Вони загинули за нас

«День» продовжує публікувати історії українських військових, які загинули під час воєнних дій на сході України. Сьогодні розповідаємо про Дмитра Шкрібляка — одного із загиблих під Волновахою 22 травня, та підполковника Тараса Сенюка, який віддав своє життя 3 червня, борючись із терористами, коли бойовики напали на колону сил АТО, що прямувала з Ізюма у Слов’янськ.

Попередні історії читайте на сайті «Дня» (www.day.kiev.ua) в рубриці «Вони загинули за нас».

«Завжди міг підтримати у біді»

Дмитро Шкрібляк відзначив своє 21-річчя у 51-й механізованій бригаді. Загинув 22 травня під Волновахою

Дмитро Шкрібляк з села Іллінці Снятинського району Івано-Франківської області загинув під час антитерористичної операції поблизу селища Волноваха на Донеччині. 22   травня бронетранспортер, в якому знаходився хлопець, підірвали. Він та двоє його товаришів загинули на місці. Того дня, у четвер, у нерівному бою загинуло близько двадцяти військовослужбовців, яких із засідки обстріляли бойовики.

За декілька днів до того, у 51-й механізованій бригаді, де на той час служив, хлопець відзначив свій 21-й день народження. Йому б лише жити, любити та, видно, не судилося, адже доля розпорядилася інакше. 27 травня тіло загиблого поховали в сиру землю в рідному селі, де той прожив значну частину життя. 

Дмитро Шкрібляк відслужив строкову службу й понад рік тому повернувся додому. Думав, що свій обов’язок перед Батьківщиною виконав. Хоча все склалося інакше. Його забирали пізно ввечері... Прийшли люди у формі, сказавши, що час повертатися до лав Збройних сил. Принесли й повістку. Хоча, як зауважує односельчанка Анастасія Тимінська, він не хотів знову служити.

Продовжуючи розмову, дівчина розказує, що Дмитро був однокласником її брата, тому добре знала його особисто. Пригадує, що хлопець був добрим, нікого не ображав. Відмінником не був, але вчився непогано. Подальшу освіту кухаря-кондитера здобув у Чернівцях. Деякий час перебував за кордоном на заробітках. А коли повернувся, його й покликали воювати...

«Кажуть, за померлих погано не кажуть, але Діма був таким, що ніхто й не  скаже про нього злого, — зауважує Настя Тимінська. — Був життєрадісним хлопцем, дуже товариським, мав багато друзів, любив гучні компанії і легко знаходив спільну мову навіть із незнайомими людьми. Міг знайти хороше слово, щоб когось підтримати у складній ситуації».

Дівчина розповіла, що батьки Дмитра нині за кордоном. Через звістку про смерть сина, яка негативно вплинула на здоров’я обох, не змогли повернутися додому. Тому проводжати в останню дорогу прийшли рідні сестра Тетяна та брат Олександр, які дуже важко пережили смерть наймолодшого у сім’ї Дмитра. Брат, зокрема, сам служить у військах за контрактом. А ще на похорон зібралася родина із Верховинщини, Косівщини, Тернопільщини, односельчани, друзі, військовослужбовці, влада. Такого жалобного дня в Іллінцях дівчина не пам’ятає, й зауважує, що все село прийшло проводжати свого героя. «Це була жахлива подія, і борони Боже будь-якій сім’ї через таке пройти», — ділиться пережитим дівчина.

Згідно з розпорядженням обласної ради, сім’ї загиблого на сході Дмитра Шкрібляка виділять 100 тисяч гривень. Гроші не повернуть життя хлопця, але покриють витрати на поховання юнака.

Ірина ФЕДОЛЯК, Івано-Франківська область

«Куля пробила бронежилет...»

Комбат Тарас Сенюк прийняв удар першим, не ховаючись за спинами солдатів...

6 червня житомиряни та військові 95 аеромобільної бригади прощалися з командиром 1-го батальйону, підполковником Тарасом Сенюком. Він загинув 3 червня — терористи напали на колону сил АТО, яка прямувала з Ізюма у Слов’янськ.

