Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

«Світлий хлопчик»

Олександр Шолудько загинув на Луганщині — підірвався на розтяжці
11 лютого, 2016 - 10:30

За час неоголошеної війни Україна втратила вже понад 2260 військовослужбовців. І в ці дні позиції наших захисників — під ворожим обстрілам з мінометів, гранатометів та інших видів зброї. Війна триває і обриває життя людям, які люблять і боронять свою країну. Наш моральний обов’язок — залишати живими у пам’яті чоловіків і жінок, які полягли за всіх нас. «День» продовжує публікувати історії загиблих військових. Сьогодні розповідаємо про воїна 24-тої окремої механізованої бригади Олександра Шолудька, бійця полку особливого призначення «Азов» Дмитра Коряка та воїна 13-го мотопіхотного батальйону Валерія Бочарнікова.


Олександр Шолудько став тринадцятим бійцем у Здолбунівському районі, що на Рівненщині, який не повернувся із зони АТО. А в рідному селі Уїздці він — перший загиблий на цій війні. За Олександром Шолудьком сумувало все село. Жінки, які були на похоронах, пригадують побратимів, один із яких кусав руку, щоб не ридати, матерів, які прийшли провести бійця в останню путь, бо і їхні сини там загинули, а ще біленьку шапочку донечки Олександра Шолудька.

До лав Збройних сил його призвали у березні 2015 року. Олександр Шолудько проходив службу у 24-й окремій механізованій бригаді. У районі 29-го блокпосту на Луганщині молодий чоловік підірвався на розтяжці й отримав важкі травми. У результаті вибуху йому відірвало руку. До того ж боєць втратив багато крові. Олександра Шолудька у важкому стані відправили до госпіталю у Харків.

Коли односельці дізналися про біду, що трапилася з ним, почали збирати допомогу. До пораненого в госпіталь поїхала дружина та сестра. Лікарі намагалися врятувати життя бійця, однак Олександр Шолудько помер, так і не прийшовши до тями.

Його поховали навпроти рідної хати — саме там знаходиться кладовище.

Олександр був світлою людиною, а ще спокійною і простою, кажуть ті, хто його знав. Він завжди турбувався про свою сім’ю. Навіть перебуваючи у зоні АТО, дбав про рідних. Олександр надсилав їм гроші, щоб замінили вікна у хаті. А ще дуже хотів, щоб від його імені подарували донечці золоті сережки.

«Для мене Саша назавжди залишиться хлопчиком, — каже його колишній класний керівник Людмила Гедзюк. — Саша був спокійним, виваженим і вихованим. Коли ми дізналися, що він загинув, плакала вся учительська. Тоді хтось із педагогів сказав, що Саша Шолудько ніколи і нікого не образив. І це правда. А ще на нього ніколи не сварилися вчителі — не було за що. Усі з ним дружили. І взагалі клас був дружним. Пригадую, як перед випускним з’ясувалося, що Саша на нього йти не збирався. Тоді однокласники сказали, що приведуть його. І він таки прийшов.

Саша був працьовитим, батькам допомагав. Пригадую, якось його декілька днів не було в школі. Коли прийшов на урок, я запитала про це. Він тоді голову опустив і сказав, що гроші заробляв — орав односельцям городи. Саша взагалі коней любив. І у шкільних творах про це писав.

Коли закінчив школу, то сюди майже й не заходив більше. А одна із учительок розповіла, що бачила Сашу перед від’їздом у зону АТО. Вони зустрілися в маршрутці. Саша її гукнув. Розпитував, як справи, а потім сказав, що їде на Донбас...

Тепер у школі є його портрет. А мої теперішні учні, які навчаються у тому ж кабінеті, розпитують про Олександра Шолудька. Їм цікаво, за якою партою він сидів, яким був. Діти пишаються, що в їхній школі навчався герой».

Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