Всяка диктатура вільного слова не терпить
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч

Як будувати «культурні мости»?

Підсумки ХІ міжнародного поетичного фестивалю «Meridian Czernowitz»
11 вересня, 2020 - 12:13
ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ФЕСТИВАЛЮ

«Поети не гірше за лікарів знають ціну дистанції. Їхня поезія, на відміну від них самих, прагне звести дистанцію з читачем до нуля. Безстрашний читач знімає маску, читаючи вірші, вони входять у читацьке поле зору, слуху, душі, — зауважив поет, радіожурналіст, один із засновників фестивалю «Meridian Czernowitz» Ігор Померанцев. — Натхнення — це вдих і видих. Натхнення — це вдихання наново, нове дихання. Тому читання віршів — це обмін диханням поета й читача, і немає у світі такої сили, яка стала б на шляху цього повітрообміну». Навіть карантин. Бо хоч і в онлайн-форматі, проте одинадцятий міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz» таки відбувся і забезпечив читачів новими глибокими й цікавими літературними подіями.

 АКТУАЛІЗАЦІЯ СПАДЩИНИ

На відкритті фестивалю президент Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Святослав Померанцев зазначив: «У ювіляра, чиє століття ми цьогоріч відзначаємо, є вірш, у якому ліричний герой годує з руки осінь. Він годує її листям. Назва цього вірша звучить актуально — «Корона». Я чомусь упевнений, що йдеться про буковинську осінь, поет із нею дружив, вона знала його в лице і чула шарудіння його чернеток. Є літератури, які вийшли з в’язниць і таборів або з шинелі, нехай гоголівської, але все одно шинелі. Наша буковинська література вийшла з осені. І тепер вона годує нас з руки віршами старих і нових класиків». Ідеться про Пауля Целана, який вважається одним із найкращих європейських ліричних поетів повоєнного часу, а народився і значний період життя він провів у Чернівцях.

Уже три роки поспіль, з 2018-го, фестиваль реалізує проєкт «Пауль Целан-100». «Звичайно, ми як літературна корпорація і Літературний целанівський центр вагому частину своєї роботи присвячуємо саме вшануванню пам’яті Целана та налагодженню контакту між країнами, які пов’язані з його життям, а саме німецькомовними країнами, Україною, Францією, Румунією», — розповідає директорка фестивалю Євгенія Лопата. І вже є успішні приклади такої співпраці. У відкритті фестивалю брала участь Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Анка Фельдгузен: «Мене знову й знову вражає те, як фестиваль опрацьовує літературну історію міста й області, а також спадщину своїх синів та дочок; у який надихаючий, новаторський спосіб учасники — художники та діячі культури — нагадують про них; і як вони актуалізують ідею Чернівців через кордони, щоразу з новими голосами, темами та формами. Контакт між діячами культури та зацікавленими культурою людьми з України, Німеччини, Ізраїлю, Австрії та багатьох інших країн є надбанням для усіх сторін... Усі, хто беруть участь у цьому, у найбільш позитивному сенсі стають «транскордонними працівниками» та будівничими мостів — як це і відповідає оригінальному духові Чернівців».

«САМЕ ТАКОЮ Я І БАЧУ ІДЕАЛЬНУ ПОЕЗІЮ»

Цього року Паулю Целану було присвячено кілька подій фестивалю. Окрім читань поезії, відбулася також дискусія «Меридіан великого майстра німецької мови. Чернівці-Париж-Вічність», у якій взяли участь письменники Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Таня Малярчук, а модератором став літературознавець, есеїст Олександр Бойченко.

