Переможці

Вже деякий час стало помітно, що з українського інформаційного простору, зі сторінок мас-медіа, виступів президента України тощо зникло словосполучення Українська Перемога. На цей факт звернуло увагу й чимало аналітиків. Це дуже тривожний факт сучасного українського життя. Але мова піде не про причини й загрози такої реальності, а про тих українців, чиє життя вже стало справжньою Перемогою! Перемогою над нещастям, депресією, бідою, зрештою, самою смертю. Мова йтиме про сина й матір Симанишин.

         Але все по порядку. 29 серпня 2024 року, у День пам’яті захисників України, у Музеї книги і друкарства України, що розташований на території Києво-Печерської Лаври, відкрилась унікальна виставка – персональна виставка малюнків ветерана ЗСУ Володимира Симанишина. Унікальна тим, що створені ці роботи людиною без обох рук, які молодий чоловік (сьогодні Володимирові 29 років) втратив у боях під Бахмутом. До цієї страшної біди було принципове рішення боронити Батьківщину, повернення в Україну з Польщі, де молодий чоловік мав роботу й непоганий заробіток і міг би ховатись від війни, добровільний вступ до лав ЗСУ у 2022 році, бої на одному з найнебезпечніших та найстрашніших напрямків цієї кривавої війни – Бахмутському, тяжке поранення та втрата обох рук майже по лікті. Далі – довге й тривале лікування, потім протезування в Масачусетсі, у США, і знову повернення в Україну вже переможцем і, безумовно, надихаючим прикладом для сотень і сотень українських вояків, яких ця жорстока війна і рашистські виродки зробили інвалідами.

         Сьогодні Володимир Симанишин малює руками-протезами, доводячи усім, що все можливо для незламних! Звичайно, була й депресія, й зневіра у перспективах майбутнього, але поряд із сином завжди була його мама Надія Симанишин, чудова щира жінка, мати, яка фактично допомогла синові народитись вдруге. Вона стала надійною опорою й розрадою синові, а ще діяльною помічницею у зборі коштів на протезування та лікування.

         Варто відзначити, з яким захопленням та вдячністю пані Надія говорила про волонтерів, які опікувались її сином, земляків з Тернопільщини (знамените місто Борщів – мала Батьківщина сім’ї Симанишин), які збирали кошти на протези, та особливо українців американської діаспори, які приймали та опікувались хлопцями з України, її сином та нею!

Ще до протезування Володимир зустрівся в Києві з прекрасними людьми, які допомогли йому відкрити в собі новий талант – хист до малювання. Адже до того Володимир ніколи не створював картин. Ці люди – викладачі з Київської дитячої художньої школи №7. Педагог цієї школи Ганна Соколова переконала людину без рук, що вона зможе малювати, більше того, вона допомогла це зробити! Це просто фантастика, але й люди фантастичні! Можливо, занадто пафосно, але ж це правда, про яку можна сказати: «Якби не побачила своїми очима, не повірила б!»

На сьогодні Володимир мав уже декілька виставок. Одна з них побувала у Польщі, інша – на фестивалі в Тернополі. Люди купували його картини, а всі кошти, зібрані від продаж, ветеран віддає волонтерам на закупівлю зброї та ліків для воюючих побратимів.

Володимир Симанишин планує стати військовим капеланом у ЗСУ, бо він знає, що казати людям там, де вони повсякчас ризикують найдорожчим – власним життям. Він вірить у Бога, вважає, що йому недаремно збережено життя, має виконати свою місію на землі. Володимир вступив до Луцької Богословської Академії, щоб йти шляхом духовного життя. А ще він хоче усіма своїми діями сприяти увіковічненню пам’яті всіх побратимів, які полягли у боях за волю і незалежність України. Саме про це Володимир говорив на відкритті власної виставки у Музеї книги і друкарства України у День пам’яті по всіх полеглих героях-захисниках Батьківщини.

У цьому благородному прагненні йому радо сприятиме колектив Музею книги і друкарства України, який, як зазначила у своєму вітальному слові до гостей виставки замдиректора музею Людмила Хауха, активно підтримує і співпрацює з учасниками бойових дій.

Виставка Володимира Симанишина з красномовною назвою «Життя з вірою у Перемогу» триватиме з 29 серпня по 30 вересня 2024 року у Музеї книги і друкарства України (Київ, вул. Лаврська, 9). Куратор проєкту  – Роман Нагірний, волонтер, режисер, актор.

Пам’ятаємо й перемагаємо!