«Список Путіна»
Міжнародні санкції – як остання зброя російської опозиції
Російська опозиція все частіше засвідчує своє безсилля всередині країни та все активніше переносить свою діяльність за її межі. Цього разу у Вашингтоні члени постійного комітету Форуму Вільної Росії, який двічі на рік проводиться у Вільнюсі, збираються познайомити публіку з так званим «Списком Путіна» – перелік осіб, щодо яких пропонують ввести санкції. У списку понад 200 імен, розподілених за 12 категоріями, куди внесені ті, хто належить до політичної, військової, судової, економічної, інформаційної, ділової верхівки нинішнього російського режиму, а також туди потрапило і вище російське керівництво, голови окремих відомств і держкорпорацій, близькі до Кремля бізнесмени, люди з «близького кола Володимира Путіна», пропагандисти, «зарубіжні агенти» Росії, а також представники сепаратистських організацій, підтримуваних Кремлем. Усіх їх звинувачують у порушенні російських законів і міжнародного права, в «убивстві десятків тисяч громадян Росії й інших країн», у зовнішній агресії, широкомасштабній корупції та іншому криміналі, а також у тому, що їхні дії призвели до міжнародної ізоляції Росії.
Оскільки очолює список сам Володимир Путін, як можна було здогадатися за його назвою, стає зрозуміло, що акція має насамперед пропагандистський характер. Адже ніхто, зрозуміло, не сумнівається, що ні США, ні інші країни особисто проти російського президента вводити санкції не будуть. Очільник другої в світі ядерної наддержави – це зовсім не те ж саме, що керманичі яких-небудь Судану чи Зімбабве. До того ж можна не сумніватися, що Путін не має зарубіжних рахунків на своє ім'я – всі рахунки, без сумніву, оформлені на довірених осіб. Також і більшість інших фігурантів списку навряд чи на практиці підпадуть під санкції. Хоча люди дрібніші зі списку Форуму Вільної Росії стати об'єктами американських санкцій усе ж можуть. Насамперед це стосується бізнес-еліти. У «Списку Путіна», наприклад, такі відомі особи як Абрамович, Усманов, Керімов, Мордашов та інші. Сюди ж увійшли й основні міністри уряду на чолі з Дмитром Медведєвим – не оминули навіть Улюкаєва, що сидить за ґратами.
Тут же фігурують члени Ради Федерації та Держдуми, що голосували за кремлівську анексію українських територій – АР Крим і Севастополя. Є в списку також розділ «близьке коло» – зрозуміло, насамперед до Путіна. Його очолюють кримінальні авторитети: Володимир Кумарін, уже посаджений за ґрати в Росії, і Геннадій Петров, який щасливо уникнув іспанської в'язниці. З помітних українських персон сюди потрапив лише Дмитро Фірташ. А ось у розділі «Маріонетки та військові злочинці» фігурантів, пов'язаних з Україною, значно більше – тут і Теслярський, і Пасічник, і Стрєлков-Гіркін, і Бородай, і Безлер, і колишній генерал-майор ГРУ Сергій Дубинський. А серед «зарубіжних агентів» – Віктор Медведчук. Переважна більшість цих осіб, думаю, до Америки ніколи не збиралися.
Раніше Держдепартамент оповістив Конгрес про невиконання Москвою умов для відмови Вашингтона від нових санкцій у листопаді (серед цих умов дозвіл інспекції всіх російських хімічних комбінатів і надання гарантій незастосування отруйливих речовин нервово-паралітичної дії, що перевіряються, проти власних громадян – виходить, що Москва натякнула Вашингтону: труїли і будемо труїти). Перший пакет санкцій був введений у серпні через отруєння Скрипалів. Але наскільки широкі будуть нові санкції, поки невідомо.
Зате на майбутньому Давоському економічному форумі санкції вже відобразилися. Влада Швейцарії відмовилася запросити на форум таких «світлих осіб», як Олег Дерипаска, Віктор Вексельберг і Андрій Костін (усі вони підпадають під дію американських санкцій, і рішення вочевидь ухвалено на прохання з Вашингтона). Прем'єр Медведєв через це став у позу та погрозив, що Росія взагалі бойкотує форум у Давосі, який має відбутися в січні, якщо там не буде вищезгаданої трійці. Без неї, мовляв, російський бізнес неповний. Висловився Дмитро Анатолійович щодо цього досить вишукано: «Якщо ці рішення, які були ухвалені стосовно представників російського бізнесу, не будуть змінені, то нам доведеться відмовитися від участі державних службовців і російських компаній із державною участю в Давоському форумі. Тоді туди ніхто не поїде». Але, думаю, що до російського бойкоту не дійде, хоч би тому, що в Давосі його ніхто не помітить. Адже робити серйозні інвестиції в Росії в умовах санкцій ніхто не збирається, а слухати казки путінських представників про білу та пухнасту Росію, що є раєм для інвесторів, світовій бізнес-спільноті вкрай набридло.
Опозиція ж у Росії робить ставки на максимальне посилення міжнародних санкцій і падіння зовнішньополітичної ваги Путіна, сподіваючись, що рано чи пізно це призведе до внутрішніх змін. Наскільки ґрунтовні такі надії – окреме питання. Адже російську владу зараз більше турбує зовнішньополітична діяльність опозиціонерів. Невипадково останній скандал з Олексієм Навальним, пов'язаний з його невипусканням за кордон, куди він збирався, щоб бути присутнім у Страсбурзі на оголошенні Європейським судом з прав людини 15 листопада рішення щодо декількох його скарг про незаконні затримання та адміністративні арешти. Нескладно здогадатися, яким буде вердикт. І враз у Навального виявилася заборгованість більш ніж на 2 млн. рублів у справі «Кіровлісу», що і стало формальним приводом, який перешкоджає поїздці лідера позасистемної опозиції до Страсбурга. Проте опозиційний бізнесмен Євгеній Чичваркін, до якого в Лондоні колеги Петрова та Боширова ще не дісталися, вмить цю заборгованість сплатив, що відкрило Навальному шлях до Європи (той же Чичваркін, до речі, сплатив значну частину драконівського штрафу в 22 млн. рублів, накладеного на журнал The New Times за інтерв'ю його редактора з тим же Навальним). І Навального одразу ж випустили, очевидно, усвідомивши, що його недопуск до Страсбурга викличе ще більший скандал, ніж саме рішення на його користь. Так що вердикт про визнання арештів Олексія Анатолійовича незаконними і політично вмотивованими (це - вперше!) і про виплату понад 50 тисяч євро компенсації було оголошено в присутності Олексія Анатолійовича. Отже, нас ще чекає продовження прилюдної прочуханки путінського режиму на європейських теренах.
