Остання гетьманська столиця

Життя пішло геть далеко на

полуднє, ближче до моря,

 до вугілля, до заліза —

залишивши Півночі ці старі церкви,

панські садиби, козацькі гробовища,

останки співацьких цехів,

фольклорні скарби й діалектичні

пережитки — багатющі наукові

й національні клейноти..

Тут поховані секрети Старої України —

і зародки Нової.

Академік Михайло Грушевський

«Чернігів і Сіверщина в українській історії»

Коли наприкінці 1970-х років долею судилося мені стати студентом історичного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, я з подивом переконався, що певна частина професійних істориків не володіла інформацією про місто Глухів і його місце в історії України. Глухів не було зображено на навчальних історичних мапах, про нього практично не згадували підручники, останні гетьмани керували Україною не зрозуміло з якого центру.

Та й зараз, в незалежній Україні, якщо поїхати з Києва на північний схід і у Кіптях повернути в бік кордону з РосаФедією, то потішить вас інформація про багато значних історичних центрів — музеї П. Куліша та М. Заньковецької, меморіал «Героїв Крут» і запрошення до «Гетьманської столиці Батурина». Навіть музей тричі Героя Радянського Союзу льотчика І. Кожедуба, що в 40 км від траси, і той залишив свою візитівку. Але за всі 300 км жодної інформації для туристів про Глухів. І, можливо, виїжджаючи з України в бік прикордонного пункту Бачевськ, поверне хтось голову праворуч і побачить на горизонті маківки, дзвіниці, башту, прочитає напис «Глухів — 3 км» і не буде готовий до зустрічі з останньою столицею Гетьманщини, столицею І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола та К. Розумовського. На відміну від Чигирина, Гадяча, Батурина Глухів уже був не просто ставкою гетьманів, а столицею європейського (міністерського) типу. Канцеляристи становили значний прошарок населення міста. Саме в Глухові, за гетьмана Д. Апостола прийняли перший державний річний бюджет. 1743 року уклали перший український правовий кодекс «Права, за якими судиться малоросійський народ», на старшинській раді 1763 року ухвалили рішення: більше гетьманів не обирати, а державну владу зробити спадковою в родині Розумовських — Україна робить крок до монархії, отже, до автономії. Тому позиція російських і радянських істориків буда зрозумілою — забути і замовчати. Так і зробили. А українські історики оцінювали Глухів як центр русифікації України. Отже — замовчати і забути.

І тільки в одній темі Глухів завжди був присутній — в листопаді 1708 р. у Глухові пербував анафемствуваний «изменник» гетьман І. Мазепа. Дякувати Богу, в квітні 2013 року Блаженнійший митрополіт Володимир (хай царствує) визнав, що ця анафема була не канонічною. Але ж чин анафемствування ясновельможного гетьмана провели українські священики. Отже, неправдивість церковного дійства падає гріхом на православну церкву і на Україну. Глухівські краєзнавці б’ють в усі дзвони — церковні ієрархи, приїдьте до Глухова, скасуйте анафему, проспівайте гетьману Іванові Мазепі вічну пам’ять.

ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА. САМЕ В ГЛУХОВІ ВОСЕНИ 1708 р. ВІДБУВСЯ ЧИН «АНАФЕМСТВУВАННЯ» МАЗЕПИ, ЯКИЙ УКЛАВ ВІЙСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ СОЮЗ ІЗ КАРЛОМ ХІІ

Стіна мовчання навколо Глухова почала ламатися 1995 року у зв’язку із всеукраїнським святкуванням 250-ї річниці від дня народження першого реформатора музики в Україні та Росії Максима Созонтовича Березовського. Не забули, що в Глухові діяла і перша в Україні та Росії співацька школа. Але мало хто знає, що ініціатором створення цієї школи був гетьман Данило Апостол. Гетьман розумів — нація гуртується навколо чогось свого неповторного, унікального. Майже завжди, це — мова. Але ж українська мова була під всебічною забороною. Д. Апостол побачив відмінність церковного співу — київському партесному стилю протистоїть «московское столбовое пение». І ось київському стилю й починає навчати співаків глухівська співацька школа. Але це окрема тема — становлення української культури. Так само як і діяльність на Глухівщині святителя Дмитра Ростовського, і життя глухівського дівочого монастиря, заснованого Агафією Юхимівною (у чернецтві Афанасія) Кимбарою, монастиря, який разом із київським Вознесенським був під управлінням Марії-Магдалени, матері гетьмана І. Мазепи. Монастир славився на всю Україну своїм коштовним гаптуванням.

Саме Глухів стає театральною столицею України: 1730 року в будинку Міклашевських починає діяти театральна трупа — ставлять  п’єси Мольєра, Корнеля, Расіна тощо. Доведений попередніми владами до жахливого стану, цей будинок потребує негайного порятунку.

ГЕТЬМАН УКРАЇНИ В 1750 — 1764 рр. КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ, ОФІЦІЙНА РЕЗИДЕНЦІЯ ЯКОГО БУЛА РОЗТАШОВАНА В ГЛУХОВІ

Окрема велика тема «Глухів доби срібного віку» — кінець ХІХ — початок ХХ століть». У цей же час, внаслідок поразки Російської імперії у Кримській війні та провалу системи реформ уряду Олександра ІІ, починає активно діяти повна суспільна спільнота — земці. У Глухові це — Амосови, Трохименки, Бєловські, Кваснікови і, в першу чергу, Терещенки. Глухів, який був вщент знищений пожежею 1784 року і заборонений до відбудови Катериною ІІ, починає відроджуватися. Взаємодія повітового земства та місцевого дворянства (нащадків колишніх старшинських родів) перетворила Глухів на значний культурний та освітянський центр. Місто забудовували красиво і розумно. Перлиною міської архітектури є храм Трьох святих Анастасій — сімейна усипальниця родини Терещенків. 1874 року в Глухові засновано перший в Україні спеціалізований навчальний педагогічний заклад — Глухівський учительський інститут (зараз Глухівський національний педагогічний університет ім. Олександра Довженка), зі стін якого вийшли і академіки, і доктори та кандидати наук, і директори шкіл та провідні методисти, поети і письменники — життя і діяльність деяких уже стали предметами дисертаційних досліджень.

Безумовно, за останніх двадцять років стіна мовчання навколо Глухова почала ламатися. Академік НАН України глухівчанин правознавець Ю. С. Шемшученко всебічно сприяє висвітленню державотворчих здобутків Гетьманщини глухівського періоду і всебічним краєзнавчим дослідженням; ґрунтовна монографія доцента В. І. Бєлашова «Глухів — столиця Гетьманщини (до Глухівського періоду історії України (1706 — 1722    рр.)» — настільна книжка студентів, які вивчають історію України; кандидат архітектури В. В. Вечерський (до речі, керівник проекту Глухівського історико-культурного заповідника — зараз «Національний заповідник «Глухів») присвятив історії та архітектурі нашого краю цілу серію монографічних досліджень; колишній директор Сумського обласного архіву Г.М. Іванущенко  видрукував кілька збірок унікальних документів з історії Глухівщини, зокрема про «Ярославецьку республіку» — там об’єдналися десятки сіл Кролевеччини, Путивльщини та Глухівщини на боротьбу з радянською владою. Цікаві телевізійні матеріали готували про наш край відомі фахівці — О.Зотиков та Л. Сакада-Островська.

І ось нарешті, хвала Господу, можливо, Глухів назавжди позбудеться нав’язаного нам стереотипу — «глухеньке містечко сумної області». Восени минулого року під час місцевих виборів у зв’язку з боротьбою кандидатів за посаду міського голови Глухова глухівчанам простягнув руку допомоги колектив газети «День». Щира подяка всім, хто робить цю газету, і в першу чергу головному редакторові пані Ларисі Івшиній, що надали виборцям у Глухові можливість повірити в себе, відчути, що ми потрібні Україні, що цей світ можна зробити кращим і справедливішим.

А прочитання багатьох потаємних сторінок Сіверщини, й Глухівщини зокрема, ще попереду.