Не здобутки техніки, а вага Слова в суспільстві визначає міру його цивілізованості.
Андрій Содомора, український перекладач, письменник, науковець

2003 — вперед чи назад?

27 грудня, 2002 - 00:00

Філософи та фізики з давніх-давен вважають, що категорія часу — одна із найскладніших для розуміння. Сучасні вчені не є винятком. Справа, можливо, не в об’єктивних складнощах часу, як такого, а в тому, що в мозку людини відсутній інструментарій, необхідний для належного сприйняття та дослідження часу. Простір — будь-ласка (хоча й тут є неабиякі обмеження пізнання), а ось час — не тут було. Можливо, що це є спеціально вироблене природою табу — аби захистити Homo Sapiens від якихсь невідомих нам небезпечних перенапружень мозку.

Заборонений плід особливо притягує, і вчені кожної епохи витрачають чимало зусиль аби наблизитися до повного розуміння цієї начебто такої простої і одночасно нескінченно складної категорії. Ось як пише про це, наприклад, св. Августин, християнський богослов і філософ IV — V століть: «Що таке є час? Коли ніхто не питає мене про це, тоді я знаю; та коли хочу пояснити іншому, тоді не знаю. Адже в реальності минулого й майбутнього не існує, існує тільки теперішнє, а це — лише мить… Душа моя жадає знайти розгадку цієї складнющої загадки. Але визнаю перед тобою, Господи, що як не тямив, так і не тямлю, що таке час», Августин вважав, що час міститься у людській свідомості, яка очікує (що і є майбутнє), сприймає (це теперішнє) і пригадує (це минуле) і постійно молив Бога просвітити його — допомогти повністю зрозуміти сутність часу.

Одна із людських особливостей сприйняття часу полягає, очевидно, в нездатності розрізняти відтинки, менші за певний поріг. Ми всі приблизно знаємо, що таке довжина секунди, але мікросекунда — то вже поза нашими межами. Між тим час є категорією безперервною і тому може ділитися на які завгодно малі частки. А в кожну з цих часток може трапитися подія або навіть події. Якщо подія тривала, ми її через певний час помітимо. Але що станеться, коли якась подія розпочнеться й закінчиться в межах однієї, скажімо, мільйонної секунди? Для нас її наче й не було — органи відчуттів її не зафіксують, а розум не проаналізує. Не виключено, однак, що навіть короткочасні події можуть виказувати могутні імпульси на наше оточення та на нас самих.

Дуже рідко — один раз на кілька століть — народжуються люди, які сприймають плин подій у часі таким, яким він є — в усій його повноті. Більше того — вони здатні реагувати на нього. Таких людей іноді називають божевільними, іноді — геніями. У будь-якому разі, без них, без їхнього сприйняття множини невидимих для більшості короткоплинних подій історія людства була б зовсім іншої. Можна припустити, зокрема, що таке поняття, як високе мистецтво могло б повністю оминути людство.

Однієї особливої ночі, яку ділили між собою 2002 і 2003 роки, 12-річний Василь (батько називав його «Басилевс» — Цар) заснув у себе в кімнаті, не дочекавшись півночі та подарунків. Очевидно, перестарався на тренуванні у спортзалі. Там він, як звичайно, уникнув будь- яких змагань (боксу, боротьби, дзюдо, волейболу тощо), а працював на тренажерах. Справа в тому, що змагатися Василю було абсолютно нецікаво — він завжди краще за суперника знав, що той зробить у наступну мить. І виходили не змагання, а щось на зразок піддавків. Для Василя було значно складніше керувати рухами власного тіла, ніж безпомилково прогнозувати, куди полетить м’яч після удару нападаючого чужої команди.

Напрацювавшись на тренажерах, Василь спав, сидячи в кутку дивану, і крізь сон чув тихе цокання годинника, що висів на протилежній стіні кімнати. Та в якийсь момент йому здалося, що цокання набуло сили грому, а циферблат годинника збільшився в багато разів. Хлопець невідривно слідкував, як всі три — тепер гігантські — стрілки (годинна, хвилинна і секундна) злилися в одну лінію на числі «12», і, переставши дихати, очікував, що ось-ось праворуч з’явиться секундна стрілка. Чи не з’явиться? Чомусь йому стало холодно і страшно. І не даремно — збоку щойно нерухомої темної лінії, утвореної трьома стрілками, з’явилася тоненька риска секундної, але… не праворуч вертикальної лінії, а — ліворуч!

Але ж те означало, що з цієї фатальної миті майбутнє планети Земля перестало існувати, щезло; власне, перетворилося на минуле, якого не було. А все дійсно і давно минуле стало — нашим майбутнім! Починався зворотний хід історії — попереду маячiли вже знайомі світові і релігійні війни, атомні бомби, криваві революції, панування безумних диктаторів, епідемії, вимирання народів, зневага до людини, винищення античного мистецтва, тотальна безправність і неписьменність, які з плином часу тільки зростали. А сучасність поступово-поступово перетворювалася у фантастичну Атлантиду — у світлий міф про незбагненні досягнення людства у глибокому минулому. Додамо, що подібний реверс часу вже траплявся на землі й не один раз — достатньо уважно перечитати історію цивілізацій.

Василь ще мав шанс — одну єдину мікроскопічну мить рятівного «Тепер». Він як блискавка скочив з дивану, зробив стрибок тигра в бік годинника і двома руками штовхнув праворуч довгу тонку секундну стрілку, вкладаючи у цей поштовх всі свої сили. Момент нерухомості, очікування, тиші, насиченої жахом. Потім — «цок- цок» і всі три стрілки разом рушили праворуч. Одна статечно, непомітно, друга — трохи швидше, а секундна тим часом вже закінчувала перший «круг пошани» — 2003 пішов у мандри! Попереду — невідоме майбутнє. Яким воно буде?

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 
Рубрика: