Виправданням Тараса Тополі – «не вірю»

У перші дні осені український шоу-бізнес струсонув скандал щодо волонтерства Тараса Тополі та нецільового використання народних коштів, зібраних фронтменом гурту «Антитіла» та його клавішником/директором Сергієм Вусиком у 2014-2015 роках. Це вже другий скандал у нинішньому році за участю групи після першого «авторського», і було цікаво й у ньому розібратися – адже, як відомо, будь-який гарний скандал в шоу-бізнесі є акселератом кар’єри й можливістю для зірки підняти свій гонорар й статусність, а поганий – просто псує репутацію й гарантує судові позови.

Враховуючи піар, що отримала військова ТМ, до котрої причетні Тарас і Сергій,  як швидко новий скандал «розганяли»  в соцмережах Тарас Тополя, його фан-клуб та його піарники, в який актуально-концертний для зірки час з’явилася ця інфо 7-річної давнини, як блискавично й легко фронтмен групи «Антитіла» домішав сюди чомусь питання авторського права й навіть «демона з 2000-х» Дмитра Табачника – попервах я був майже переконаний, що то є такий несподіваний «маскарадний» піар-хід групи в підтримку нового кліпу «Маскарад» та осінніх концертів. Аж доки не прочитав розслідування зовсім на іншому ресурсі, ніж той, що критикує у виправдувальному пості фронтмен,  не продивився уважно  виписки про рух коштів, і після цього ще раз не перечитав тези Тараса Тополі.

По-перше, відразу кинулося в очі, що розслідування про «три таємниці волонтерства фронтмена Тополі» готувала людина не зовсім обізнана з реаліями й основними подіями шоу-бізнесу.  Хоча б тому, що тоді б фінансових запитань до Тополі за період 2014-2015 рр виявилося б не 3, а 4 – про останнє розкажу наприкінці. Наразі ж зазначу, що та четверта «таємниця», про яку розслідувач не згадав, настільки очевидна «не-таємниця» для всіх у шоу-бізнесі й роялті-спільноті, що закиди Тополі нібито на  «джинсу» з боку конкурентів його ГО УААСП по авторському праву виглядають, м’яко кажучи, неоковирним змішуванням мух і котлет. А «тролити» екс-продюсера своєї дружини з приводу того, як тебе називала музична преса тих часів  –  схоже на давню образу гордовитого київського хлопчиська, який досі «не відпустив» події 7-річної давнини й давно чекав нагоди, щоб її публічно «засвітити». Дивно, трохи смішно й, врешті, нешляхетно послу UNICEF та віце-президенту організації, що представляє в Україні інтереси світової авторської спільноти «CISAC» звинувачувати екс-продюсера своєї дружини-співачки Альоші в тому, як тебе називали  журналісти на певному початковому етапі артистичної кар’єри.

Ще один аргумент, який переконав, що згадану вище  статтю писали не піарники групи –  виправдання фронтмена на початку й наприкінці посту, де сам же Тарас накидав стільки "цікавих" скандальних фантазій і сюжетів на фронтові теми тих часів, що з них можна було б зробити куди більшу інформаційну бомбу.

Побачив я й те, що Тарас Тополя вчетверте за рік міксує різнобічну інформацію й відомі ТМ на користь своїх аргументів і вправно, як заправський жонглер чи політик, маніпулює фактами й свідомістю тих людей, які не розуміються як слід у «підводних» деталях й тонкощах шоу-бізнеса та ладні вірити рок-зірці. Чомусь згадалось, як під час першого скандалі від рок-групи «Антитіла», в травні цього року, його компаньйон по музиці та бізнесу Сергій Вусик на прес-конференції в одному спічі «впарював» журналістам і про $ 100 000 роялті «Гринджол» після київського Євробачення, і про «музичну рекетирку з 90-х» Руслану, і що системі авторського права не 110, а аж 240 років, і про нібито 35%+35%, на які Руслана і К обдирають авторів. Через останнє, до речі, організатори скандальної прес-конференції наразі мають аж 9 (!) позовів до суду. Якщо «Антитіла»  ставили за мету увійти в аннали українського шоу-бізнесу бодай чимось – їм вдалося: 9 судів – це рекорд українського шоу-бізу за всі 30 років незалежності. 

Але пройдуся детальніше по конкретних пунктах виправдань Тополі, яким я не вірю й поясню чому саме.

Тему з  рестораном і ТОВ «Антитіла РЕСТО» (#44328979 в держреєстрі) не чіпатиму, це свята розрада для будь-якої зірки – що голлівудської, що української: свої ресторани були в Михайла Поплавського (і є), Ані Лорак, Потапа та інших. Так само не коментуватиму й другу частину розслідування, пов’язану з військовим «бізнесом» хлопців та їх стосункам з Міноборони – з яким вони, за висловом Тополі, «чубилися, аж гай шумів», але при цьому вкрай дивно, системно вигравали військові тендери в тому корумпованому середовищі відповідальних за закупи для армії, про яке багато писалося в ті часи. Хоча в коментарях, зазначу до слова, я вичитав, що їхнє «чублення» припало якраз на той момент, коли замість їх турникетів в аптечки для українських військових поклали 58 тисяч фірмових американських джгутів, що безкоштовно приїхали з американською військовою допомогою – та все ж військові закупи не моя сильна сторона для аналізу й висновків.

