У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

Дзеркало і мовна шизофренія

4 липня, 2017 - 10:57

Одним з найгуманніших способів лікування шизофренії в давнину було лікування дзеркалом. Пацієнта ставили перед дзеркалом і він бачив там таким, яким його бачили інші. Іноді це допомагало. В юності, коли я перевелась до Київського університету і вперше прийшла на лекцію, то довелось уточнювати, чи це українська філологія. Дівчата на мене подивились здивовано і сказали, що так. «Тоді чому ви розмовляєте російською?» - спитала я. То були такі самі як я провінційні дівчата, тільки я була з Львівщини, де студенти спілкувались лише українською. На якусь мить я стала для них тим дзеркалом, в якому вони побачили неприродність свого спілкування. Більше вони в моїй присутності не розмовляли російською. Дівчина з Харківського університету, яка перевелась тоді так само, вбила другий цвях в труну спілкування російською. Тепер усі в групі щебетали як соловейки, нам було дуже комфортно. Але як вони розмовляли на вулиці, не знаю. Наближався кінець брежнєвської епохи. Зараз ситуація набагато гірша. Не мені вам про це розповідати. Але з’явились принципові й загартовані бійці за мовні права, які відчули як це принизливо, коли від тебе в крамниці, в установі, на роботі вимагають спілкування російською, бо не бажають вивчити державну. Вони діляться в соцмережах досвідом, і ні для кого не є таємницею, що на Півдні тотально зросійщене населення, а сегмент україномовності – крихітний і майже законспірований. І тебе можуть навіть побити за те, що ти звертаєшся державною мовою. Світ абсурду. Як таке може бути взагалі?

Мовознавець Юрій Шевчук, родом зі США, назвав отой абсурдний і неприпустимий білінгвізм дуже образно - мовною шизофренією. Він поставив перед українцями дзеркало і багато хто почав плювати у нього, бо побачили там себе. Почали говорити, що дзеркало криве, звідки може іноземець знати реалії буття в Україні, і що вибір мови визначається ситуацією (вигодою, лінощами, толерантністю, чемністю). Хоча ще у 70-і роки емігрант Леонід Полтава написав аналітичне дослідження про зовнішнє втручання у систему української мови. То були брежнєвські часи, однак досі навіть інтелектуали не усвідомлюють двох украй важливих моментів: що без української діаспори Україну давно б уже розчавили і що погляд збоку і здалеку охоплює значно більше. Якщо митець дивиться на село з космосу, то він визначає його координати у світовій культурі, і ніколи не стане звинувачувати культуру минулого в провінційності, вважаючи її відсталою і примітивною. До речі, ненависть до селян, які не сприймали комуністичних ідеалів, була надзвичайно агресивною саме в творців марксизму-ленінізму, які прямо називали селян «гноєм». І Голодомор в Україні 33-го року є тому підтвердженням. Знищення українських селян як носіїв національної та мовної ідентичності продовжила тепер олігархічна диктатура, відсікаючи її від благ цивілізації – доріг, медицини та освіти. І звичайно - культури.

Для когось дзеркалом стала війна, але його швидко забруднили захисники «русскоязичних» бійців АТО та волонтерів, серед яких трапляються і українофоби.

Для молоді таким дзеркалом стануть громадяни так званих цивілізованих країн, які просто без викрутасів питають: «Ви з Росії? Ні, з України? А що в України нема своєї мови?» У 90-і роки одна вельми відома українська письменниця реготала разом з студентами Кембріджу над словами українського національного гімну. Чи можливо, щоб  британський студент сміявся над власним гімном «Боже, храни королеву»? Від нього б усі відвернулись як від психічно хворої істоти. Нещодавно польський суддя був шокований словами українського громадянина, який сказав, що ненавидить Україну, бо вона йому нічого не дала. І таких ненависників в Україні – мільйони. Деякі вже сидять у підвалах, ховаючись від снарядів. У інших забирають будинки і землю окупанти. Їх називають зрадниками, але вони в усьому звинувачують Україну.

Якби мовна шизофренія існувала лише на побутовому рівні. Але зараз її намагаються закріпити в реформах, законодавстві, освіті і ЗМІ, вважаючи шиком і цивілізованістю, хоча в очах притомних громадян національних європейських держав – це падіння і ганьба. Притомних, а не тих, хто завербований Кремлем чи служить інтересам транснаціональних корпорацій.

Відсутність зв’язку з реальністю – це нездатність бачити минуле і майбутнє, врешті, закони Всесвіту, згідно яких виживають гармонійні істоти, які піклуються про своє потомство, а не віддають його на виховання особинам іншого виду з іншою системою цінностей і системою знаків. Тому без дзеркал нам не обійтись.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments