«Бацила» мандрів Миколи Костомарова
Відкриваємо для себе Дідівці і його європейські маршрутиІ коли б не карантин, навіть дощ не завадив би нашій традиційній мандрівці. В треті вихідні травня їдемо в Дідівці під Прилуками, щоб на широкому ґанку садиби Кисілів поговорити про Миколу Костомарова. Адже 16 травня уродини відомого «братчика» і невідомого одного з перших істориків України. У Дідівцях Костомаров опиняється на схилі літ, аж через 28 років поєднавши долю зі своєю колишньою нареченою, а на той час уже вдовою-генеральшою Аліною Кисіль-Крагельською. «Молодому» 58 років. Примхливий, занурений у себе, іменитий історик, «ботан». Хтозна, чи зважився б запропонувати руку і серце Аліні Костомаров удруге, коли б не втрата матері, що усі роки опікувалася сином. Схоже, немолодий парубок боявся самотності. Аліна ж, певно пам’ятаючи дане колись слово, не відмовила безпорадному професору, взявши на себе місію дружини і секретаря. (Відомо, що ще з літ молодих Костомаров мав серйозні проблеми з очима. Аліна записуватиме його тексти під диктовку).
Традиційно холодну пору року подружжя проводило в Петербурзі, а з теплом, як птахи з вирію, поверталися до затишної садиби на Прилуччину. Костомаров любив Дідівці, багато гуляв околицями, досліджуючи минуле місцевості. Звідси у супроводі Василя Горленка здійснював мандрівки краєм. Між іншим, він з тих поодиноких, хто відвідав Батурин, далеко не туристичний.
Відома пристрасть Миколи Івановича до мандрів. Важко повірити, але факт, що після завершення слідства у справі Кирило-Мефодіївців і винесення покарання Костомарову запропонували обрати місце заслання. Нескромний вчорашній арештант попросився в… Крим. Само собою, подібного дозволити не могли. Зваживши свої фахові інтереси, покараний викладач історії обирає Саратов, цікавий йому з огляду на історичні події й об’єкти. Дорогою до Саратова дозволено заїхати оглянути Новгород з його культурними пам’ятками. Крим таки здійсниться, і не раз. Уже з Саратова.
І лише після скасування поліцейського нагляду Микола Костомаров у 1857 році здійснює величезне турне Європою. Про що ми довідуємося з його «Автобіографії», яку він надиктовує Аліні у Дідівцях.
Блискуче знання історії Європи й вільне володіння німецькою і французькою – і в результаті складено особливий туристичний маршрут, якому сьогодні позаздрив би не один турист і не один туроператор. Логіка й логістика туру викликають захват і щире здивування: як таке було можливим в середині 19 ст.!
Від Петербурга через Швецію, Данію, Німеччину, Францію, Австрію, Швейцарію – до Італії. З відсталої Російської імперії, в якій на той час існувала чи не єдина залізнична колія Петербург-Москва, наш мандрівник подорожує пароплавом по морю Балтійському, залізницями німецькими і австрійськими, пароплавчиком вздовж Рейну, човнами по озерах італійських і швейцарських, візниками і диліжансами…
Насправді ж, основною метою подорожі було лікування водами в Кіссенґені, відпочинок на морі в Дьєппі, обов’язковий візит до офтальмолога у Парижі. Проте «нюх» мандрівника спонукає до більшого – заводить у такі бажані місця. З курйозами і без. З пригодами, непорозуміннями, часом гумором, інколи з відчаєм. Такі мандри! Неймовірно, проте практично всі знакові пам’ятки й відомі міста Європи були оглянуті! Париж, Відень, Дрезден, Берлін, Франкфурт, Берн, Венеція, Мілан, Трієст, Стокгольм, Любек, Ганновер, десятки маленьких містечок. Миколі Івановичу багато в чому навіть можна позаздрити, адже відвідав він об’єкти, куди нині складно потрапити туристу. Наприклад, знамениту венеційську палату дожів і стокгольмський архів. У одному турне – почути орган кельнського собору, послухати прем’єру опери Ваґнера й відвідати легендарну Ла-Скалу – треба мати талан. Здійснити незабутній «перехід» через Альпи, перед тим заночувавши у монахів-францисканців, і ,на власні очі бачити зміну чи не всіх кліматичних поясів.
