмань. Коли працював над замовленням, зрозумів, що бракує майстерності, щоб стати справжнім художником, треба вчитися. Цю мрію перервало те, що у 1926 році Андрія забрали до війська. Служив у Кракові. За станом здоров’я через два роки був звільнений, однак, залишився у Кракові, навчався малярства у рисувальній школі професора Гофмана, згодом вступив на навчання в приватну школу Альфреда Терлецького при Краківській академії красних мистецтв (1929—1933).

«Краківське українське середовище кін. 1920-х—30-х рр. ХХ ст. формувало особистість мистця. Художники, вихідці з України, об’єдналися навколо мистецького гуртка «Зарево». У 1932 р. члени «Зарева» влаштували виставку, присвячену 60-літтю від дня народження відомого українського письменника Б. Лепкого. Великого резонансу у мистецькому середовищі Кракова набула персональна виставка творів Андрія Наконечного у «Просвіті». Виставка засвідчила, що молодий мистець значно зріс в професіоналізмі, відважився сягнути в глибини візантійських традицій, надав своїй іконі характеру україно-візантійського правзору» — розповідає мистецтвознавець Віра Стецько.

Про Андрія Наконечного почали писати після великої персональної виставки в «Просвіті». Визначитися в стилістиці неовізантизму допоміг польський професор Кароль Гамоляш.

А перша велика посмертна виставка художника відкрилася тільки у січні 1991 року у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Помер художник 15 вересня 1983 року.

ПОРТРЕТ МАЗЕПИ — НА ЗАМОВЛЕННЯ МИТРОПОЛИТА ШЕПТИЦЬКОГО

У творчості Андрія Наконечного значну роль відіграв Митрополит Андрей Шептицький, який замовляв на той час у маловідомого художника роботи. Таким чином дав можливість розкритися таланту майбутнього українського митця-неовізантиста. У 1938—1939 роках Наконечний на замовлення Митрополита Шептицького почав копіювати фрески з каплиці Чесного Хреста в резиденції польських королів на Вавелі. «Фреска — це славна пам’ятка, яку в ХV—XVI століттях розписували українські художники. За кожну копію Шептицький надсилав Наконечному 100 злотих. На замовлення Митрополита Шептицького він зробив портрет Мазепи. До речі, збереглися листи Шептицького до Наконечного», — каже Віра Стецько.

«Під час Другої світової війни Андрій Наконечний вступив в Організацію Українських Націоналістів. Німці увійшли в Польщу, зокрема в Краків. Наконечний потрапив під підозру гестапо, він допомагав польським друзям-художникам... Німецька влада швидко розвіяла сподівання членів ОУН про вільну Україну. Андрію Наконечному долею щасливого випадку вдалося уникнути арешту. Рятуючись від облав, Андрій Наконечний змушений був повернутися в Урмань» — розповідає Віра Стецько.

У своєму селі Урмань у 1942 році Андрій Наконечний одружився з місцевою красунею Євгенією Юрковською. Так склалося життя Андрія Наконечного, що він залишився на Тернопільщині під пильним наглядом КГБ. Щоб врятувати себе і сім’ю, записав в анкеті, що має тільки 4 класи освіти і пішов працювати в каменоломню, пізніше працював в лісництві, в шляховій службі спочатку в Бережанах, а потім в Тернополі. «Люди його не виказали, а кагебісти знали щось про нього, бо постійно навідувалися з обшуками», — говорить дослідниця.

Багато світлин, ескізів Андрій Наконечний був змушений переховувати в стодолі за подвійною стелею. Велика частина ікон зберігалася за образами в храмі в Урмані. На жаль, багато з них понищені і потребують реставрації.