«Це не компартії захист, а честі Волині»
У Луцьку вимагають не перейменовувати вулицю, названу на честь колишнього голови Волинської обласної ради Юхима Ярощука
Питання про перейменування ще 17-ти вулиць і двох провулків було винесено на сесію Луцької міської ради, але через заперечення громадськості вирішено поки що цього не робити. Найбільшим несприйняттям стало рішення перейменувати вулицю імені Юхима Ярощука, який пішов з цього життя головою Волинської обласної ради, на вулицю імені... святого Миколая. Представниця Інституту національної пам’яті Леся Бондарук у своєму виступі перед депутатами пояснила: вулиця, названа в честь Юхима Ярощука, першочергово підлягає перейменуванню, бо «потрібно перейменовувати вулиці, названі в честь людей, які мали посади у комуністичних партіях. Юхим Ярощук був секретарем Рожищенського народного комітету КПУ, також був членом ревізійної комісії КПУ». Натомість ветеран Волинського радіо Василь Федчук заявив: «Історія Волині не пробачить, якщо ім’я Юхима Ярощука зникне з карти Луцька. Таких велелюдних похорон не бачила вся Україна. З цього зрозуміло вияв пошани до нього. Вирішуйте самі, це буде на вашій совісті. Але називати вулиці іменами святих – такого в світі немає, ви будете перші».
Також у пресі опубліковано відкритий лист групи інтелігенції Волині, звернений до депутатів міської ради, який підписали Андрій Бондарчук – журналіст, письменник, почесний громадянин Волині, Луцька, рідного села Сереховичі, народний депутат України І скликання; Володимир Карпук – заслужений лікар України, народний депутат України V-VІ скликань; Мирослав Стефанишин – професор, композитор, заслужений діяч мистецтв України; Геннадій Бондаренко – кандидат історичних наук, професор; Віктор Лазарук – письменник; Василь Федчук, Михайло Юхта – заслужені журналісти України; Юрій Войнаровський – заслужений діяч мистецтв України; Олександр Сєргєєв – мешканець вулиці Ярощука, від імені її жителів; Юрій Кудацький – голова Старовижівської районної ради; Ростислав Шиманський – голова Сереховичівської ОТГ; Євдокія Романюк – директор Сереховичівської ЗОШ І-ІІ ступенів; Анатолій Карпук (м. Київ) – доктор економічних наук, академік Лісівничої академії, заслужений лісівник України; Сергій Муха (м. Київ) – полковник у відставці…
У зверненні йдеться про таке: «Ярощук був беззмінним головою обласної ради 16 років у найважчий період. І, до речі, депутатом Луцької міськради. До цієї посади, він, круглий сирота, доріс не осанною «керівній і спрямовуючій», а завдяки таланту організатора, інтелектуала, діловим і моральним якостям. Його діяльність – це історія Волині, для якої він за своє коротке життя на цій посаді зробив більше, аніж його попередники і наступники до проголошення Незалежності. На час його діяльності припадає найбільш помітний розвиток промислового, сільськогосподарського будівництва, освіти, культури, медицини, формується обличчя Луцька, райцентрів. На жаль, про це не знає нинішнє покоління і бачить не особистість, державника, патріота рідної землі, а посаду і членство в партії... Наша історія зіткана не тільки з героїки, а й з горя, парадоксів. Суспільство обрало у 1991 році Президентом головного ідеолога КПУ – підрозділу партії, яка принесла стільки біди і горя для України і світу! В той же час на цю найвищу посаду не обрало В.М. Чорновола. Так, після проголошення Незалежності Л. М. Кравчук став іншим. Іншим, без сумніву, був би і Ю.А. Ярощук, якби його життєва дорога не обірвалася у 49 літ. В історію України ввійшли немало людей, які носили партійні чи комсомольські квитки, а нині їх (чи їхню пам’ять) вшановуємо, гордимося ними: Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, О. Гончар, І. Драч, П. Григоренко… А хто був біля витоків Народного Руху? Теж вони, разом із дисидентами. Ми анітрохи не сумніваємось в доцільності Закону про декомунізацію, який навіть запізнився. Однак окремі його положення, а особливо їх виконання, логічно викликають несприйняття, як і в цьому випадку...
Дуже блідо виглядають нові назви – Межова, Акацієва, Долинна, Новоброварна, Черешнева, Ліщинова, тут простір великий. Хіба у нас мало призабутих, достойних імен, причетних до історії Волині, Луцька, України? Де герої розстріляного Відродження? Є у нас вулиця Кравчука. Майже всі думають, що вона названа на честь першого Президента Л. Кравчука, хоча це прізвище академіка, волинянина Михайла Кравчука. Це й треба додати до назви. В той час, коли необдумано й алогічно ініціатори добиваються перейменування вулиці, їм не муляють очі аж дві меморіальні дошки, присвячені комуністичному публіцисту, антиукраїністу, хулителю віри Христової, Ярославу Галану. Вони поруч, майже навпроти міської ради, з іншого боку вулиці. Газета «Волинь» більше року тому писала про це, але реакція нульова. І вже абсолютно неграмотним з боку мови і політики є пропонована назва – «Воїнів-афганців». Де ви бачите різницю у словах «українці», «афганці», «французи», «македонці» і т.д.? Це національність. Отже, наших хлопців зробили афганцями, бо ж з боку Афганістану були справжні воїни-афганці. Українці у складі тодішньої радянської армії воювали і в Сирії, Лівії, Угорщині, Чехословаччині, в Кореї… Назвемо їх «воїни-угорці», «воїни-корейці» і т.д. Ми, безперечно, вшановуємо і будемо вшановувати їх мужність, жертовність. Багато і молодих волинян повернулися звідти «вантажем 200». Воювали вони з примусу, але для корінного народу були такими, як нинішні непрохані «гості» із «братньої Росії» на Донбасі, в Криму. Тут уже кращою вважаю стару назву – «Воїнів-інтернаціоналістів».
Захист імені свого земляка – це не компартії захист, а честі Волині. Закон же не може враховувати всіх нюансів. У даному випадку це право і функція органів місцевого самоврядування».
