Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

«Від нього віяло добром»

Олександр Попадинець загинув, допомагаючи пораненим побратимам
6 жовтня, 2015 - 11:06

«День» продовжує записувати й публікувати історії життя і смерті українських Героїв, які захищали цілісність країни на Донбасі. На жаль, таких історій буде ще багато. Уже опубліковані — це лише невелика частина розповідей про загиблих військових. А їх — тисячі. Й у час перемир’я наші бійці продовжують гинути...

Сьогодні ми публікуємо дві історії загиблих військових. Це — розповідь про Олексія Панченка, воїна-десантника, добровольця 95-ї аеромобільної бригади 90-го окремого аеромобільного батальйону, який загинув у січні цього року, прориваючись до Донецького аеропорту. Та історія про Олександра Попадинця, який служив у 128-й окремій гвардійській гірсько-піхотній бригаді й загинув у червні минулого року, потрапивши в засідку неподалік селища Металіст, що на Луганщині.   

Ще одна — третя історія — не про військових, але теж про війну. Це історія громадського активіста Олександра Решетняка, який став першою жертвою бойовиків на Луганщині.

Вічна пам’ять...


26 вересня на фасаді одного з найбільших освітніх закладів Ужгорода — ЗОШ № 15, урочисто відкрили пам’ятну дошку її випускникові Олександру Попадинцю, який загинув в зоні проведення АТО 17 червня 2014 року.

У цій школі Олександр навчався перші вісім класів. «Це був дуже врівноважений і спокійний хлопець, від якого буквально віяло добром. Він ніколи не робив чогось такого, за що треба було б викликати до школи батьків чи хоча б мати з ним серйозну виховну бесіду, — розповідає колишній класний керівник Олександра Попадинця Галина Федак. —  Він завжди відгукувався на усі пропозиції педагогів, мав у класі багато друзів і ми дуже шкодували, коли він після восьмого класу вирішив перейти вчитися до Ужгородського технічного коледжу».

Народився Олександр у робітничій родині. Батько Юрій працював будівельником, мама Наталія — на кухні в дитячій лікарні. Олександр також здобув робітничий фах — автослюсаря. Ставши повнолітнім, уклав контракт на військову службу в Збройних силах України. Бойовий вишкіл проходив у «Десні» та в навчальному центрі у Львівській області, а службу — в рідному Ужгороді.

Навесні минулого року разом зі своїми колегами по 128-й ОГП бригаді був направлений боронити східні терени Вітчизни. Служив командиром БМП 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону. Його підрозділ вів бої з окупантами неподалік містечок Щастя і Металіст на Луганщині. У ніч на 17 червня екіпаж БМП, яким командував Попадинець, ідучи на виручку пораненим бійцям «Айдару» та десантникам, потрапив у засідку неподалік Металіста. Бойовики поцілили в машину снарядом, від розриву якого загинув механік-водій Михайло Куля з Перечинщини. Майор Сергій Ланецький, котрий брав участь у тому бою, розповідає, що Олександр, стріляючи з кулемета, ще якийсь час прикривав хлопців, яким вдалося вибратися з підбитих машин та заховатися на пшеничному полі. Коли Саша добіг до своїх — уже був поранений. Побратими надали йому першу медичну допомогу, але на той час він уже втратив багато крові, від чого й помер там, на полі. У тому ж бою загинув ще один ужгородець — Сергій Мартин. 

Півтора роки тому хлопці відкрили в Ужгороді новітній мартиролог захисників Вітчизни, які полягли в боях із російськими окупантами. Тоді, у червні 2014-го, на похорон бійців української армії прийшла чи не половина городян обласного центру Закарпаття, а ратний подвиг вояків згодом був відзначений посмертним нагородженням орденами «За мужність» та званнями Почесних громадян Ужгорода.

У школі, де навчався Олександр Попадинець, з ініціативи її директора В.Поліщука, було відкрито кабінет «Захисника Вітчизни», у якому розміщено матеріали про історію нашої держави та її оборону від ворогів, експонатами якої є й розповіді про випускників школи, котрі боронять Україну сьогодні, патріотичні вірші та оповідання, малюнки учнів школи.

«Ідея встановлення пам’ятної дошки Олександру Попадинцю належить його однокласникові Михайлу Скучці, на руках якого Олександр фактично й загинув — каже Володимир Поліщук. Його пропозицію підхопили усі колишні однокласники та учитель музики Еріка Турянчик, котра й запропонувала педагогічному колективу долучитися до цієї справи. Звісно, ця ініціатива знайшла нашу повну підтримку. За порівняно короткий час особистим коштом колишніх учнів школи ця гранітна дошка й була виготовлена та встановлена».

«Впродовж багатьох років ми говорили дітям, що у житті є місце подвигу, ілюструючи цю тезу прикладами з нашої далекої історії. Сьогодні маємо конкретну ситуацію, коли наші вихованці зі зброєю в руках боронять незалежність рідної країни навіть ціною власного життя. Наш святий обов’язок — берегти пам’ять про таких людей. Окрім пам’ятної дошки ми думаємо заснувати ще й премію імені О.Попадинця, котра вручатиметься кращому випускнику школи або школяреві, котрий здійснив мужній вчинок», — розповідає директор школи.

«Надзвичайно важко говорити про молоду людину, яку ти ще недавно навчав і виховував, у минулому часі, — каже Галина Федак. — Від дня його загибелі уже минуло достатньо багато часу, але ми й досі не можемо змиритися з думкою, що його немає серед нас. Багато молодих чудових хлопців за цей рік повернулися з окупованого сходу на рідне Закарпаття у домовинах. За усіма ними — неймовірний жаль. Але коли у вічність у розквіті сил відходить твій учень — це надзвичайно глибока душевна рана, котру загоїти дуже непросто. Сьогодні хочу низько вклонитися батькам Олександра — Юрію та Наталії Попадинцям, котрі виховали цю мужню людину — справжнього Героя нашого бурхливого часу».

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments