Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

«Він так пишався, що військовий»

Максим Керничний загинув 29 червня від прямого влучання у бліндаж ворожого снаряда
14 липня, 2017 - 12:02

З початку 2017 року в зоні проведення антитерористичної операції на Донбасі загинуло 120 українських військових, ще майже 900 отримали поранення. Такі дані станом на 3 липня озвучила віце-прем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, повідомляє www.rbc.ua. За повідомленням glavcom.ua, у червні бойові та небойові втрати українських Збройних сил у зоні проведення Антитерористичної операції становили 44 особи. Хоч як це гірко, але ці страшні цифри продовжують зростати. За інформацією штабу АТО, за добу 12 липня терористи 30 разів порушували умови перемир’я, внаслідок чого загинув один український воїн. Триває підступна війна, коли ворог на свій розсуд трактує «хлібне перемир’я», а міжнародні спостерігачі продовжують констатувати порушення Мінських домовленостей, не поспішаючи надавати Україні більш дієвої підтримки. Тільки наші захисники продовжують гідно виконувати свої обов’язки у зоні бойових дій, показуючи агресорові, що ми не віддамо своєї землі й незалежності. Ми продовжуємо публікувати історії тих, хто наклав головою у цій страшній боротьбі. Сьогодні розповідаємо про 39-річного Максима Керничного та 36-річного Олексія Тимощука, які віддали свої життя за наше сьогодення і майбутнє.


Простий, щирий, миролюбивий і готовий у будь-який момент прийти на допомогу — таким запам’ятався друзям і бойовим побратимам прапорщик військової частини А1231 Максим Керничний. 29 червня поблизу сіл Новоселівка і Крута Балка, що на Донеччині, ворожий танк Т-72 прямим влучанням знищив бліндаж, у якому перебував Максим. Він загинув на місці, а троє його побратимів отримали поранення та контузію. Усе, що відбувалося в той день на позиції, один з бійців відзняв на телефон. Каже, що це доказ так званого «перемир’я»...

Максим Керничний народився у Жмеринці у 1978 році. Був другою дитиною у родині, увесь час рівнявся на старшого брата. З дитинства мріяв стати військовим і щиро радів, коли після служби в армії йому запропонували підписати контракт. З 1996 року він служив у Жмеринському міському об’єднаному військовому комісаріаті, потім пішов на службу у військову частину А1231 Повітряних сил Збройних сил України, яка розташована у селі Гавришівка недалеко від Вінниці. Вперше у зону АТО він поїхав у 2015 році. Торік взимку вирушив на ротацію вдруге. Рідні вже рахували дні до його повернення, чекали додому у відпустку з дня на день. Але живого так і не дочекалися...

«Максим багато років служив прапорщиком у 456-й бригаді транспортної авіації. Він став третім бійцем нашого підрозділу, який не повернувся із зони АТО, — розповідає командир військової частини А1231 Олег Нечипорук. — Кілька місяців тому у складі 72-ї окремої механізованої бригади він вирушив у зону антитерористичної операції. Служив на посаді начальника сховища авіаційного пального. Позицію, на якій розташовувалися нашого хлопці, не раз накривали. Але того злощасного дня ворог, нехтуючи умовами так званого «перемир’я», використав заборонену зброю — танк Т-72. Бліндаж був розтрощений. Максим загинув на місці. А троє бійців з нашої військової частини, які перебували в укритті, отримали поранення та контузії. Зараз вони перебувають у польовому госпіталі. Але, кажуть, що після лікування повернуться до місця несення служби, щоб показати ворогу, де раки зимують».

«Чимало бійців з транспортної авіації відслужили в зоні АТО, є й такі, що мають по дві й більше ротацій. Та й зараз там наших хлопців достатньо. Усі вони готові боронити країну заради тих, хто загинув, за їхню честь і подвиг, — долучається до розмови начальник управління підготовки та застосування авіації штабу ВПС України Ігор Черепенько. — Бойовий дух військовослужбовців міцнішає. Якби не так зване «хлібне перемир’я» наші хлопці вже давно б дали бойовикам по зубах. Але поки що руки зв’язані. Тому й втрати такі гіркі й болючі».

Упродовж кількох днів жмеринчани ділилися спогадами про Максима у соціальних мережах. Теплі і щирі співчуття висловлювали на адресу батьків, дружини Валентини та сина. Сусід загиблого героя Ігор Стенічкін у телефонній розмові розповів, що на знак вшанування пам’яті про Максима у Жмеринці оголосили дводенну жалобу та скасували усі заходи, навіть вистави у театрі та покази кінофільмів. Але біль утрати ніщо не заспокоїть.

«І в ці теплі літні дні нікому не хочеться вірити у жорстоку і несправедливу правду. Правду про те, що війна триває, і вона забирає життя найкращих, найвідданіших синів України! 29 червня не стало одного з них — відданого патріота України, мужнього воїна, не стало рідного сина, чоловіка, батька, друга — нашого Максима. Йому було лише 39, і він був сповнений бажання жити, — з сумом у голосі каже Ігор Стенічкін. — Я молодший він нього на 8 років, але добре пам’ятаю, як він любив поганяти у футбол на вулиці. А коли став старший, то частенько вибирався порибалити. Любив природу і відпочинок на річці, полежати у траві, понюхати квіти в полі... Він був таким простим, щирим хлопцем і так пишався, що військовий! Коли підписав контракт з ЗСУ щиро радів. Понад усе він хотів бути корисним своїм державі. І таки став...».

В останню дорогу проводжали прапорщика Військово-Повітряних сил усім містом та з військовими почестями. Під звуки військового оркестру та з вигуками «Слава Україні! Героям Слава!», «Герої не вмирають!» колона пройшла центральною вулицею Жмеринки. Діти устеляли останню дорогу Максима зеленим барвінком і польовими квітами, які він так любив.

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниччина
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments