Відновити «земний кругообіг любові»

Незадовго до цієї події авторку було прийнято до Національної спілки письменників України. Привітати криворізьку майстриню поетичного слова з цими безумовно знаковими подіями у її творчому житті прийшли колеги по перу, працівники освіти, культури та численні шанувальники творчості. Надзвичайно актуальна на сьогодні тематика збірки – розколотого навпіл життя сучасною гібридною війною, коли роздерта правда «квилить, як сука, в якої злі люди забрали сліпих щенят», – не залишила байдужими до цього заходу й безпосередніх учасників буремних подій – військових, волонтерів, громадських активістів-майданівців.

(Інна Доленник. Навпіл: Поезії. - Кривий Ріг: Діонат, 2016. - 120 с. Редактор Ольга Хвостова. Художник Оксана Марченко. ISBN978-617-7250-63-9)

Світ, розколотий навпіл… Хай би в якому вимірі – чи окремої людини, чи людської спільноти загалом – дана констатація не діяла, вона несе в собі однаково трагічний зміст. Ключовий образ поетичної збірки Інни Доленник «Навпіл», яка виходить у справді розколотий війною світ, є уособленням як особистого, так і загального, розділеного на до і після, мир і війну, здобутки і втрати, радість і горе, щастя і нещастя. Саме тому й сама поетична книжка ніби ділиться навпіл – на два абсолютно різні за змістом і емоційною напругою розділи.

Автор поетичної збірки «Навпіл» Інна Доленник

Перший розділ збірки має досить промовисту назву «Коло» – тобто коло мирного життя, особистих почуттів і прагнень ліричної героїні, коло подружнє, родинне, товариське і світське, яке вона й намагається весь час гармонізувати й утримати. Тому «Коло», в якому авторка з властивим їй філософським розумінням жіночої сутності показує жінку в її постійному прагненні нести любов і творити в ньому гармонію, – це і є «земний кругообіг любові…». Але живе в ньому й відчуття небезпеки: «І світ мій, дивовижний і ясний, Що я його творила без утоми, Боявся тільки зради і брехні, Як діти гроз лякаються і грому».

Ця небезпека з’являється в другому розділі «Навпіл», який дав назву і всій поетичній книжці, – тобто розірваного навпіл кола. Де «Згаяні виють шанси На кладовищі мрій»… «І правда, роздерта навпіл, квилить, як сука, в якої злі люди забрали сліпих щенят». І «Роняє камінці, мов сльози, Обстріляний самотній дім…» І «Зґвалтована стогне країна». Й «Здригається німа Савур-могила…» І вся земля «здригається… лякливо». І «Втомилось небо від імли»…

І це вже реалії глобальної катастрофи, як у вимірі окремої людини, так і всього людства в цілому, що насувається на світ. А тому його боронити йде кожен, хто може тримати зброю. Стає снайпером скрипаль, який вступає у «смертельно небезпечний джаз». В окопі навіть той, хто має вміння лише вірші писати, а бачить натомість одну кров… І хтось «…Поранений, блідий – аж білий, Дивився в темні небеса». Й «Розносить вітерець: «Героям сла…»

Слухачі

Так приходить зрештою усвідомлення, що «Ми живемо тепер у часи героїв». «Зраджені та незрадливі», вони йдуть «по полю вічності». І жінка молиться за свого охоронця – «вогнекрилого воїна», який чатує на блок-посту її душі…» Її доля чекати на його повернення, зберігаючи тепло рідної оселі, адже «Хай там що, а єдине в світі святе – родина». І вона чекає, подумки звертаючись до нього: «І відтоді я сплю у твоїй сорочці на твоїй подушці, П’ю вранішню каву виключно з твоєї чашки Й одночасно шукаю сліди твої у фейсбуці…» Вона свято вірить у його повернення: «Ти вернéшся – світло горить, подушка тепла, Чашка не вкрита сумного чекання пилом… Лише на календарі – нетрі моїх креслень, Лише янгол складає за спиною стомлені крила…».

Але якщо виникне потреба стати на його місце, вона без вагань це зробить, узявши автомат, «неначе дитину, бо конче потрібно тепер дітей боронити». І в цій борні вона буде непохитною, бо твердо знає, що разом із нею пліч-о-пліч ітимуть дві красуні – Україна й воля, які «лише сильнішають в борні». А відтак обов’язково буде перемога, адже Україна має силу «здобути волю», бо кожен з її дітей захисник їй і прибічник. Тому така її в світі доля – «горіти й сяяти, як літургійна свічка…» Отже, загоївши рани, вона знову сплете свій магічний віночок, і розірване навпіл коло знову з’єднається у життєдайному плині відновленого «земного кругообігу любові».

За автографами

Принаймні в цьому переконана лірична героїня криворізької поетеси Інни Доленник, і їй чомусь хочеться вірити.

Судячи з того, як гаряче вітали поетесу криворіжці по завершенні презентації поетичної збірки «Навпіл», їй таки повірили.