«Легітимний» голуб миру
Кремлю потрібно знайти привід та вийти з переговорного процесу, підсунувши замість себе «представника Донбасу». Януковича, наприклад
Трансляція прес-конференції Віктора Януковича українськими телеканалами обурила багатьох патріотично налаштованих українців. «Спочатку Портнов, Бондаренко, тепер Янукович. Що далі? Урочисте засідання Верховної Ради під головуванням Путіна?» Насправді дивитися такі «вистави одного актора» потрібно. Звісно, не всім народом в прайм-тайм. Забагато честі. А от спеціалістам промова Януковича може сказати дуже багато. Тим більше, що ніякого Януковича і немає зовсім, а є кремлівська маріонетка, яка промовляє назовні лише те, що їй написали ляльководи. Тож це була ніяка не прес-конференція колишнього українського президента. У цієї вистави актор тільки один і він схований за кулісами. Тож давайте почуємо Кремль. Почуємо та проаналізуємо.
Якийсь час багато експертів сподівалися, що напередодні російських виборів президента Путіна варто сподіватися, що очільник Кремля спробує начепити на себе маску миротворця. Обмін заручників, на який несподівано погодився російський лідер, пропозиції щодо повернення флоту, нібито згода на введення миротворців - все це подавалося чи не як «жест заради примирення». Але насправді миротворчі гримаси Володимира Путіна були сигналом для внутрішнього споживача. Тут треба розуміти, що російське суспільство прекрасно розуміє, хто воює на Донбасі і чим насправді було «приєднання Криму». Цинічна брехня вождя для них ні що інше, як сигнал, мовляв, все в порядку, поки нас ще не загнали в кут. Коли Путін з глузливою посмішкою розповідає про «нас там нема», будьте певні, що російський люд не менш глузливо посміхається та схвально хитає головою: «Так їх! Давай батько рідний! Мочи!» Тож, роль миротворця Путіну як раз ні до чого. Вона тільки послаблює його позицію в очах російського народу, який сприймає війну за ознаку відродження імперської величі. Але в Україні, де капітуляція вже давно називається «примиренням», віряни «руського миру» хотіли б бачити в Путіні того, хто припинить війну, «розв’язану хунтою». Саме тому Януковича дістали з комори та пустили відплясувати танець миру. Він знову виконує роль ставленика Кремля. Його промова адресована українцям. І тільки їм.
Якщо відкинути лірику про війну, яка вигідна владі, про мирних мешканців Донбасу та державний переворот, можна почути, що основною тезою була пропозиція почати двосторонні переговори між Києвом та «представниками народу Донбасу». Критика закону про особливості державної політики, який в народі називають законом про реінтеграцію Донбасу, займала чи не половину часу, виділеного на прес-конференцію. І він суперечить мінським домовленостям, і він тільки сприятиме подальшому розгортанню конфлікту, і він є свідченням, що це Київ не бажає миру. Тож, закон Кремлю не до вподоби. Чудово. Ми зрозуміли.
Далі Янукович сказав, що він особисто буде звертатися до лідерів «країн-гарантів» по фінансову допомогу на відновлення регіону. Грошей на утримання захоплених територій у них теж вже нема. Так і запишемо. Ця теза спрямована до мешканців окупованих територій, які не можуть не помічати весь той жах і руйнацію, які на їхню землю принесла Росія. Гран-бандитам, які захопили владу в регіоні, все важче пояснювати навколишню деградацію бойовими діями. Хтось же зрізав та відвіз всі заводи, затопив шахти, з помпою повідомив про поставки виробленої продукції в Російську Федерацію, а тепер що? Гроші де? Можна скільки завгодно накачувати регіон пропагандою ненависті до України, але рано чи пізно люди почнуть помічати, що одні стають багатшими, а інші ледь виживають. Саме для них був запущений меседж: «Закордон нам допоможе!» Цікаво, скільки людей повірять, що «легітимному президенту» на Заході дадуть грошей? І як довго ця казочка зможе стримувати від усвідомлення, хто насправді занапастив Донбас?
Цікаво, що промовки Януковича про «небачений рівень корупції», «відсутність реформ», «війну, що вигідна політикам», про «Київ, якій застосував проти мирних мешканців тяжку зброю та авіацію» являли собою суміш пропагандистських штампів, які Кремль запускає по обидва боки лінії розмежування. Інколи здавалося, що ще трохи сльози в очах, і президент-утікач може стати на чолі одночасно руху за визволення від олігархічного лобі і організації «Матері Донбасу», яка рекрутує мешканців окупованих територій на антивоєнні марші, адресовані Києву. Домашні заготовки російських пропагандистів змішалися з патріотичними гаслами, які промовляють деякі українські активісти. Виглядало це доволі дивно.
Прес-конференція Януковича мала одним українцям дати надію на те, що Москві потрібен мир на Донбасі. Ні, не потрібен. Зовсім. Інші українські громадяни мали, побачивши «колишнього» в ефірі, обуритися, що теж на руку Кремлю, адже це підвищує рівень агресії в українському суспільстві. Росії потрібна нестабільність в Україні. Хаос та невизначеність. Цьому заважають чіткі формулювання, прописані в «законі про реінтеграцію». А ще їй потрібно знайти привід та вийти з переговорного процесу, підсунувши замість себе «представника Донбасу». Януковича, наприклад. Часу на реалізацію цього плану залишається мало. По-перше, закінчуються гроші. Утримувати окуповані території дедалі важче. А по-друге, суд про держзраду колишнього президента після оголошення вироку може перетворити його на злочинця, неприйнятного для ролі «легітимного представника». Кремль поспішає. Це очевидно.