Невідомо, чи користувався наш мандрівник спеціальними путівниками, але сам він згадує, що оглядаючи прирейнські міста, тримав у руках «Рейнські саги». А під час прогулянки озерами Чотирьох лісових кантонів, човнярі возили його до пунктів, пов’язаних з легендами про Вільгельма Телля.
Європа 1857 року, якою її бачив Костомаров, суттєво відрізнялася від тієї, що бачимо нині ми з вами. І справа не в архітектурі, частина якої назавжди зникла в часи Другої світової.
Проникливий погляд досвідченого дослідника бачить значно більше за архітектурні перлини й природні принади. Він бачить життя. Бачить утиски шведів-католиків шведами-протестантами. Зауважує відмінність в економічному розвитку півдня і півночі Німеччини і знаходить тому причину у віросповіданні. Зауважує велич і силу європейського мистецтва. Захоплюється технічним прогресом. Розмірковує над німецькою політикою. Бачить пригноблене становище слов’янських народів в Австрії, Німеччині на землях, що за пів століття стануть окремими державами: Чехія, Словенія, Польща. Око одразу виловлює в італійському Трієсті селян на волах, що своїми строями нагадують йому малоросійських чумаків. Він не помиляється. Стужившись за стільки місяців за рідним словом, навмисне купує квиток до 3-го класу поїзда, щоб бути ближчим до «своїх» і чути хоча б «хліб» і «вода» по-слов’янськи. Між іншим, вперше Костомаров звертає увагу на красу й охайність ілірійських (словенок) жінок. «Тогда мне пришло в голову, что славянское племя, должно быть, самое красивое между европейскими племенами, и это бросалось в глаза особенно после Италии, где простонародные женщины никак не могут пощеголять ни красотою, ни опрятностью».
Святом душі – знайомством з найвідомішим славістом Європи Вацлавом Ганкою – увінчується його тривала подорож. Цікаво, що знаменитий чех знав Костомарова – перекладача Краледворського рукопису. Ганка приймає його як найближчу людину, особисто показує Прагу і передмістя, усипальницю чеських королів. Разом вони відвідують університетську бібліотеку й театр. А на прощання ще й обдаровує усіма своїми виданнями. На той час, за згадкою історика, Прага виглядала абсолютно німецьким містом, де й тіні не було від слов’янства. Великі зміни на користь чехів він побачить вже у свій наступний приїзд у 1864 році, після прийняття конституції.
Ґранд-тур став почином до мандрівок Європою. Не раз до неї повертатиметься Костомаров, щоб відпочити на Рів’єрі чи «відновити» культурний баланс. А по можливості й попрацювати в бібліотеках. Шкода лише, що не залишить нам описів інших мандрівок.
«Бацила» мандрів у Костомарова давня. Все почалося ще у студентські роки, коли під час вакацій він знайомився із рідною Слобожанщиною. Очі й вуха ловили рельєфи і говірку місцевих, смакуючи перше й друге, вивчаючи таким чином життя слобожан і мову. Потрапивши після закінчення університету на Волинь, молодий викладач вибирається на оглядини Дубно й Острога. Як же не скористатися нагодою доторкнутися до справжньої історії, відчути дух століть…
«Ботан», який, здавалося б, розуміється винятково на пожовклих архівних документах, несподівано відкривається нам як активний життєлюб і фанат мандрів, для якого є цінністю сопричастя з історичним минулим… Шкода, недооціненими й маловідомими залишаються у нас його монографії про Мазепу, мазепинців, Богдана.
Поки Європа зачинена для нас, і ми під карантинним наглядом, як колись Микола Іванович під поліцейським, не гаймо час: дістаємо мапи, путівники, книги з історії й плануємо свій індивідуальний маршрут.
А для початку – відкриваємо для себе Дідівці й маршрути Костомарова в Україні.
