Про соціокультурні маркери екстремістських рухів
Все, що робить людина, є проявом її культури в конкретних соціальних умовах, може, таким чином, бути визначеним, як соціокультурна практика, отже, має свій естетичний вимір. Відповідно, за окремими культурними проявами – соціокультурними маркерами – можна визначити характеристики середовища, в якому існує людина, оцінити її схильності та параметри групи, до якої вона належить. Особливо це важливо у випадку, коли ми маємо справу з проявами насильницької поведінки в радикальних екстремістських групах, мотивація яких не завжди є прозорою. Водночас, зрозуміти мотивацію, природу та рушії радикальних рухів означає не лише передбачити їхню поведінку, але і запобігти розповсюдженню насильства.
Ось, наприклад, пропагандистські канали ІД нещодавно почали розповсюджувати візуальні матеріали, що показують озброєну людину, яка йде дорогою в напрямку сонця, що сідає, супроводжуючи це написом «Шлях (переселення) і боротьба» (Hijrah та Qital). Це, з огляду на поразку ІД в Шамі, виглядає логічним закликом до продовження боротьби в інших місцях. Разом з тим це гасло і образ викликають абсолютно прямі алюзії з програмними висловами одного відомого очільника національно-визвольної боротьби Магрибу, теоретика і видатного практика партизанської війни, антиколоніаліста, першого Голови Революційної ради Алжиру, другого Президента Алжиру - полковника Гуаварі "жовтого скорпіона" Бумед’єна (Бу Мадіна).
Схоже, що саме фраза Гуаварі Бумед’єна, яку він виголосив в 1974 і надихнула сьогодні пропагандистів ІД на створення цієї серії плакатів: «коли мільйони мусульман з південної півкулі вирушать у півкулю північну, щоб поліпшити своє життя, їхнє переселення не буде мирним, а їхня конкуренція не буде дружньою».
Слід сказати, що Гуаварі Бумед’єн, крім усього іншого був затятим соціалістом (звісно, в розумінні 1960-70-х в регіональному контексті), і в певному сенсі - сателітом СРСР, ресурси якого він намагався використати як для розбудови специфічної соціальної моделі Алжиру, так і для того, щоб закріпити свої амбіції на роль лідера всього мусульманського Магрибу. Через це він перетворив свою країну на хаб для екстремістів та полігон для багатьох близькосхідних терористичних угруповань – від Палестини до Західної Сахари. Слід, втім, зазначити, що його "роман" з радянським керівництвом не був дуже успішним: керманичі КПРС та КДБ не толерували його показової незалежності, намагань "побудувати соціалізм з магрибським обличчям" та "троцькістське" ігнорування ленінських догматів. Отже, його смерть від важкої раптової хвороби під час лікування у Москві в грудні 1978 багато хто вважає невипадковою.
Цей персонаж, скоріш за все не є випадковим в пропагандистській культурі ІД. Герої національно-визвольної боротьби Північної Африки входять до перших рядків пантеону «героїв ІД», що відображено в їхніх нашидах, зокрема в «програмному» тексті «'Iinana al'Abtal» («Ми герої»).
Нашид «Ми герої» є цікавим і важливим з багатьох точок зору. По-перше, він дещо відрізняється від звичайного, традиційного гармонічного устрою нашидів – нагадуючи скоріш військовий марш. По-друге, його мотиваційна складова полягає в освітньому, так би мовити наповненні: там перелічені герої та історичні постаті, які мають стати взірцем для бійців. І, власне, це і є найцікавішим. Крім очевидно доречних побратимів Пророка - Алі під чорним прапором та великого завойовника Халіда ібн аль-Валіда, - там згадуються пірат Баба Арудж Барбаросса та очільники алжирського та лівійського повстань Абд аль-Крим та Умар аль-Мухтар – що має вказувати на походження ідеології та схвалюваний інструментарій.
«Ми герої»
«Ми хоробрі! Ми не здамося! Ми переможемо, або помремо!
