Першi амазонки

«Батько історії», Геродот називав савроматами народ, що жив на схід від Сіверського Донця. Пізніше вони поширили свій вплив на Північний Кавказ і на територію всієї сучасної України та стали називатися сарматами. Таким чином, цей етнос стояв біля джерел слов’янського.

Давньогрецький історик стверджує, що савромати походять від змішання скіфів та амазонок. Всі знають, ким були амазонки: спільнотою жінок- войовниць, які жили без чоловіків. Багато хто вважає, що це лише красивий міф. Але їх існування — історичний факт. Є різні незалежні свідчення про справи, імена та поселення амазонок, що відносяться до глибокої старовини. На думку Хеннінга, еллінська оповідь про амазонок сходить ще до догомерівських часів. Із грецьких джерел відомо, що спочатку амазонки жили у Закавказзі, але згодом з’явилися і в районі Азовського моря, поруч зі скіфами. Вважалося, що ряд малоазійських міст (Ефес, Смірна, Мітілена, Синопа та ін.) заснований амазонками.

Частіше за все амазонок розташовували на р. Фермодонт, на південному березі Понту Евксинського (Чорне море). Головним їхнім містом вважалася Фермоскіра поблизу Аміси та Амазії. Про це писали Есхіл, Страбон, Діодор та Павсаній. Однак після вторгнення амазонок в Аттику і наступної каральної експедиції, в якій елліни перемогли амазонок, греки, що відвідували ці місця пізніше, їх вже не знаходили. Навряд чи така кількість конкретних відомостей про амазонок дозволяє вважати їх існування вигадкою. Сумніви виникають головним чином з приводу того, як амазонки могли без чоловіків відтворювати свій рід? Відповідь на це питання дають свідчення сучасників. Амазонки іноді приймали у себе чоловіків і влаштовували з ними оргічні свята. Після чого чоловіків проганяли або ж вбивали. За переказами, амазонки спробували зробити це й з аргонавтами. Друге питання: як вони чинили, якщо народжувався хлопчик? Давні автори стверджували, що або віддавали його сусіднім народам, або вбивали. І, нарешті, третє — як могло утворитися таке незвичайне плем’я? На це питання давні автори не дають відповіді.

Дані про войовничість савроматських жінок підтверджують археологічні знахідки їх поховань у військовому вбранні. Цю особливість відображає і назва народу — савромати. Свара старослов’янською — війна. Корінь мат у всіх індоєвропейських мовах означає одне і те саме — мати або жінка. Мабуть, первинною назвою цього народу було сваромати, тобто — народ войовничих жінок, а подальші виникли внаслідок його спрощення. Сваргою у індійських аріїв називалися небесні володіння войовничого бога Індри, подоба раю, до якого потрапляють кшатрії (воїни), що виконали свій обов’язок. Прототипом арійського бога Індри у слов’ян, мабуть, був бог Сварог.

Але повернімося до історії походження савроматів. Змішання амазонок зі скіфами сталося таким чином. Скіфи зіткнулися з тим, що якісь зухвалі юнаки стали викрадати їхні стада і грабувати країну. Вступивши у битву та вбивши кількох з них, скіфи були дуже здивовані, виявивши, що це — дівчата. Тоді старійшини веліли своїм юнакам зробити все можливе, щоб одружитись iз ними. Для чого — можна здогадатися. Понад усе скіфи шанували військову доблесть. Можливо, вони вирішили, що такі дружини зроблять їхній рід ще більш доблесним. У цьому вони не помилилися, але помилилися в іншому: замість покращення роду скіфів, ці шлюби започаткували новий народ. Так сталося з наступних причин. Коли скіфським юнакам вдалося насилу налагодити контакт з амазонками, вони запропонували їм одружитися. Але ті відмовилися, сказавши, що звикли бути вільними, полювати і воювати воліють самі, і не бажають займатися домашнім господарством, обслуговувати своїх чоловіків, обшивати, прати... Порадившись, юнаки відповіли їм, що готові жити з ними на рівних. Ті знову відмовилися, мотивуючи тим, що у скіфському суспільстві таке не прийнято, і вони будуть знехтувані.

Нарешті було вирішено, що савроматки вийдуть заміж, але поселяться окремо на вільних землях на схід від Скіфії, за Сіверським Донцем. «З того часу — повідомляє Геродот — дружини савроматів дотримуються давнього способу життя, виїжджаючи на полювання на конях і разом з чоловіками, і окремо від чоловіків; вони також ходять на війну і носять той самий одяг, що й чоловіки». Крім того «щодо шлюбу у них встановлено наступне правило: жодна дівчина не виходить заміж раніше, ніж не вб’є чоловіка із числа ворогів. Деякі з них, нездатні виконати звичай, вмирають у похилому віці, так і не вийшовши заміж».

У 512 р. до н.е. савромати вже були численним і сильним народом. У союзі зі скіфами вони з ганьбою вигнали 700-тисячну персидську армію Дарія, що мав намір підкорити скіфів. А у III столітті до н.е. сармати насмілилися підняти руку на «старшого брата» — скіфів. Сармати зайняли Причорноморські степи, відрізавши північні райони Скіфії від грецьких колоній, з якими скіфи торгували. Сармати дійшли до Дунаю і почали спустошувати околиці Римської імперії. Покласти край цьому зумів тільки імператор Траян у I столітті н.е. Він завдав сарматам нищівної поразки. Вони втекли від римлян на північний схід і стали правити в Скіфії, яка внаслідок цього стала називатися Сарматією. При цьому частина скіфів відійшла на північ, у Прибалтику, і частина — на південь, у Крим. Сармати зробили свій внесок у формування слов’янських етносів.

Результати древньої селекції призвели до того, що і у наші часи українській жінці — «палець в рота не клади». Де ще бачено, щоб козак, воїн, який досяг успіху у битвах з ворогами, боявся йти додому: «мабуть жінка буде бити, за чуприну волочити». А безправна полонянка і наложниця турецького султана українка Роксолана (до речі, це ім’я співпадає із назвою одного з головних сарматських племен) примусила прислуховуватися до себе настільки, що стала для нього улюбленою дружиною, а для інших — грізною володаркою.