«Пауль Целан — поет Голокосту, це ніби й правильно. А з іншого боку, це один із стереотипів, які заважають у сприйнятті Целана, бо це одразу спрощує, витворює певний шаблон... Так само поняття «травма» далеко не все може пояснити у Целанові. Я говорив би про нього не як про поета катастрофи, Голокосту, а загалом як про поета єврейства. Старий Заповіт у нього «розлитий» по всій поетиці. І природа його метафор також великою мірою релігійна, біблійна, — пояснює Сергій Жадан, який, до слова, переклав велику кількість віршів Пауля Целана. — Якщо розуміти цей релігійний наратив, то це дає підказку до розшифрування поезії. Тому що коли ми говоримо про затемненість Целана, мені здається, варто говорити про затемненість самої природи метафори, що це певна загадка, кросворд, який потрібно розгадати, або затемненість образу. Для мене особисто і як для перекладача, і як для читача, і як для людини, яка сама щось пише, Целан є ідеальним поетом. Бо саме такою я і бачу ідеальну поезію. Це використання давньої універсальної метафорики, себто метафор, що пов’язані з сакральними, релігійними текстами. Це ніби один образ, який розгортається спочатку на вірш, потім на цикл, а потім на цілу збірку. І в цьому плані Целан дуже цілісний. Він доволі монотонний, але це монотонність Всесвіту. Його спадщина, поетичні збірки доволі схожі, їх можна читати як одну книгу, попри те, що, ясна річ, коли починаєш заглиблюватися, ти розумієш, яка там складна архітектура в кожної збірки, розумієш, наскільки воно все зшито цією образністю». І додає: «Мова в Целана надзвичайно спресована. Мовна, фонетична, смислова концентрація — неймовірна. Це зовсім інший рівень використання мовних засобів, можливостей мови».

Як зазначає Юрій Андрухович, Пауль Целан є частиною німецькомовної поетичної традиції, якій уже кілька сотень років, що починається від Ф. Гельдерліна й відчувається у поезії Г. Тракля, Р. М. Рільке. А що ще важливо саме для українців, як зазначає Таня Малярчук, «ми маємо шанс зробити цю історію німецькомовного єврейства, яка жила на території України, також своєю історією».

Для тих, хто прагне більше дізнатися про українські сторінки життя поета, організатори фестивалю підготували чудову можливість — екскурсію місцями Пауля Целана від літературознавця, перекладача Петра Рихла. Наприклад, маєте можливість дізнатися, у якому саме домі жив видатний поет (насправді не зовсім у тому будинку, де висить меморіальна дошка, пояснив Петро Рихло, адже за ці роки змінилася не тільки назва вулиці, а й відбувся зсув у нумерації; детальніше — в екскурсії, що як і всі заходи фестивалю, доступна онлайн на сторінці фестивалю у Фейсбук). 

РОМАН ПРО УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ У ЖЕНЕВІ

Традиційно фестиваль підготував величезну кількість подій для читачів. Передусім, поетичні читання від авторів з Німеччини, Ізраїлю, Австрії, Швейцарії. Відбулися презентації поетичної збірки-фотоальбому Юрія Іздрика «NAKED ONE» і нової книжки віршів та колажів Тані Малярчук «За такі гріхи Бог ще подякує». Свої книжкові новинки на фестивалі представили також Софія Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Любка (про ці книги «День» уже писав раніше). А Юрій Андрухович розповів про свій новий роман, що матиме назву «Радіо Ніч». Героєм твору є нічний радіоведучий, який транслює сумні пісні та розповідає історії на радіостанції «Смуток». Задум нового роману Юрій Андрухович прокоментував так: «Раптом я не зможу більше писати, чим би я займався? І я думаю, що відкрив би свою власну радіостанцію, яка тільки вночі передавала сумну музику, а я би там час від часу щось говорив... у ніч. І я назвав би це радіо «Смуток». Герой мого роману працює на такому радіо».

Також було презентовано «Порт Житана» Олеся Ільченка. Назва роману — ресторанчик на березі мальовничого Женевського озера. У різний час він стає особливим місцем для Марка Мазура, українського художника-емігранта, який прославився своїми авангардними роботами в міжвоєнному Парижі, і Сергія Коваленка, мистецтвознавця, що збирає колекцію для впливового київського олігарха й намагається розкрити загадку таємничого зникнення свого славетного земляка. Марко Мазур, як пояснює сам автор, це збірний образ, оскільки йшлося про те, щоб описати оточення — українських митців, які емігрували до Женеви. А вибір когось одного з них обмежував би письменника лише біографічними відомостями.

