Лукашенко та Європа
Олександр Лукашенко щосили намагається показати перед білорусами та всім світом, що він є потужним геополітичним гравцем, якого поважають і перед яким схиляються великі держави. Так, 1 вересня в Барановичах Лукашенко, за словами офіційної інформагенції БЕЛТА, заявив, що, мовляв, більш бувалі (в оригіналі – «матерые») країни розуміють, що з Білоруссю не варто задиратися, адже вона може закрити кордони під Брестом і Гродном, і німецькі вантажі не зможуть так легко потрапити на Схід. Тому, сказав Лукашенко, більш слабким країнам Балтії була дана команда виступити проти Білорусі (цитую мовою оригіналу): «Им дали команду "фас", они и вякнули из-под забора. Я так это и оцениваю». «В. о. президента Білорусі», як його називають деякі медіа, наголосив, що країнам Балтії необхідно бути обережними з Білоруссю, адже їхні власні народи можуть сприйняти таке ставлення до сусідньої республіки неоднозначно. «Пусть они объяснят своим людям, как они так реформировали страну, что у них осталось меньше половины населения от того, что было в советские времена. Поэтому они пусть поаккуратнее накатывают на Лукашенко и Беларусь, потому что получат от своего народа так в зубы, что этих зубов не останется».
Якщо хтось і сумнівався, що світогляд і мова Олександра Лукашенка є, м’яко кажучи, нецивілізованими, а його ментальність – це типова ментальність шпани, то після цих висловів сумніви у притомних людей мали би зникнути. Хоча б тому, що за звичкою «бацька» збрехав, і збрехав масштабно. Справді, Литва зазнала солідної депопуляції після відновлення незалежності (хоча народжуваність там і краща, ніж у середньому по ЄС) – за рахунок еміграції. Розмір падіння кількості населення такий – від 3,7 млн до 2,8 млн. Населення Латвії теж зменшилося – з 2,7 млн до 1,9 млн – також за рахунок низької народжуваності та еміграції, причому як на Схід, так і на Захід. У Естонії картина дещо краща: з 1991 року населення скоротилося з 1,6 млн до 1,3 млн. При цьому в країні у 2010-х роках є ознаки позитивної динаміки (число жителів країни зросло на 50 тисяч), а середня тривалість життя сягнула 77 років. В Білорусі ж, де все начебто «благоденствує», кількість населення скоротилася з 10,2 млн (1991) до 9,5 млн (2010), а тривалість життя – 73 роки. Чи потрібні коментарі до цих цифр? Хіба в тому плані, що «давати в зуби» владі в разі серйозних претензій до неї народи країн Балтії мають змогу на кожних чергових чи позачергових виборах – на відміну від Білорусі…
Лукашенко заявив іще, що його режим проробляє відповіді на запроваджені санкції: «Мы не будем бороться за то, чтобы нас туда пустили. Мы просто экономически попробуем решить эту проблему. Говорят, это дороже будет для Беларуси (переорієнтувати вантажі з портів держав Балтії на Росію – С.Г.). Конечно, нам немножко будет не выгодно. Но мы же договориться можем с россиянами по тарифам, и они от объемов перевалки наших грузов все равно получат выгоду». Забув до сказаного Лукашенко додати, чим він уже розплатився – визнанням «нашого общего отечества от Бреста до Владивостока». Ясна річ, зі столицею у Москві, куди вже, за повідомленнями мас-медіа, переїхав, щоб ходити в елітну школу, Миколка Лукашенко.
Але зауважмо інше – те, що мало хто зауважує. Попри все, Лукашенко має певні підстави публічно зневажати «грандів» європейської політики та ЄС у цілому. Всьому світу зрозуміло, що Лукашенко не міг би влаштувати масові репресії та висловлюватися так нахабно без підтримки Кремля. Власне, ця підтримка є незаперечним фактом. І що ж заявляє у цій ситуації канцлеріня Меркель? Що «Північний потік-2» буде добудований, попри протидію США. Інакше кажучи, що Кремль отримає ще один потужний важіль упливу на внутрішньополітичну й економічну ситуацію у ЄС. І що ті країни Євросоюзу, які виступають проти цього «Потоку», нічого не варті. А на додачу, що для «матерых стран» головне – вантажопотоки через Білорусь до Росії, а тому навіть гіпотетичне силове скинення диктаторського білоруського режиму неприпустиме (не випадково ж офіційні особи Західної Європи стільки за останні місяці наговорили про те, що головне – не допустити в Білорусі «українського сценарію»; який у біса «сценарій», коли йшлося, образно кажучи, про самочинне посполите рушення?). І що треба вести діалог «влади з народом» (на що Лукашенко відповідає, що такий діалог постійно ведеться, і що він особисто дав білорусам свободу…).
Отож що б не робив білоруський диктатор – офіційні структури Євросоюзу лише апелюють до моралі та закликають його зупинитися. Ось зовсім свіже повідомлення. 2 вересня офіційний представник ЄС з міжнародних питань Петер Стано заявив: «Білоруська влада продовжує дуже небезпечні репресії проти мирних протестувальників, що є неприпустимим. Позиція ЄС не змінилася: ми повторюємо наші заклики припинити репресії і долучитися до діалогу з суспільством. Адже бажання і прагнення білорусів необхідно почути, обговорити і ставитися до них з повагою». А ще Стано повідомив, що процес опрацювання нових санкцій проти білоруських чиновників, відповідальних за репресії, насильство, порушення прав людини і фальсифікацію президентських виборів, триває і має завершитися якомога швидше». Тобто – в найкращому разі – якраз до місяця від фальсифікації виборів, від початку масових протестів і не менш масових репресій…
Що тут скажеш? Маємо зайвий доказ існування вкрай забюрократизованого та неповороткого механізму діяльності Євросоюзу, його нездатності не словом, а ділом захищати гучно проголошені цінності Об’єднаної Європи. Realpolitik і небезкорислива дружба з Росією (точніше – «кремлівськими чекістами») роблять свою чорну справу. Тож із усього цього слід робити висновки, обстоюючи свої національні інтереси. Бо якби Ізраїль в останні десятиліття в усьому озирався на ЄС, він би вже давно припинив існування…