— Його підрозділ потрапив у засідку, який було обстріляно сепаратистами. Зав’язався бій, напад сепаратистів було відбито, але у тому бою загинуло двоє військових. Серед них і командир першого мобільного батальйону Тарас Сенюк — офіцер з великої літери, професіонал, який знав свою справу і кваліфіковано навчав інших, — розповів під час церемонії прощання начальник управління оборонного планування командування сухопутних військ, заступник начальника штаба генерал-майор Микола Попільський. — Куля, великого калібру пробила бронежилет комбата, завдавши йому смертельного поранення.

Попрощатися з героєм, який поліг за мирне життя своїх співвітчизників, прийшли представники влади області та міста, бойові побратими та просто небайдужі люди. Загибель підполковника Тараса Сенюка — непоправна втрата не лише для рідних і близьких, а й для Збройних сил України. Командир був самовідданим професіоналом у своїй справі. Йому було лише 34 роки, йому б лише жити і жити, та пуля сепаратиста обірвала життя Тараса, залишивши жінку без чоловіка і восьмирічну доньку без батька. Підполковник Тарас Сенюк проживав разом з родиною у місті Житомирі.  Він народився і вчився в Коломиї.

Підполковник Тарас Сенюк був взірцевим офіцером, командиром і наставником, так розповідали про нього товариші, які прийшли попрощатися з бойовим побратимом. Після закінчення Одеського інституту сухопутних військ Тарас Сенюк пройшов вишкіл у 95-й аеромобільній бригаді від командира  взводу  до командира батальйону. Він завжди був попереду, надихаючи власним прикладом інших.

Є ще й такі сторінки в його військовій біографії — він брав участь у миротворчих операціях в Іраку та Косово й отримав багато нагород від Об’єднаного командування контингенту миротворчих сил. Уперше у своє закордонне бойове відрядження разом з товаришами Тарас Сенюк поїхав 2003 року до Республіки Ірак. Тоді Тарас служив командиром механізованого розвідувального взводу з дислокацією в так званій точці «Форт» на самому кордоні з Іраном. Миротворці не тільки контролювали 150-кілометровий відрізок ірано-іракського кордону: окрім патрулювання, несли службу на блокпостах, допомагали працювати місцевим прикордонникам і митникам на офіційному пункті пропуску «Арафат».  В Косово його відправили 2007 року. Там також довелося патрулювати неспокійні райони, супроводжувати миротворчі колони, чергувати на стаціонарних блок-постах. Але обійшлося: всі повернулися додому живими-здоровими, та ще й з численними нагородами та подяками від Об’єднаного командування контингенту миротворчих сил. Коли ж потрібно було  стати на  захист цілісності й незалежності України, Тарас — у перших рядах. За свою Україну, за кожного з нас він віддав своє життя.

Подруга сім’ї  Наталія Гуть, чоловік якої разом з Тарасом Сенюком пліч-о-пліч брав участь в АТО, в розмові з журналістами повідомила, що Тарас з дитинства мріяв бути військовим і захищати Вітчизну. Не одну гарячу точку пройшов до цього, був хорошою, надійною людиною. Для її сім’ї він — не просто товариш, а  хрещений батько дитини. Близькі так надіялися, що він лишиться живий, що це просто важке поранення. Виявилося, що ні... «Ми хвилюємося повсякчас, бо не можна, дивлячись на ці події, не хвилюватися, — каже Наталія. — Воювати відправили і чоловіка,  і багатьох інших знайомих...»

Висловив співчуття рідним загиблого голова облдержадміністрації Сидір Кізін, запевнивши, що керівництво Житомирської області та міста не залишить його сім’ю поза увагою. Сидір Васильович зазначив: «Тарас Сенюк не був великим начальником, але він був палким патріотом. Командир свідомо обрав професію військовослужбовця, щоб захищати Батьківщину». Голова облдержадміністрації наголосив, що під Слов’янськом командир не ховався за спинами солдатів і першим прийняв смертельний удар .

Сьомого червня 34-річного комбата, Тараса Сенюка, який віддав своє життя за кожного із нас, поховали на батьківщині — в Коломиї. Вічна пам’ять герою.

Оксана КЛИМЧУК, Житомирська область