Як зазначає модератор розмови літературознавець Роман Дзик, «Порт Житана» має потужний історичний пласт. Олесь Ільченко розповів, що цей компонент твору був для нього дуже важливим, бо ми порівняно багато знаємо про письменників, що опинилися в еміграції. Натомість нам значно менше відомо про митців, які виїхали з України, але й далі позиціонували себе як українців. «Потрібно руйнувати міфи про маргінальність української культури. З кінця ХІХ ст. вона стала міцно урбаністичною у багатьох проявах, і в образотворчому мистецтві, і в поезії, і в прозі. Насправді це тягла традиція... — розповідає Олесь Ільченко. — Мені хотілося показати не академічну картину. Тим більше, що вже з’явилися монографії, наприклад, французького дослідника, який показує, що від Олександри Екстер і Малевича до Соні Делоне — це українські митці. Колористика, погляд — українське відбиття, яке в них залишилося, попри різне етнічне походження. Потім з’явилися монографії, гарно ілюстровані, Віти Сусак, саме про цей період». Тепер українська культура повертається до самих українців і завдяки белетристиці.

Також на честь свого семидесятиліття чернівецький художник Броніслав Тутельман презентував каталог виставки «Шпаціруючи містом». А ще поділився, що улюбленими місцями, де він прогулюється, є вулиця Кобилянської та Доброго, а також Театральна площа, і розповів, що любить місто не як «виставу», а як «декорацію», тому гуляє зранку, поки не вийшли «актори».

«КУЛЬТУРА З УКРАЇНСЬКИМ ДНК»

Однією з найпопулярніших подій фестивалю стала дискусія «Культура та література як чинник розбудови громадянського суспільства» Святослава Вакарчука й Сергія Жадана. Зокрема, поговорили про те, що у культурній сфері українці мають значну тяглість, натомість у політичній вона порушена. Б. Хмельницький, П. Скоропадський були, але після них цю традицію було перервано. Та й нині, як зауважив Святослав Вакарчук, цієї тяглості немає. Приходячи до влади, чиновники тільки звинувачують попередників (а це, зокрема, створює враження, що все в нашій країні робиться неправильно). Крім того, існує потреба у формуванні дієвих інституцій, аби саме з ними асоціювалася політика, а не з певними особами.

Відповідно, поки ми ще «дожидаємося свого Вашингтона», перефразовуючи слова Тараса Шевченка, цю лакуну, як розповів Сергій Жадан, заповнюють митці, їм довіряють та до них дослухаються. Це також означає, як наголосив поет, що суспільство перекладає відповідальність на певну групу людей, замість того щоб брати її на себе.

До того ж було порушено питання, як культура може об’єднувати та що варто робити у культурній сфері. На думку Святослава Вакарчука: «Нам не вистачає свого мейнстріму, масової культури. Не та, яка має український паспорт, а та, яка має український ДНК». Тобто ідеться про створення культурного продукту, який був би близьким великій кількості українців і містив у собі, сказати б, код нашої ідентичності. Слово «масовий» зовсім не означає примітивний, а саме популярний. І йдеться не про зниження планки, а формування смаків більшості людей. Як зауважив з цього приводу Сергій Жадан: «Нашому мистецтву бракує вітальності, простору. Українська культура не має бути в гетто: це весь наш простір — від Закарпаття до Станиці Луганської».

Перевагою онлайн-формату фестивалю, зокрема, є можливість почитати безліч позитивних коментарів відвідувачів подій, зрозуміти, що найбільше їх вразило. І особливо приємно читати відгуки глядачів з Німеччини (значна частина заходів дублювалася німецькою). Тож попри непрості обставини, «Meridian Czernowitz» і далі будує культурні мости.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: