«Куриш, п’єш, убиваєш? Ти вилітаєш»
Шестирічні дівчатка, сидячи поряд зі своєю доглянутою мамою у вагоні метро, весело сміялися і грали в лічилки. У моєму дитинстві, як один із варіантів, це звучало так: король, королева, чоботар, кравець — хто ти такий? Як нині розумію, вельми коректно, розшарування зовсім незрозуміле і неусвідомлене, а головне — всі начебто рівні. Дівчатка теж не розуміли, що кажуть, вони просто грали в ту ж вічну скоромовку. Лише слова, слова, які їм підкинула вулиця: «П’єш, куриш, убиваєш? Ти вилітаєш». Потім все знову спочатку, і так нескінченно. Мама посміхалася, навіть пасажири, подумки здивувавшись забарвленості речівки, мовчали, адже від делікатності теж бувають проблеми. Та і не станеш же проводити лікнеп при всіх з їхньому мамою. Що в ящику, у розмовах дорослих, те і в дитячому осмисленні. Може, те, що здається нещастям сьогодні, завтра буде щастям, промайнула думка, та так і застрягла, дратуючи. Дівчатка ж легко сміялися, ще більше лякаючи безтурботністю. У ту мить життя здалося якимось чужим, чимось, що віддаляється, щоправда, часу замислюватися не було. Я начебто не відповідаю за чужих дітей. До того ж квапилася на ювілей до давнього друга. Хоч всякі ювілеї не люблю. Є в них щось асексуальне, пафосне і те, що втомлює, але старий друг тут зовсім ні до чого. Він-то щирий і вже багато бунтівних питань вирішив за життя, отже, точно заслужив на затишний вечір із друзями. Тому швидко активізувала свій дар, щоб мотивувати іменинника на відмінний настрій. Адже талант бути щасливим, хай хоч на вечір, можна і допомогти змоделювати іншому якою-небудь тонкою і ніжною провокацією. Таких варіантів в жіночій голові багато. Головне — знати, коли бути кумедною, а коли — розумною. Не переплутати б, дивуючись своїм дивакуватим думкам, які не обтяжено життєвим досвідом. Упевненості додавав і вдало вибраний подарунок (мінімалізм з однією гостросюжетною деталлю) і переконаність самокомплиментна — той, хто може зіграти Шопена, вже якось зіграє і «Мурку». Так, біжучи, і налетіла на цей незвичайний пам’ятник. Чудова пташка з гідного метала стояла на п’єдесталі. Уперто зігнувши голову, ніби сперечалася з кимось. Вона певно не хотіла поступатися і прогинатися. Миттєво вловила деякий особистий її вислів, схоже, він був посилом і мені, випадковій перехожій. Легко завоювавши собі простір вулиці, статна пташка затримала мене і підписом. Прочитала: «Інтелігенція зберігає майбутнє», подумала і, здається, промовила вголос: який же ти розумний, розумненький Пелікан. «Це зовсім не пелікан, — почула репліку дівчини, що вийшла з сусіднього офісу. — Це Чиж, пам’ятник зовсім новий, осіння новизна». Вона так і сказала — це пам’ятник Чижу, зоожарт. Добре, здивувалася, що не якомусь чижикові-пижику. Я-то думала, що його присвячено інтелігенції, боязко уточнила. «Якій інтелігенції, — дзвінко, як дівча в метро, засміялася незнайомка, — причому тут вона? Сказала ж: пам’ятник Чижу, постійно шукайте якийсь другий-третій підтекст». «А як же підпис?» — кинула їй навздогін, та вона не почула.
У Спілці художників на питання, хто автор, мені відповіли з легкою зневагою, що скульптор -не член творчої спілки, тому його прізвище їм знати не обов’язково. Утім, мені розповіли друзі, що про цей пам’ятник писали, автора увагою не обійшли і не образили. Прикро стало якраз мені, а синдром блукаючої думки все шукав і шукав в недомовці, що додає вишуканості ідеї, в словах особливу статусність, коли не треба голосно казати, тебе все одно почують. Добре, що пташка зовсім не хижа, — все розмірковувала, розмовляючи сама з собою. Щоправда, серед інтелігентів хижаків більш ніж треба, вони теж уміють, наприклад, подарувати фінансову мілину особам, що перебувають у довірливому анабіозі, та і всім, хто попаде під руку. Проте досить пасувати перед самою собою, трусило мене ж від іншого. Гадала, за кілька годин забуду, але вийшло, що і на наступний день пам’ятала подив співрозмовниці.
Вирішила до теми додати певного авторського забарвлення, просто на одному прикладі, та пішла до Національного музею історії України на виставку, яку присвячено 1000-літтю української печатки, яку організовано спільно з Музеєм історичних і культурних реліквій сім’ї Шереметьєвих. Цей новий масштабний проект не має аналогів не лише в українському, але і в пострадянському музейному просторі. Тут демонструють понад 400 печаток, які оригінально представляють різні періоди культурного та історичного розвитку України, її державного життя упродовж 1000 років. Абсолютну більшість витончених «відбитків» історії вперше введено в науковий обіг. Безумовно, крім того, що виставку незвичайно витончено оформлено, уточню: із застосуванням сучасних інформаційних технологій, причому в такому форматі вона — безпрецедентна у музейній практиці України, вона, перегортаючи віхи історії, наочно, гідно і доступно розповідає про життя, якого вже нема. 15 провідних музеїв, архівів, бібліотек України і Російської Федерації взяли участь у наповненні експозиції.
Часто у розмовах з музейниками, та і в анотації прочитала, що без фінансової підтримки директора Музею історичних і культурних реліквій сім’ї Шереметьєвих Олексія Шереметьєва цей проект просто б не відбувся. Ідея теж належить йому, персоні масштабній, проривній, а один пристрасний колекціонер, що на подив не розучився щиро захоплюватися успіхами і неординарністю інших, навіть назвав пана Олексія сьогоднішнім Ханенко. Інтуїція, знання, начитаність, досвід музейника, бажання просвітництва, азарт наукового пошуку, щедрі вклади в основну справу життя особистими засобами, до того ж, на думку його колег, без жодного користолюбства, а зберігши в душі чистоту, він учить й інших. Ця виставка — і його особистий висловлювання. Інтелігентне.
Гадаю, цінність такої людини і в тому, що його бажання пізнавати ніколи не закінчується, поступово він залучає до своєї гри інших, хто тягнеться до знань.
Щоб швидко постаріти, досить згорбитися, опустити голову і перестати насичувати мозок. Подвижники ж убережуть, затулять, підкинуть щось дуже важливе у вогнище мозку, і життя знову буде прекрасним.
Віщий птах і хотів на це натякнути. Почули не всі, але це — їхня проблема. Нудно, мабуть, живуть. Поки.
