Чи потрібна георгіївська стрічка в Україні?
Звернімося до історії. Георгіївська стрічка в Росії як символ перемоги у Великій Вітчизняній війні з'явилася в 2005 році до 60-річного ювілею закінчення війни. Ініціаторами її введення формально стали «РИА Новости» і мало кому відома Регіональна громадська організація соціальної підтримки молоді «Студенческая община». Хоча можна не сумніватися, що рішення про максимальну популяризацію георгіївської стрічки на державному рівні приймалося в набагато більш високих кабінетах, і її застосування аж ніяк не збиралися обмежувати лише сферою пам'яті про Велику Вітчизняну війну.
Початковою метою цієї акції було замінити радянську символіку Перемоги, перш за все червоний прапор і червону п'ятикутну зірку. Георгіївська стрічка мала асоціюватися насамперед із заснованим у листопаді 1943 року з ініціативи Сталіна солдатським орденом Слави, у якого колодка покрита георгіївською стрічкою. Але тут з'являються і більш глибокі історичні корені. Адже орден Слави, в свою чергу, сходить до солдатських георгіївським хрестів (офіційно - відзнак військового ордена св. Георгія), яких особливо багато було видано в Першу світову війну.
Цікаво, що радянські штаб-офіцери (майори, підполковники і полковники) в кінці війни і в перші повоєнні роки соромилися носити орден Слави, якщо були ним нагороджені. Зробити кар'єру з кінця 1943 року і до кінця війни від рядового хоча б до майора не було жодної можливості, навіть незважаючи на те, що власники усіх трьох ступенів ордена автоматично ставали молодшими лейтенантами. А значить, солдатський орден у офіцера з двома прорізами на погонах незаперечно свідчив, що його власник якийсь час побував у штрафному батальйоні, де, заробивши орден Слави, спокутував провину і був відновлений у колишньому званні.
Георгіївський же хрест, в свою чергу, сходить до ордена Св. Георгія, заснованого російською імператрицею Катериною II в 1769 році як вища військова нагорода Російської імперії. У першому статуті ордена так і зазначалося: «Как Российской империи слава наипаче распространилась и возвысилась верностию и храбростию и благоразумным поведением воинского чина, то из особливой Нашей Императорской милости к служащим в войсках Наших в отмену и награждения им за оказанную от них во многих случаях Нам и Предкам Нашим ревность и службу, также и для поощрения их в военном искусстве, восхотели Мы учредить новый военный орден, и снабдить оный всеми теми преимуществами, кои споспешествовать будут сему Нашему предприятию».
Таким чином, георгіївська стрічка - це не тільки символ військових подвигів. Сьогодні перш за все це імперський символ, і в цьому значенні георгіївська стрічка відразу ж стала використовуватись у Росії і за її межами досить агресивно - для поширення ідеології «русского міра».
Слід зазначити, що в історії був уже випадок, коли георгіївську стрічку намагалися використовувати як немонархічний російський імперський символ. Щоправда, тривало це недовго, успіху не принесло і в історичній пам'яті не затрималося. Комітет членів Всеросійських Установчих зборів (Комуч), що виник у червні 1918 року в зайнятій чехословацьким корпусом Самарі, переважно есерівський за складом, виступав за єдину і неподільну Російську республіку, але очищену від більшовиків. Створивши Народну армію, він позбавив її погонів як символу царського режиму, а замість царської кокарди якраз і ввів георгіївську стрічку. Але протрималась вона недовго, якихось три місяці. 2 жовтня 1918 року, ще до колчаківського перевороту, верховний головнокомандувач генерал Василь Болдирєв замінив георгіївську стрічку кокардою з кольорами російського триколора. Але триколор як символ Великої Вітчизняної було не зовсім зручно використовувати, оскільки під триколором на боці німців воювали деякі частини власовської армії. І ось майже через 90 років георгіївську стрічку відродили як один з головних військових символів сучасної Росії.
Як і будь-яка ініційована зверху кампанія, історія з георгіївською стрічкою часом набувала гротескних форм. Її вішали куди завгодно - на господарські сумки і дитячі візочки, на кішок, собак та інших домашніх тварин.
До того ж незабаром згадали, що в ряді випадків в історії георгіївська стрічка виступала не просто як символ, але й замість відповідної нагороди. Солдати і матроси, які захищали Севастополь під час Кримської війни, удостоєні георгіївських хрестів, носили на шинелях замість них георгіївські стрічки, оскільки в обложеному місті відзнаки військового ордена були у великому дефіциті. Також у роки Першої світової війни офіцери, нагороджені орденом Св. Георгія або Георгіївською зброєю, нерідко носили на польовій формі й шинелях замість ордена георгіївські стрічки. А ті з них, хто опинився в еміграції, одягали георгіївські стрічки в петлиці цивільних піджаків, як одягають розетку ордена Почесного легіону у Франції. З цієї причини в Росії навіть виник, не надто численний, правда, рух проти георгіївської стрічки під гаслом: «Мені не потрібна Георгіївська стрічка - я не маю права її носити!».
Однак Великою Вітчизняною війною роль георгіївської стрічки далеко не обмежилась. Від самого початку в пострадянських державах вона стала своєрідним розпізнавальним знаком представників проросійських сил, які зазвичай вороже ставляться до незалежності тих держав, де їм тепер доводиться жити. А з початком у 2014 році російської агресії проти України георгіївська стрічка стала одним з головних символів горезвісних «Новоросії», «русского міра» і «русской вєсни». Георгіївська стрічка досі залишається відмітним знаком на формі бойовиків, які воюють у збройних формуваннях «ДНР» і «ЛНР». Тому на початку війни українці називали сепаратистів «колорадами». І безглуздо бачити цей символ імперії, що бореться проти України, на вулицях Києва, Харкова чи Одеси. Тому введена Верховною Радою України заборона на публічне носіння георгіївської стрічки виглядає цілком логічним, хоча й дещо запізнілим рішенням. І, звичайно, носити ордени Слави з георгіївською стрічкою на колодці ветеранам, які мають на це право, ніхто в Україні забороняти не збирається.
