Не києм, то палицею
Про «інкорпорацію» Білорусі в Росію
Президент Білорусії Олександр Лукашенко позначив своє категоричне неприйняття ідеї включення («інкорпорації») Білорусії до складу Росії. «Непорушне одне, і ви це знаєте, - ми суверенна і незалежна країна. Якщо вже відверто говорити, не тільки завдяки прагненням нашого народу ми стали суверенною і незалежною державою. Цього хотіла Росія і тодішнє керівництво Росії. Нинішнє керівництво заявляло про спадкоємність курсу. У XXI столітті говорити (як вони пишуть там) про інкорпорацію, включення Білорусі до складу Росії, просто смішно. І я жодного разу від нинішнього президента Росії цього не чув, і від минулого, першого президента Росії», - заявив він ще 10 жовтня новому послу Росії в Білорусії Михайлу Бабичу, тому самому, якого раніше Кремль намагався впарити Україні, та не вийшло. Добре відомо, що Бабич - зовсім не дипломат, ніде і ніколи послом або хоча б працівником посольства не був. Він - швидше фахівець із гібридної війни, кадровий військовий і чекіст. І «Батька» насторожився, що до нього призначили саме такого посла. Потім сталася публічна перепалка з Путіним щодо цін на енергоносії. А після неї в Бресті прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв заявив, що Москва готова і далі поглиблювати інтеграцію з Мінськом аж до створення загального емісійного центру, суду та інших органів. Реалізація цієї програми призведе до фактичної ліквідації білоруського суверенітету. Ця загроза білоруському лідерові дуже не сподобалася.
І ось 14 грудня Олександр Григорович провів спеціальну прес-конференцію для російських журналістів у Мінську. Там він заявив: «Я розумію ці натяки: отримаєте нафту, але давайте руйнуйте країну і вступайте до складу Росії. Я завжди ставлю запитання: такі речі в ім'я чого робляться? Ви подумали про наслідки? Як на це подивляться у нашій і вашій країні і міжнародне співтовариство? Не києм, то палицею інкорпорують країну до складу іншої країни... Нам кажуть - маневр (компенсація за податковий маневр Росії в нафтовій галузі, через який Білорусь втратить близько 310 млн доларів - Б. С.) буде, коли буде, як дехто каже, більш глибока інтеграція. А деякі прямо говорять - ми готові, щоб ви шістьма областями увійшли до складу Російської Федерації... Якщо нас хочуть, як Жириновський пропонував, поділити на області і впихнути в Росію, цього не буде ніколи. І якщо такими категоріями керівництво Росії мислить, це на шкоду самій Росії... Для нас, запам'ятайте, святе - це суверенітет, я вже про це говорив».
Лукашенко також вельми негативно оцінив можливість створення в Білорусії російської авіабази: «Зіпсували все цією базою. Нікому база не потрібна. Слухайте, будувати якусь базу на старому аеродромі, з Путіним ми обговорювали цю проблему. Я ставлю питання: навіщо? Три-чотири хвилини - час підльоту літаків із Росії. Навіщо на передову, якщо тут війна почнеться, тягти аеродром? Одна ракета - злітно-посадкова смуга непридатна. Це був непродуманий піар хід - ось, ми базу тут розмістимо». Білоруський президент прекрасно розуміє, що на такій базі під виглядом батальйону аеродромного обслуговування легко буде розмістити батальйон спецназу (за такою схемою росіяни діяли в Криму), який у разі потреби легко може виступити в ролі «здорових сил білоруського народу», що скидають «останнього диктатора Європи» (тут є досвід Кабула). Лукашенка на чолі «інкорпорованої» Білорусі в Кремлі точно не бачать. І напередодні свого історичного виступу президент Білорусії зібрав нараду вищого керівництва країни, на якій було вирішено «до кінця стояти за незалежність».
Таким чином, Лукашенко ясно дав зрозуміти Москві, що «мирна інкорпорація», тобто Анексія Білорусі у Росії не вийде. Доведеться починати ще одну війну, гібридну або негібридну. Причому в умовах, коли ще не закінчена інша війна, на Донбасі, та й Сирія з Кримом з'їдають масу сил і засобів. Думаю, що Лукашенко не сумнівається, що найближчим часом Путін не буде намагатися захопити Білорусь військовим шляхом. У разі, якщо Мінськ чинитиме збройний опір (а Лукашенко дає зрозуміти, що саме так і буде), швидкої окупації білоруської території не вийде, а тоді на допомогу Білорусі зможуть прийти, хоча б поставками озброєнь і антиросійськими санкціями, і Євросоюз, і НАТО, і Україна. Причому західні санкції цього разу можуть носити дійсно руйнівний характер для російської економіки. У боротьбі за національну незалежність Лукашенко підтримає практично вся білоруська опозиція, при тому, що проросійської опозиції білоруському диктатору вже не залишилося. Перспектива затяжної партизанської війни в Білорусі паралельно з мляво триваючою війною на Донбасі навряд чи порадує Путіна.
А за Білорусь, як це не дивно, Захід битиметься. Тільки до тих пір, поки в цій країні немає скільки-небудь значного угруповання російських військ, країни Балтії можуть почуватися у відносній безпеці від російської агресії. Адже в разі такої агресії російський напад може бути паралізовано загрозою захоплення Калінінградській області польською армією, яка в цьому випадку не захищена від атаки з території Польщі. Якщо ж у Білорусі виявиться значне за чисельністю угруповання російських військ, то воно буде в змозі скувати польську армію до тих пір, поки російські війська не захоплять Прибалтику. Перехід Білорусі під російський військовий контроль створить нову стратегічну ситуацію, багаторазово посиливши російську загрозу Східній Європі та Україні. Остання тоді може зазнати удару через погано захищений українсько-білоруський кордон. Все це, безперечно, розуміють у Вашингтоні та Брюсселі. І на путінську агресію проти Білорусі будуть реагувати так само жорстко, як і на початок повномасштабної війни проти України. І в Кремлі це, як можна сподіватися, розуміють. Відмова ж Лукашенка від «мирної інкорпорації», очевидно, ставить хрест на одному з можливих кремлівських проектів зі створення нової Російсько-Білоруської держави з єдиним президентом, що дозволить Путіну обнулити всі минулі президентські терміни і легітимно правити до самої смерті.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