Ми справжні герої, ми не схилимо чола
Вічність нашої духовної цілі вища за наші життя,
Халід ібн аль-Валід був наче лев посеред битви,
Арудж Барбаросса був наче акула посеред хвиль.
Ми справжні герої, і наші голови не схиляться,
Вічність нашої духовної цілі вища за наші життя,
Абу Бакр ас-Саддік є нашою незабутньою гордістю,
Усман ібн-Афан та Алп-Арслан, Мухаммад Фатіх, Юсуф ібн Ташфін та Сулейман Какуні,
Нехай про їхню славу згадають хрестоносці та поганці!
Ми справжні герої, ми не схилимо чола
Вічність нашої духовної цілі вища за наші життя,
Наша віра – Іслам – джерело нашої мужності,
Наша віра – як місяць, що висвітлює наш шлях посеред темряви,
Ми віримо, що аль Фарук Умар ібн аль-Хаттаб є взірцем мужності,
А аль Ханса бинт Амр ас-Суламійя – взірець гідності,
Ми справжні герої, ми не схилимо чола
Вічність нашої духовної цілі вища за наші життя,
Алі під чорним прапором був твердий в битві Бадрі,
Його вороги зрозуміли, що таке стійкість,
Абдуллах ібн аз-Зубайр не боявся важкого шляху,
А Хамза аль-Хашімі не дарма зветься «Левом Аллаха».
Ми справжні герої, ми не схилимо чола
Вічність нашої духовної цілі вища за наші життя,
Наш дідусь емір Мухаммад Абд Аль-Карим аль Хаттабі звільнив Марокко,
Умар аль-Мухтар знищував ворогів як лев,
Абдул Гамід бін Бадіс разом з іншими алжирськими героями,
Майорять перед нами у величних променях небесного світла.
Ось чому ми справжні герої, і ми не схилимо чола,
Бо вічність нашої духовної цілі вища за наші короткоплинні життя!»
Також цікавим є наявність серед взірців поетеси аль Ханса – жінки, що не дуже відповідає архаїчному «маскулінному міфу» про ІД, а також соціального та релігійного реформіста Абдул Гаміда бін Бадіса. Все це, найімовірніше вказує радше на революційну, модернізаційну, а не консервативну природу руху ІД.
Ще виразніше в цьому контексті виглядає знаменитий нашид «Salil as-Sawarim» («Дзвін шабель»).
«З Богом, брати!
Прокинься, брате, стань на шлях спасіння!
Крокуймо разом проти ворогів!
У світлі слави просвітлюються наші обличчя,
Які вклоняться лише перед Богом.
Наша віра славна свободою від тиранії,
Прийшов час очищення для мого народу,
Настав час стати на шлях боротьби і перемоги
Або загинути в боротьбі з ворогом.
На нашому знамені майорить призов істини,
Що визначає нашу долю і направляє на ворога.
Ми не оплакуємо загиблих захисників –
Вони отримали кращу долю від Господа.
Дзвін шабель – то повстанська пісня спротиву
Дороговказ боротьби тих, хто вічно в дорозі,
Під нашим натиском падають тирани,
А клич перемоги розносить луною!»
Як не дивно це виглядає, але фактично, ми маємо справу зі змістовним, структурним і сенсовим аналогом «Марсельєзи» - піснею борців за людські права, соціальну справедливість і проти будь-якого пригнічення.
І це, власне, найцікавіше з точки зору аналізу природи руху ІД. Бо і використана стилістика, і естетична модель, і згадані персонажі лише дуже умовно можуть бути визначені як символи архаїчного дикунства, за звичкою приписуваного ІД, як і всім ісламістським рухам.
Те, що ці персонажі в такий естетичній парадигмі сьогодні стали мемо-генераторами для пропаганди ІД і таким чином уособлюють їхні ідеали, вказує на те, що ІД більш коректним є розглядати як (пост)класичний ультралівий терористичний рух, що успішно паразитує на демагогії "соціальної справедливості" в окремо взятому соціокультурному просторі, ніж як архаїчних релігійних консерваторів. Отже, говорити про ІД виключно як про "архаїчних дикунів" не є коректним, бо цей рух, скоріш є проявом такої собі соціальної модернізації, у тій формі, яку вона може набути в поточних соціокультурних умовах.