Буду лише про шоу-бізнес, гроші, концерти й різні Тарасові картки – особисту й волонтерську. Адже саме на аналізі банківського руху коштів між цими двома картками побудований  фактаж і висновки журналістського розслідування. Сам Тарас коментує цю частину своїх «таємниць» так:

«Коли почалась війна, все було потрібно робити «на вчора». Щоб збирати військовим ми використовували СВІЙ РЕСУРС ПУБЛІЧНОСТІ і мою особисту картку, бо по іншому це б не спрацювало. На мою особисту карту, окрім волонтерських грошей, приходили й інші кошти. Бо це була моя особиста картка, ми вели господарську діяльність, давали концерти…»

Ок, припустимо, але якщо все «потрібно на вчора», в чому тоді сенс зайвих банківських операцій – переказів між картками Тополі й Вусика, якщо гроші можна спокійнесенько знімати з тієї ж картки, на яку волонтерські пожертви й зайшли? І якщо раптом «в ресурсі своєї публічності» Тарас у 2021 році забув, то в більшості журналістських матеріалів, які демонструє на свій «пруф» журналіст-розслідувач, фігурували дані саме волонтерської картки Тараса, а не особистої, як він каже у своєму виправдувальному пості.

Далі є ще один вельми цікавий момент, на якому мій внутрішній детектор подій в шоу-бізнесі замиготів червоним світлом «не вірю».

«На іншу квартиру ми з Оленою (дружина, співачка Альоша – ПРИМ. РЕД.) збирали 4 роки – цитую Тараса Тополю. – Відкладали в кращих традиціях, з кожного концерту. Гонорар Олени був 7-10000$ на той момент, гурту «Антитіла» – 5000 $. А якщо бути повністю відвертим, то велика частина коштів була зароблена в турі УДАР в 2013 році. Частину коштів ми позичили. При цьому я продовжував майже 10 років їздити на старому Galant 2008 року».

Я ще повірю в цифри гонорару Альоші у 2014, але аж ніяк не в цифру гонорару групи «Антитіла» зразка 2014 року – «5000 $». Це архібрехунство. Тарас свідомо сплутав цифри свого нинішнього гонорара із тими, минулими? Або мав на увазі гонорар якоїсь іншої рок-групи? Хай там як, навіть мінімальною чотиризначною цифрою в доларах не міг бути гонорар в рік Майдану, анексії Криму й початку війни в групи без очевидних хітів і потужних ротацій, лідера якої провідна музична преса ще весною називала «чоловіком співачки Альоші». Це підтвердить будь-який гастрольний чи фестивальний організатор тих часів.

«Антитіла» їздили з турами і концертами завжди. – продовжує Тарас. – І в той період також. Ми чи не найбільш гастроюючі артисти країни».

Ок, я охоче допускаю багато концертів для армії, тільки ж за них гроші не платили всім музикантам, котрі їздили на фронт. І якщо комерційних концертів у 2014 році у групи «Антитіла» раптом було багато, чому ж тоді на всіх 2-х банківських Тарасових картках і картці Вусика  – згідно тих банківських виписок, які виклав журналіст-розслідувач – у графі надходжень на рахунок немає жодної цифри, схожої бодай на 1000 $? Всі гонорари йшли «кешем в конверті» чи організаторів навмисно просили їх переводити невеликими сумами? Щоб замаскувати під волонтерські внески для податкової?

Далі. Я добре пам’ятаю, що в 2014 році в усіх зірок українського шоу-бізнесу було сутужно з гастролями, співачка Альоша в той період – не виняток. Я ще можу повірити, що суми, які подружжя відкладало 3 роки + концертний тур із УДАРом + позичені гроші пішли на квартиру та на її ремонт. Але нагадаю один відомий у вузьких колах шоу-бізнеса факт того року, що вочевидь має безпосереднє відношення до історії з рухом волонтерських коштів на карточках рок-співака. Наприкінці 2014 року Тарас Тополя повністю викуповує всі права, пісні й бренд своєї дружини Альоші в її продюсера, топового українського саунд-мейкера Вадима Лисиці. Сума угоди, за моїм інсайдом, складала близько 100 000 $. В ЗМІ особливо про це не писали.

Тобто: в час найжорстокіших обстрілів на фронті й запеклих боїв «кіборгів» за Донецький аеропорт, коли українське суспільство чи не найбільше перераховувало гроші на потреби військових, волонтер Тарас Тополя не тільки запускав свій власний бізнес з Міноборони, проплачував внески за нову квартиру 111,1 кв.м., а ще й раптово знайшов більші за вартість трикімнатних апартаментів гроші для вирішення подальшої творчої долі своєї дружини, щоб розлучити співачку з її багаторічним продюсером. 

Сто тисяч доларів на це Тарас теж десь позичав? Чи взяв кредит в банку? Чи, може, восени 2014 Тарасу Тополі з Сергієм Вусиком просто казково щастило в лотереї? Словесним «Маскарадом» Тарас хай дурить довірливих.

Читав розслідування я тут : Три таємниці волонтерства фронтмена Тараса Тополі — Національний комітет по боротьбі з корупцією (corruption.ws)