«Олександр Охрименко» та бюрократія
Без запровадження аксіоми «максимум користі для оборони держави» в нашій урядовій службі захистити і зміцнити державу буде важко...
Багато чуємо про армію, оборону, що багато змінилося в королівстві нашому, стало по-іншому — скоро буде ще краще...
Проте мірилом будь-чого є не слова і гасла, а конкретні дії: що ти робиш, які рішення приймаєш і як саме реагуєш на ті чи інші обставини.
Пошуково-рятувальне забезпечення на морі є важливою складовою військово-морської діяльності з відповідними завданнями у мирний та воєнний час, адже в загрозливий період і з настанням агресії немає часу на передачу цього виду оперативного забезпечення від цивільних до військових структур. Свого часу доклав багато зусиль для створення національної системи пошуково-рятувального забезпечення на морі та формування Центру пошукових та аварійно-рятувальних робіт Військово-Морських сил Збройних сил України — ключової структури в цій системі. Прийняті й реалізовані на той час рішення довели свою актуальність у конкретних морських пошуково-рятувальних операціях і діях. У цьому є залізна логіка — змоделюйте ситуацію: підрив танкера на морській міні біля Одеси. Фантастика? Ні, це потенційна небезпека, бо війна нової генерації не секторальна, а тотальна. Хто в цій ситуації вийде на пошуково-рятувальне забезпечення в морі? Цивільні судна? А про можливу мінну чи підводну-диверсійну небезпеку хтось подумав? Можна змоделювати й інші ситуації, в яких повинні діяти не цивільні, а військові моряки — спеціальні військово-морські судна з відповідним обладнанням, військові водолази, барокамери, пілотовані й безпілотні підводні апарати і багато іншого. А якщо їх немає — то немає і пошуково-рятувального забезпечення з усіма негативними наслідками. Тому за пошуково-рятувальне забезпечення в цивілізованому морському світі відповідають саме військові моряки.
Не є таємницею, що більшість активів пошуково-рятувальної служби ВМС України були втрачені в Криму. Разом з тим, слід віддати належне й подякувати військовим морякам-професіоналам, які вийшли з Криму і почали в Одесі будувати з нуля національну систему пошуково-рятувального забезпечення. Незважаючи на хронічне недофінансування потреб, ігнорування владою професійних засад цього виду оперативного забезпечення на морі й багатьох інших речей — військові моряки по крупицях збирають необхідні компоненти...
В Україні є пошуково-рятувальне судно «Олександр Охрименко», яке тривалий час перебуває на приколі в порту «Південний».
ДОВІДКА
Пошуково-рятувальне судно «Олександр Охрименко», проект 2262, водотоннажність 2258 т, швидкість 12 вузлів, автономність 30 діб, дальність плавання 5800 миль, побудовано 1987 року в Сінгапурі. Капітальний ремонт судна відбувся 2016 року. За певних причин та обставин з того часу цей плавзасіб перебував під арештом у порту «Південний», проте 2018 року арешт із судна була знято.
Це судно має необхідні характеристики для пошуково-рятувального і протимінного забезпечення, проведення спеціальних водолазних, гідрографічних, дослідних та інших робіт в інтересах оборони держави на морі. Зважаючи на вкрай мінімізовані спроможності національного військового флоту й актуальність завдань пошуково-рятувального забезпечення на морі, Військово-Морські сили звернулися до уповноважених структур — керівництва порту «Південний» та Адміністрації морських портів України Мінінфраструктури щодо передачі цього судна до складу ВМС ЗС України, й отримали принципове погодження. Було відпрацьовано необхідний комплект документів для передачі судна зі сфери управління Мінінфраструктури до сфери управління Міноборони.
Нібито все зрозуміло — війна, втрати, кров і сльози. Усі прагнуть перемоги...
Проте реальність виявляється дещо іншою. На жаль, на верхніх щаблях Міністерства інфраструктури України не захотіли слухати військового з документами на руках. Особисто намагався достукатися, щоб приділили увагу заслуженому морському офіцеру — нульовий результат. Уявить ситуацію: учасник бойових дій, який не раз зазирав в очі смерті, у військовій формі з документами декілька діб ходить коридорами міністерства, намагається зустрітися з керівництвом, яке приймає рішення, щоб пояснити, чому саме це судно є вкрай необхідним для військового флоту і гарантування безпеки на морі, й визначити алгоритм подальших спільних дій, — його не приймають, кажуть про «величезну зайнятість» тощо. Посадовці міністерства ходять коридорами, всі мають обличчя зайнятих — і не помічають військового, навіть ніхто не запитав: чим допомогти...
Врешті-решт, з інсайду стало відомо, що буцімто Міноборони не передало Мінінфраструктури якісь транспортні засоби, і доки цього не трапиться, «Охрименко» не побачать на флоті...
Звичайно, це індикатор. Конкретний негативний індикатор. Генерал Бен Ходжес, екс-командувач Сухопутних військ США в Європі, нещодавно дуже влучно зазначив: «Можливо, після цього мене не запросять в Україну. Але маю сказати: я не бачу, щоб українські чиновники були реально стурбовані війною на сході України і тим, що там гинуть українські солдати. Ні стурбованості, ні обурення з цього приводу серед високопоставлених осіб...»
Ця публікація не спрямована проти будь-яких особистостей — її мета полягає у розв’язанні проблеми і створенні запобіжників повторення в майбутньому. Швидке прийняття рішення та початок процесу передачі судна до складу національних ВМС після цієї публікації — шанс, що ще не все втрачено, хотів би наголосити, це не буде використано для піару та популізму. Разом з тим, напади (скільки їх уже було...) та діставання «аргументів», що хтось чогось не розуміє або «важко вирішити це питання», будь-які PR-кроки із введення суспільства в оману будуть додатковими свідченнями хибності обраного владою курсу. Як і «обґрунтування» доцільності цього судна на «іншому» напрямку...
Під час війни Черчілль завжди виходив із логіки: «Максимум користі для оборони держави». Без запровадження цієї аксіоми в нашій урядовій службі захистити і зміцнити державу буде важко.
