Червоний день календаря
Поліція в ці дні жорстко придушує всі опозиційні демонстрації, хоча ніякої загрози нової революції сьогодні в Росії немає
Російська влада ще з кінця 2016 року намагалася визначитися, як їй слід ставитись до 100-річного ювілею революції 1917 року, проте аж до самого дня 7 листопада 2017 року так до кінця й не зрозуміла, що саме цей ювілей повинен означати для неї самої і для Росії в цілому. Спочатку президент Володимир Путін запропонував відсвяткувати ювілей революції під прапором примирення, взаємного пробачення і згоди колишніх противників у громадянській війні і їхніх духовних спадкоємців у сучасності. Проте з цієї затії нічого не вийшло, оскільки дуже швидко з’ясувалося, що різні політичні сили ставляться до подій 1917—1922 років на території колишньої Російської імперії діаметрально протилежно.
Комуністи й інші ліві партії й угрупування, навіть з урахуванням того, що партію Зюганова назвати лівою можна лише умовно, стверджують, що Жовтнева революція була однією з найбільших подій у світовій історії, що вона відкрила можливості для будівництва першої в історії суспільства справжньої рівності, яка в майбутньому мала забезпечити процвітання всіх жителів Радянського Союзу, а в перспективі — і жителів усього світу. Лютнева ж революція розглядається лівими як буржуазно-демократична революція, що повалила самодержавство і відкрила шлях для Великого Жовтня. Але контрреволюція, здійснена 1991 року іноземними (американськими) агентами, Горбачовим і Єльциним, призвела до розвалу СРСР і припинення руху світлим шляхом до комунізму.
Протилежну точку зору відстоюють монархісти і православні фундаменталісти. Вони взагалі не приймають сам термін «революція». Для них події 1917—1922 років — це нова Смута або Велика Смута. Російське самодержавство, ясна річ, у Смуті анітрохи не винне. Смута — результат діяльності підступних іноземців, для яких геополітичне піднесення Росії — кістка в горлі. Щоправда, щодо конкретних держав, які влаштували революцію-смуту, зберігаються розбіжності. Одні вказують на Німеччину як на головного противника Росії, зацікавленого в приході до влади руйнівників-більшовиків. Інші воліють, з урахуванням сьогоднішньої політичної кон’юнктури, вказувати на Англію з Америкою, які нібито надзвичайно боялися свого союзника — Росію — і тільки й думали, як би їй більше насолити, та перестаралися, привівши до влади більшовиків.
До теми: 100-річчю жовтневого перевороту присвячується
Велика російська контрреволюція
Зрозуміло, що за подібних розбіжностей зробити ювілей святом примирення і пробачення не вийшло. Єдиним слідом цих планів залишився пам’ятник примирення, який повинні відкрити в окупованому Севастополі. На ньому брататимуться червоноармієць (або червоний командир) і білий юнкер (або білий офіцер). Проти такого пам’ятника категорично виступають комуністи, які примирятися не бажають, і під їхнім тиском місцева влада вже хоче перейменувати майбутній пам’ятник примирення на пам’ятник єднання Росії. Та не лише комуністи, але й нащадки білогвардійців від такої ідеї аж ніяк не у захваті. Дійсно, цей пам’ятник виглядає цілком безглуздо. Свого часу я з іронією пропонував поставити у Волгограді (колишньому Царицині і Сталінграді) пам’ятник «Сталін і Врангель обдумують спільний похід проти білополяків». Але виявилось, що Російське військово-історичне товариство сприйняло подібну ідею на повному серйозі.
У результаті Російська держава постаралась максимально дистанціюватися від ювілею революції, принаймні в публічному просторі. Також відмовилися від початкового плану більш-менш рівномірно розкидати ювілейні заходи упродовж 2017 року. Спочатку думали відзначити два ювілеї — Лютневої і Жовтневої революцій, і російські телеканали навіть готували низку прем’єр документальних фільмів до 100-річчя Лютого. Проте в останній момент прем’єри були скасовані й перенесені на осінь або кінець року. Це пояснюється тим, що нинішня російська влада особливо ненавидить саме Лютневу революцію, яка повалила колишню «міцну» самодержавну владу, так схожу на сьогоднішній путінський режим. До того ж із Тимчасовим урядом, що прийшов на зміну царю, пов’язується короткий період торжества демократії в Росії. А справжню демократію, яка не «суверенна» і не «керована», в Кремлі нині на дух не переносять.
Річ у тім, що жоден великий творчий проект у Росії сьогодні неможливо здійснити без підтримки держави, або у вигляді прямого державного фінансування, або у вигляді фінансування від тісно пов’язаних із державою корпорацій, які діють виключно за командою з Кремля. Тому від ювілею революції Російська держава аж ніяк не відсторонилася, просто воліє свою участь не афішувати. Адже всі телеканали в Росії, окрім мізерного за охопленням аудиторії «Дождя», контролюються владою. І саме в Кремлі вирішили, що необхідно відзначати перш за все ювілей Жовтневої революції. Все-таки нинішня влада свій генезис веде від Радянської держави, а не від царської Росії.
А для чекістів, до яких тепер належить не лише російський президент і його найближче оточення, але й деякі члени губернаторського корпусу, безумовним святом є якщо не 7 листопада, то безпосередньо пов’язане з ним 20 грудня — день утворення ВНК. За радянських часів це був День чекіста, а тепер — День працівника органів безпеки Російської Федерації. І святкувати його в ювілейний рік, можна припустити, будуть набагато пишніше, ніж ювілей революції. Але й 7 листопада вирішили не залишати без уваги. Врахували, що значна кількість росіян за радянських часів звикла святкувати це свято. І влада підготувала до ювілею Жовтневої революції цілий залп пропагандистських документальних фільмів, а також, як мінімум, два «ударні» телесеріали — «Троцький» і «Демон» — на двох головних телеканалах, «Первом» і «Россия». Перший серіал — зрозуміло про кого, а другий, незважаючи на назву, — про Парвуса, хоча «демоном революції» називали саме Троцького. Ідея обох серіалів дуже проста. Був помірно поганий, але доволі симпатичний Ленін, але у нього було двоє дуже поганих дияволів-спокусників — Парвус і Троцький, ворожих Росії. І лише завдяки їм революція, а точніше, протизаконний Жовтневий переворот, відбувся, причому виключно на німецькі гроші. Леніна лають менше, оскільки він традиційно сприймається як національний лідер, та до того ж переграв Парвуса. Та й у «Демоні революції» Ілліч прямо заявляє, що прагне процвітання Росії. Протистоять же Парвусу благородні офіцери російської контррозвідки, зрозуміло на кого схожі, та ось біда — не встигають запобігти революції.
Головна ж печаль влади, яка вірує в містику цифр, — не допустити повторення подій 1917 року. Тому всі документальні фільми, серіали і телепередачі переконують публіку, що революція — це щось страшне, руйнівне, таке, що відбувається на гроші і за підтримки ворожих Росії держав, не відображає настроїв мас і мало не є породженням диявольських сил. А поліція в ці дні жорстко придушує всі опозиційні демонстрації, хоча ніякої загрози нової революції сьогодні в Росії немає.
