Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

«Німці ніяк не могли зрозуміти, чому наша влада не може нам допомогти»

Щоб врятувати маленького Назарчика, батьки продали корову, а коня віддали в заставу
16 березня, 2011 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ КОМАРОВСЬКОГО

Коли жителька села Великий Жолудськ Володимирецького району Людмила Бондар народила хлопчика, медики поставили невтішний діагноз — їхня дитина приречена на інвалідність, бо має серйозну патологію внутрішніх органів. Батьки не захотіли цьому повірити й стали шукати вихід. Їм підказали: хлопчика можна прооперувати в Німеччині, тільки потрібно 25 тисяч євро. Де звичайній сільській родині взяти такі величезні гроші, щоб врятувати дитину? Але Бондарі стукали в усі двері.

Жінка розповідає, що пологи були важкими. Дитина народилася з певними відхиленнями. Немовлятко відразу відправили на обстеження у Рівне. Згодом батьки з дитиною поїхали на консультацію в київську дитячу лікарню «Охматдит». Столичні медики порадили першу операцію робити в сім-вісім місяців, але вони ніяких гарантій не давали.

У Рівному Людмилі Бондар один лікар підказав, що двох діток із Березнівського району з таким, як у їхнього синочка діагнозом, прооперували в Німеччині. Найбільше Бондарям допоміг учитель і перекладач із Березного Василь Іванович Жилінський. Про біду поліської родини він розповів відомій німецькій благодійниці Маріанне Ріхтер. Ця жінка — почесна громадянка міста Березного і вже багато років опікується їхнім поліським районом. Пані Ріхтер погодилася допомогти. В Німеччину відправили знімки Назарчика й відразу прийшла відповідь, що хлопчика потрібно терміново оперувати, інакше буде пізно. Спершу попередили, що операція коштуватиме 25 тисяч євро, а згодом повідомили, що треба 15 тисяч євро.

— Це також величезні кошти. Де ж їх узяти? — продовжує жінка, витираючи сльози. — Почали збирати гроші. Ми щиро вдячні нашим односельчанам. Хресна матір нашого синочка обійшла всіх людей у селі, й ніхто не відмовив у допомозі. В нашому селі та сусідньому Малому Жолудську назбирали майже 10 тисяч гривень. Дуже нам допоміг наш місцевий підприємець Петро Іванович Максимчук. А коли старша дочка Яна зі школи принесла гроші, які зібрали її однокласники та інші дітки, я розплакалася, — схлипує й зараз жінка. — Які в нас щирі та милосердні люди!

Батько Іван Бондар щодня їздив у Рівне, заходив у різні організації, банки та фірми й просив гроші на операцію синові. Чоловік каже, що по-різному люди сприймали — одні вислухають і поспівчувають, інші відразу виганяють: «Ходять тут усякі», треті мовчки дають гроші. Всяке траплялося.

— Якось проходив весь день, — пригадує чоловік, — страшно втомився, ніде не дали жодної копійки. Зайшов ще в один офіс і втомлений присів на лавку. Підійшов до мене охоронець і запитав, чого я тут сиджу. Став йому розповідати про свою біду. Він мовчки вислухав і сказав почекати кілька хвилин. Повернувся, приніс мені Євангеліє й 50 гривень. Простий охоронець. Мій досвід підказує: бідні люди набагато добріші й щиріші.

— Одного дня Іван приїхав із Рівного й каже: «Все, більше немає до кого йти», — продовжує Людмила, — ми тоді продали корову. Більше вже нічого не залишилося. Ще позичили грошей, а коня й навіть поросят віддали в заставу. Якось же треба було жити й після операції. Всім миром назбирали тільки 5 тисяч євро. Німці вже й за таку суму погодилися оперувати. Їх найбільше цікавило: чому наша влада не може нам допомогти? Вони ніяк не могли цього зрозуміти.

Німецька благодійниця Маріанне Ріхтер допомогла з візою та всіма документами, навіть прислала квиток на літак до Мюнхена.

— Я не можу розказати, які німці щирі, — згадує жінка. — Постійно приходили в лікарню якісь чужі люди, але настільки не байдужі! Приносили гостинці, давали гроші — 10—20 євро. А яке чуйне ставлення медичного персоналу, вони казали: «Україна, Назар». До нас навіть нікого в палату не підселили. Операцію в мюнхенській дитячій клініці робив знаменитий професор Дітц, який запевнив, що в 10 років наш синочок буде цілком здоровим.

Про маленького українця Назара Бондаря розповіла їхня місцева газета. Коли знадобилися кошти на другу операцію, то гроші збирали німецькі дітки, які під час Різдвяних свят ходили колядувати.

Пані Ріхтер гостювала у Бондарів у селі Великий Жолудськ. І зробила їм подарунок: «Я дізналася, що ви перед поїздкою в Німеччину продали зі свого господарства навіть корову. Добре знаю, що в українському селі вона годувальниця, без неї важко. Тому хочу подарувати вам корову».

— Скільки ця людина зробила нам добра, — говорить пані Людмила, — пані Ріхтер живе зі своїм чоловіком у невеличкому будиночку за 220 кілометрів від Мюнхена. Вони не якісь там багачі чи мільйонери.

Під час нашої розмови маленький рухливий хлопчик грався на підлозі зі своєю сестричкою Яною. Він голосно й безтурботно сміявся. Підбігав і просився на руки то до мами, то до тата. Назарко ще навіть не здогадується, скільки довелося пережити його батькам, аби він зміг бігати.

Кость ГАРБАРЧУК, Рівненська область
Газета: 
Рубрика: