Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

«Блискавка, яка остаточно розсіяла в мені морок радянщини»

26 липня, 2021 - 10:53

1. Проблема прочитаності, осягнутості текстів Варлама Шаламова, на мій погляд, полягає, в першу чергу в самому феномені цього письменника.

Специфічність цього феномену є в тому, що він одночасно пропонує особливий вид мемуаристики, сповнений безцінними наративами, які хірургічно точно віддзеркалюють соціокультурний і комунікативний контекст епохи, створює безжальний, насичений різноманітними деталями, і тому досить глибокий і точний літопис доби репресивного соціального конструювання сталінського СРСР, але водночас конструює виразний і живий символьний простір світу дистопії, користуючись потужним, але напрочуд економним набором літературного інструментаря, що його навіть варто розглядати в контексті хемвінгвеївської «теорії айсбергу».

З останніх сил намагаючись утриматися від традиційної навали нав’язливих кліше літературної шаламівської критики, ризикну сказати, що філігранна збалансованість стилістичних інструментів Шаламова створює унікальні можливості для поєднання в рамках одного стилю метамови та регулярної мови, для створення таким чином символічного простору, який можна аналізувати в загальному контексті дистопічних творів Кафки, Орвелла, Платонова чи навіть Стругацьких, де мова перетворюється на засіб соціального конструювання і водночас на потужний інструмент віддзеркалення жахливої реальності.

Тому не є дивним, що складний, багатошаровий, сповнений непересічними сенсами і розгалуженими змістами літературний спадок Шаламова традиційно залишається серед найменш прочитаних і найменш осягнутих текстів російськомовної радянської літератури ХХ століття, а особистість автора сьогодні перебуває десь на межі колективної громадської свідомості, далеко від звичного фокусу уваги.

Цьому сприяє і те, що читати Шаламова важко. Його тексти видаються емоційно важкими, безжальними, позбавленими показової емпатії, очевидно зчитуваної іронічності і демонcтративно протиставленими гуманістичним традиціям класичної російської літератури. Власне, в певному сенсі так воно і є, бо автор пропонує свою, кризову, пост-репресивну і пост-терорну гуманістичну концепцію.

Тут варто зазначити, що таке переосмислення етичної парадигми і гуманістичної концепції, безперечно, також не є унікальним, бо воно є неминучим наслідком будь-якої потужної соціальної катастрофи. Отже, наратив Шаламова можна вважати аналогічним тим, що розвиваються в рамках дискурсу про гуманізм і етику після Голокосту чи новітніх дискусій про засади гуманізму, правосуддя і примирення після Ісламської Держави.

На жаль, через низку об’єктивних і суб’єктивних причин, шаламовський наратив недостатнім чином вплинув на соціально-значимий дискурс стосовно репресій сталінської, чи то навіть ширше – радянської доби в пострадянських суспільствах. В тому числі і тому, що в різних пострадянських та посткомуністичних суспільствах він «програв комунікативне змагання» іншим наративам – чи то солженіцинському, як то сталося в російському публічному і офіційному дискурсі, чи то національно-визвольному, що ми спостерігаємо в більшості посткомуністичних суспільств.

Цьому, безперечно, сприяли як об’єктивні соціальні процеси кінця ХХ-початку ХХІ століть, так і специфіка світогляду самого Шаламова, який було сформовано переважно під впливом питомо модерного прогресистського дискурсу кінця ХІХ-початку ХХ століть, з пануванням ідеологічно лівого універсалізму.

Саме повернення до актуального соціального порядку денного доволі незрозумілих і чужих для Шаламова локалістських та партикуляристських наративів, яскраве відновлення національно-визвольного дискурсу в пострадянських та посткомуністичних суспільствах наприкінці ХХ століття, а подекуди, як наприклад, в російському суспільстві, відновлення ненависних Шаламову корпоративістських, вертикально інтегрованих способів соціального управління, і сприяло певній непрочитаності Шаламова сьогоднішнім масовим читачем.

2. Сьогоднішнє глобальне суспільство перебуває у стані соціальних трансформацій, для яких характерним є перегляд традиційних персональних і колективних нормативів, звичних етичних і поведінкових рамок і меж, потужна і мало не всеохопна ре-контекстуалізація суспільного дискурсу та окремих наративів, яка іноді пов’язана із появою нових чи відновленням у нових соціальних контекстах старих міфів. Такій хаотизації ціннісного та нормативного простору трансформаційного суспільства неабияк сприяє і те, що трансформаційні процеси нерідко є пов’язаними з конфліктними та катастрофічними процесами, що психологічно травмує цілі спільноти і підштовхує людей до хибної, але агресивної ностальгії за «золотим віком» чи пошуку «простих рішень» в якості мотиватора поведінки, іноді, на жаль, насильницької.

