Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Гіркий (к)рай розділеного Кіпру

17 грудня, 2021 - 10:27

З чим у вас асоціюється Кіпр? З морем, пляжами, відпочинком, гарячим південним сонцем, купанням, морозивом, дайвінгом, Афродітою? Або ж із офшорною зоною, тихою гаванню для податків, українськими олігархами? Чи війною, окупацією, невизнаною республікою Північного Кіпру, геополітичними й цивілізаційними конфліктами? Можливо, Кіпр у вас асоціюється з усім цим водночас, але я хочу додати до цієї мозаїки ще одне кольорове скельце – сучасну літературу.

Так, Кіпр є не лише окремою державою, а й окремим культурним феноменом, що має відоме стародавнє коріння, але має й цікаву сучасність. Зокрема літературу Кіпру, яка створюється переважно двома мовами – грецькою (її кіпрським діалектом) і турецькою. Сьогодні хочу розказати вам про молоду кіпрську письменницю Констандію Сотиріу, книжка якої в блискучому українському перекладі Андрія Савенка побачила світ цьогоріч у «Видавництві Анетти Антоненко».

Ця прозова збірка називається «Гіркий край». Вона складається з трьох романів Констандії Сотиріу: «Айше їде у відпустку», «Земляні голоси» і власне «Гіркий край»; усі три романи своєю чергою складаються з менших (під)розділів, які до певної міри можна вважати самостійними оповіданнями. Слід додати, що це «романи» у дуже кіпрському розумінні слова – скажімо, в нашій літературі вся ця тоненька книжечка з трьох романів могла б зійти за невелику повістину. Але, мабуть, під кіпрським сонцем складно писати довгі тексти, тому навіть лаконічне оповідання тут можна назвати романом.

Та годі іронізувати, адже книжка Констандії Сотиріу надзвичайно серйозна й складна. Грекиня-кіпріотка, Сотиріу пише про найболючішу тему на Кіпрі: війну 1974 року і окупацію частини території турецькою армією. Про шрами, які залишилися з того часу і досі болять. Про спогади, які не дають заснути. Про правду, яка ніколи не стоїть тільки по один бік барикад.

Словом, якщо ви сподівалися, що в книжці грекині-кіпріотки турки будуть зловіщими й дикими, а греки – благородними й несправедливо скривдженими, то ви помилялися, бо справжня література так не працює. «Гіркий край» - це калейдоскоп історій різних людей, об’єднаних тим, що вони кіпріоти. І греки, і турки переживають біль і страждають через війну. Матері однаково плачуть за своїми загиблими дітьми по обидва боки лінії розмежування. А конфлікт роздирає не тільки землю, а й родини, зокрема ті змішані, в яких грекиня закохалася в турка. Війна і розділення Кіпру у багатій на деталі прозі Сотиріу перетворюють рай середземноморського острова на суху землю страждань, де для втамування спраги існують тільки солоні сльози.

Поза війною й (гео)політичним контекстами, ця книжка цікава передусім як збірка традиційних кіпрських вірувань, обрядів і традицій. Адже за образом курортного острова ми часто забуваємо, що Кіпр – це величезна територія зі значною кількістю сільських поселень. Саме там, особливо в гірських селах, донині збереглося чимало традиційних для Кіпру звичаїв. Про те, як кіпріоти ховають своїх померлих, як посипають сіллю немовлят для міцного здоров’я, яку їжу готують і якими фруктами ласують на щодень – ви теж зможете дізнатися з цієї книжки.

Я впевнений, що після прочитання «Гіркою краю» ваші уявлення про цей сонячний острів зміняться й наповняться змістом, а майбутня поїздка на кіпрський курорт стане значно цікавішою й глибшою. Зрештою, Кіпр – це ж не лише про курорти. А і, як виявляється, про добру літературу.

Новини партнерів