Такому визначенню, між іншим, є багато доказів: взяти хоча б проведену на територіях ІД в 2016 масштабну кампанію з вакцинації проти поліомієліту.
Нагадаю, після того, як наприкінці 2013 - початку 2014 в Сирії було виявлено кілька десятків випадків захворювання на поліомієліт, і світові ЗМІ почали активно обговорювати зростання епідемічної небезпеки у світі, зокрема у зв'язку з масовим переміщенням мігрантів та біженців з конфліктних регіонів, з Сирії та Іраку. В лютому-березні 2015 розпочався процес багатосторонніх переговорів про надання вакцин проти поліомієліту на території, які контролює ІДІЛ. А вже з весни 2016 почалася масова вакцинація населення цих територій (в першу чергу, трьох провінцій Іраку та двох Сирії). І не лише від поліомієліту, а й від коклюшу, свинки, краснухи, яку проводила так звана «Медична служба Ісламської держави».
Очевидно, що ця практика кардинально відрізняється від ставлення до вакцинації і до сучасної медичної допомоги взагалі, що її практикують інші екстремістські ісламістські угруповання, наприклад, Талібан чи аль-Каїда (які відомі неодноразовими вбивствами епідеміологів в Афганістані та Пакистані).
Так само суттєво відрізняється і поезія, що є притаманною Талібану. Поезія талібів має геть іншу естетика і символізм, їй притаманні традиційні мотиви мужності в боротьбі із зовнішнім загарбником, локального патріотизму, оплакування жертв. Ось кілька прикладів:
***
Потоки крові залили тут все.
І чорні хмари горя заступили небо:
Тут юну наречену було вбито,
Тут вбито нареченого і його мрії.
Історія, що сповнена любові,
Була сьогодні підло вбита тут.
Але в заяві офіційній говориться:
«Сьогодні тут ми вбили терористів».
***
Ви не розпитуйте «що трапилось» у нашій,
Такий маленький і віддаленій громаді.
Спустошена мечеть, сіра і курна,
Що в центрі селища стоїть тепер самотня,
Улюблена мечеть з розбитими дверима.
І ніжний Джан юнак-таліб тепер загинув,
Той, з довгим і привабливим волоссям.
Прекрасний Джан-таліб тепер загинув,
Хто срібним голосом поєднував серця,
Коли він закликав нас на молитву.
***
Дай свій тюрбан, візьми мою чадру,
Дай мені меч, щоб покарати винних,
Залишся вдома – я піду на битву.
***
Ми любимо свої брудні й старі будинки,
Ми любимо піски й пустелі в цій країні.
І хай їх світло вкрав сьогодні ворог,
Ми не зречемося ні зранених долин,
Ні чорних гір, що нашою стікають кров'ю.
Це абсолютно зрозуміла поетика емоцій локальних громад, що не мають розвинених інституцій, сповідують партикулярістські цінності та пов’язані переважно родоплемінними та релігійними зв’язками. Крім того, в поезії джихадістів з Талібану та аль-Каїди є багато запозичень та переспівів класичної арабської та перської поезії, які спрямовані на підкреслення коренів та підтримку традиційних зв’язків. Отже, на відміну від ІД, у випадках Талібану та аль-Каїди ми бачимо яскраво виражені праві радикальні рухи.
Отже, соціокультурні маркери працюють і є дуже показовими в комплексі інших параметрів при визначенні природи екстремістських рухів. Бо ми маємо знати того, кого ми визначили «світовим терористом» і якому ми оголосили війну, але головне – ми маємо розуміти ту соціальну базу, яка забезпечує його підтримку і поширення його ідей. Без цього розуміння наша війна буде нескінченною.