Зокрема, наші багаторічні дослідження радикальних і терористичних насильницьких рухів, у тому числі і міжнародних, таких як, наприклад, Ісламська держава чи «рускій мір», показують, що вони складаються з прихильників різних версій ідей соціальної справедливості, апологетів міфу про втрачений «золотий вік», яка слугує реваншистським мотиватором побудови людожерських корпоративістських ієрархічних спільнот. Так само, спекулюючи на ідеях дистрибутивної соціальної справедливості та роздмухуванні вигаданих конфліктів з уявними ворогами, до влади приходять різноманітні популісти, які зрештою швидко будують авторитарні вертикалі мафіозного типу, занурюючи свої суспільства в пекло соціальної та економічної деградації на користь вузького кола псевдо-еліт.

Такого шталту процеси – побудови усталених корпоративістських вертикально інтегрованих репресивних режимів кримінального типу за допомогою популістських гасел, – зазвичай вимагають застосування агресивних практик соціального конструювання, тобто активного переформатування структури і функцій спільнот у відповідності до цілей режиму. Це не завжди вдається, але завжди призводить до тривалих і катастрофічних наслідків для суспільства, як ми можемо це бачити на низці сумних прикладів від Латинської Америки і Середнього Сходу до Східної Європи і Південно-Східної Азії.

Таким сьогодні є глобальний контекст, невід’ємною частиною якого ми також є. Тому шаламівський досвід переживання чи не наймасштабнішого в історії експерименту з соціального конструювання – масових репресій радянського періоду, – та осягнення характерного для пост-терорного суспільства ціннісного розриву є напрочуд важливим та актуальним саме сьогодні, в добу глобальних соціальних трансформацій.

3. Наше суспільство є дуже складним і різноманітним, воно дуже непросто пережило структурні і функціональні пострадянські та комунікаційні посткомуністичні трансформації, досі перебуває під впливом постгеноцидної травми та потужної травми чорнобильської катастрофи, потрапило у вир постколоніальної війни та, відповідно, під потужний вплив агресивної ворожої пропаганди, і все це – в контексті новітніх глобальних соціальних трансформацій.

За тридцять років незалежності сформувалося нове покоління, для якого, зокрема, характерним є різноманіття ідентичностей, плинність і гнучкість нормативів, специфічна соціальність та висока мобільність. Вони сьогодні формують простір прийняття колективних рішень та комунікативний простір нашого суспільства, що в ньому, зокрема, поширюються новітні міфи і упередження, зумовлені як загальними трансформаційними впливами, так і специфічними впливами, характерними для поточного стану нашого суспільства.

На тлі зміни поколінь та нашарування травматичного досвіду не варто дивуватися появі чималої кількості тих, хто не гребує поширенням відверто пропагандистських мемів, нібито виявляючи ностальгію за окремими проявами радянського життя, як то за «найсмачнішим пломбіром» чи «безкоштовними квартирами», або демонструє прихильність до «сильної руки» чи «швидких ефективних рішень».

Все це є природним, хоча і, безперечно, шкідливим. І найефективнішим способом подолання цього посттравматичного стану в добу хаотизації контекстів є контекстуалізація, тобто повернення нав’язуваних хибних наративів у притаманний їм та нам соціальний та історичний контекст.

Це означає, що ми, сьогоднішні, в нашому поточному стані, з нашим поточним досвідом, маємо засвоїти за допомогою притаманних нам сьогодні комунікаційних інструментів, тобто, власне кажучи, прочитати природною для нас мовою свідчення від першої особи про методи радянських репресивних соціальних експериментів, про їхні соціально-психологічні та антропологічні наслідки.

При чому, зробити це з уявленням про що йдеться, тобто, з адаптованими для сучасного українського читача коментарями про згаданих в тексті осіб, події, приховані та явні лексичні запозичення та звичні для радянської людини вияви тоталітарного волапюку чи кримінального арго.

Це позбавить декого ілюзій про «унікальність», «неповторність», «особість», «невимірюваність простим аршином» та «вищість» такої собі «радянсько-російської цивілізації», і поверне нас до загального контексту світової історії, а фігурантів свідчень Шаламова та їхніх сучасних наслідувачів до їхнього історичного місця на кривавих околицях цивілізації.

Тобто, мова йде про повернення шаламівського наративу в національний публічний дискурс за-для контекстуалізації хибних псевдоісторичних меседжів та сприяння подоланню постгеноцидних колективних травм, що має сприяти успішному подоланню нами етапу сучасних соціальних трансформацій та поточних викликів.

4. У моєму особистому житті творчість Варлама Шаламова відіграла дуже важливу роль: саме його оповідання десь наприкінці 1980-х зруйнували в мені ту саму «нову соціальну сутність – радянську людину», на створення якої і було спрямовано описувані ним зусилля з репресивного радянського соціального конструювання. Саме гостра і пронизлива, літературно досконала, майже недосяжна для тиражованих письменників радянської доби проза Шаламова, а не широко розрекламований Солженіцин, що зараз виявився міцно вбудованим в контур неоімперської російської пропаганди, стала тією блискавкою, яка остаточно розсіяла морок радянщини в мені, дозволила побачити речі на своїх місцях і індукувала подальшу еволюцію мого світогляду.

Тому я завжди відчував певне моральне зобов’язання перед пам’яттю Шаламова і, зокрема, протягом багатьох років потроху перекладав його оповідання – без певної мети, просто для себе, на згадку про те, ким я був, ким були ми, і який шлях ми подолали за ці роки. Так в мене накопичився певний корпус шаламівських текстів українською, але головне – досвід переживання та переусвідомлення шаламівських текстів українською, досвід перекладу Шаламова. Що, маю принагідно зазначити, не є – ані технічно ані емоційно – простим завданням. І непересічність цього завдання лише додає азарту і цікавості.

Тож, я з готовністю і захопленням зреагував на ідею пана Михайла зробити повний переклад оповідань Шаламова. Звісно, при цьому я маю згадати, що моя перекладацька діяльність є скоріш побічним ефектом моєї активності в галузі кризової антропології, зокрема, застосування наративного аналізу при дослідженнях кризових перетворень та радикальних рухів, що пояснює певну специфічність мого підходу та способів висловлювання.

5. Маю зізнатися, що я давно вже живу з життєдайним відчуттям, що мене оточують люди, які є кращими – добрішими, розумнішими, активнішими за мене. Це надає мені наснаги, сил жити і зростати – як в професійному, так і в людському вимірі. За це я безмірно вдячний моїм друзям, бо завдяки їм я і живу.

Це повною мірою стосується пана Михайла – він є безупинним рушієм нашого проєкту, його непереборна активність і оптимізм надають впевненості в успішному результаті, саме він уклав контракт з правовласником, вклавши свої власні кошти, та робить визначальну частину загальної роботи. Мій внесок наразі суто інтелектуальний: я лише роблю свою частину перекладів, загальне редагування та пишу коментарі до текстів. Наразі ми переклали збірки «Колимські оповідання» та «Лівий берег» і закінчуємо роботу над збіркою «Артист лопати». Це є приблизно половиною від запланованого загального обсягу роботи.

Як людина практична, пан Михайло розробив не лише графік роботи, якого ми поки що цілком притомно дотримуємося, але і склав попередній кошторис нашого проєкту. Втім, наразі ми не маємо жодного фінансування, працюємо у вільний від основної діяльності час, не просто безкоштовно, але і вкладаючи власні ресурси.

Загалом-то, для мене як науковця в такий ситуації нема нічого незвичного – багато останніх років більшість нашої наукової спільноти працює саме на таких умовах, і навіть за таких обставин примудряється досягати деяких результатів.

Але в цьому разі хотілося б досягти більшого. Як в сенсі суто технічної якості кінцевого продукту, якої не можна досягти коштом наших власних, істотно обмежених ресурсів, так і в сенсі якомога ширшого залучення комунікаційного інструментаря, поширення і контекстуалізації шаламівського наративу вже на етапі підготовки видання – що, власне і є нашою місією.

Тому ми звертаємося до всіх, кому не байдужа наша ідея, – від друзів, колег, співгромадян до представників благодійних фондів і окремих філантропів – з проханням про будь-яку допомогу – інформаційну, організаційну, інтелектуальну, і звісно, фінансову. Деталі і можливості такої допомоги може надати пан Михайло.

Наразі в мене є ґрунтовний оптимізм щодо завершення нашої роботи, і сподіваюся, ми знайдемо достатньо людей, що поділяють наше бачення, наші прагнення і цілі; отже наша діяльність не буде марною, як власне, не може бути марною будь-яка творча діяльність на українському культурному полі – як сьогодні, так і завжди.

Новини партнерів