Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Володимир Нечепоренко влаштував бенефіс у «круїзі»

Прем’єр Театру ім. І. Франка відзначив 55-річчя
23 грудня, 2004 - 00:00
ВОЛОДИМИР НЕЧЕПОРЕНКО У ВИСТАВІ «СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ КРУЇЗ» / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА / «День»

Володимир Нечепоренко працює в трупі франківців вже 28 років і на цій сцені зіграв чимало цікавих ролей. Але для бенефісу обрав прем’єрну виставу «Сентиментальний круїз». Чому?

— Вирішив, що в ювілей треба показати глядачам щось принципово нове. Тому, ще задовго до «дати Х», почав шукати цікаву п’єсу. Перечитав чимало драматичних творів і навіть став схилятися, що хочу грати у п’єсі Радзинського «Повернення Дон Жуана», і з цією ідеєю прийшов до нашого художнього керівника. Ступка в той день повернувся з Парижа, й на його столі лежала папка. Богдан Сильвестрович уважно мене вислухав, запропонував прочитати п’єсу, яку привіз із Франції, і сказати своє враження про неї. Це й був «Сентиментальний круїз» Тамари Кандали. Вже з перших сторінок п’єса мене захопила. Я багато грав на театрі, але ролі, подібної до образу Олександра, в мене ще не було. Мабуть, співпало, що на моїй душі накопичилося стільки несказаного, не проявленого — мої думки, особисті переконання, позиція, — тому я відразу сказав Ступці, що хочу грати роль Олександра.

З режисером Петром Ільченком, який поставив цю виставу, нас пов’язує плідна співпраця вже понад два десятиліття. Вперше ми зустрілися під час постановки казки для дітей Ярослава Стельмаха «Вікентій премудрий». Потім було чимало вистав, і я можу зазначити, що, коли актор і режисер розуміють один одного, тоді працювати над виставою дуже цікаво.

— У цьому сезоні у вашому творчому арсеналі з’явилась ще одна роль — Ковбой в антрепризі «Бенюка та Хостікоєва» «Про мишей і людей». Грати на стороні ви почали, бо не маєте повної реалізації на рідній сцені?

— Я не знаю актора, який би сказав, що задоволений собою. Тому ми всі постійно в творчому пошуку. Знімаємося в кіно, виступаємо в концертах... Я вважаю, що театральна компанія «Бенюк- Хостікоєв» робить добру справу. У свою команду вони запрошують професіоналів, особистостей, і всім, зайнятим у проекті, дається карт-бланш. Мені було цікаво працювати з режисером Віталієм Малаховим і своїми партнерами-франківцями (Наталкою Сумською, Богданом Бенюком, Анатолієм Хостікоєвим, Володимиром Горобеєм), які в «Мишах...» по-новому розкрилися.

— Зараз Театр ім. І. Франка стоїть на роздоріжжі: що та як ставити. Ви ветеран трупи. Які проблеми вас особисто хвилюють?

— У кожному творчому колективі час від часу обов’язково виникають проблеми. Ніколи не буває так, щоб усі були задоволені. Трупа велика. Кожен актор вважає себе майстром і бажає грати нові й цікаві ролі. Але є об’єктивна реальність. Наприклад, «Сентиментальний круїз» — усього п’ять персонажів, і з них лише дві жіночі ролі... От і виходить, що прем’єри відбуваються, але не всі франківці рівномірно завантажені в поточному репертуарі.

Мені не байдуже, яку акторську школу ми зі сцени пропагуємо. Як у своїх виставах реагуємо на сучасність. Якою бачимо сьогодні класику. Нині у нас тривають творчі пошуки. Не можна не зауважити й той факт, що є великий дефіцит якісної сучасної драматургії, зокрема української. Є планка нашого театру, і ми мусимо брати такі твори, щоб не опускатися навіть на сантиметр нижче її.

— У вас є чимало високих нагород, а за що ви отримали міжнародну премію «Золотий Орфей»?

— Ця премія для мене дуже дорога. Ви знаєте, сьогодні звання роздають всім. Мене дуже ображає це. Поки я отримав звання народного артиста України, важко працював. Зіграв понад 70 головних ролей у театрі, виступав у концертах, займався педагогічною діяльністю, записував програми на радіо, ТВ. Заслужив звання мозолями, потом і кров’ю...

Я горджуся тим, що маю «Золотого Орфея». На сцені Національної філармонії я зробив разом з режисером Володимиром Лукашевим літературно-музичну композицію «Пер Гюнт». У цій програмі виступали солістка Національної опери Ірина Семененко і музиканти Симфонічного філармонічного оркестру. Коли нашу виставу побачило міжнародне журі «Золотого Орфею», одноголосно присудили мені цю високу премію. До речі, виставу «Пер Гюнт» мріяв поставити Сергій Данченко, але не встиг цього зробити. Думаю, що мрію Сергія Володимировича обов’язково здійснять на франківській сцені, і, можливо, мені пощастить грати у тій постановці.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments