Марш за Київ
«24–30.09.2021»
Мерство Кличка в чомусь нагадує мені історію більшовиків. З перших днів після Жовтневого перевороту, через набуту за попередні два десятиліття «ексів» (експропріацій) звичку фінансувати свою діяльність шляхом, скажемо прямо, рекету і пограбувань, навіть уже в ролі правлячої партії в перші роки при владі вони розглядали Росію виключно як узяте приступом місто, усе награбоване в якому призначалося на фінансування світової революції. Мільярди золотих рублів згоріли в невдалих революціях у Німеччині та Угорщині або осіли на приватних рахунках нечистих на руку посередників, що нажилися на вбивцях-ідеалістах. Через три роки, після Варшавської катастрофи, прийшло усвідомлення: світової революції не буде, і невдалим правителям цілого світу довелося обживати ними ж самими влаштоване згарище...
Так і Віталію Володимировичу, скажемо так, спонсори його політичної сили колись пообіцяли, що Київ стане трампліном на шляху до президентства. Місто було взяте, грошові потоки ким треба осідлані. Проте на восьмому році у кріслі мера президентські амбіції Кличка — не більше, ніж страшна казка, яку Зеленському читає на ніч Єрмак. Ніякими потьомкінськими парками не прикрити ганебне фіаско з, я вже збився з рахунку, скільки разів особисто мером обіцяним до кінця 2021 року метро (навіть не на Троєщину) на Виноградар (востаннє — от хто його за язик смикав, уже коли було ясно, що ніяк не виходить, — лише місяць тому). Або ліхтарі, які звалилися вже через кілька місяців на урочисто відкритому Кличком Шулявському шляхопроводі, бюджет якого було перевищено в кілька разів.
Тим не менш, не відкриті кримінальні справи через розкрадені на міських підрядах мільйони, не безупинні обшуки в кабінетах мерії і фірми-паразити, які присмокталися до неї, і навіть не позорище з проваленими муніципальними проектами — для більшості міських активістів основним подразником залишається продовження систематичного руйнування архітектурної спадщини нашого древнього міста, знищення варварською безсистемною забудовою залишків природного середовища, яке робить його хоч скількись придатним для життя: скверів, парків, річок і озер. Перші роки першої мерської каденції Віталій Володимирович ще міг виправдовувати спадщиною Черновецького. Але сьогоднішня «точкова» забудова на місці історичних особняків, скверів і засипаних нашвидкуруч водойм на всі 100% на совісті команди Кличка.
І йдеться не лише про голосування в Київраді (тут у зв’язці з «Ударом» із земельних питань працює ціла «ударна» коаліція — «Європейська Солідарність», «Голос» і БЮТ та ОТЗЖ, що приєдналися до них), але передусім про затяте небажання розробити і прийняти Генеральний план, який підміняють на догоду кожному пірату-»девелоперу» одноразовими «Детальними планами територій». Як наслідок — тріщить міська інфраструктура, місцями ровесниця ще Хрущова і Брежнєва, яка й без того дихає на ладан, затори в перший місяць осені цього року б’ють усі рекорди. І при цьому, незважаючи на надходження щодня новин про обшуки і кримінальні справи, руйнування мостів і шляхопроводів, незважаючи навіть на запроваджений мораторій на будівництво, здавалося б, під тиском одночасно і міських активістів, і «слуг»-опонентів, які рвуться до міської годівниці, в новинах читаєш: «На місці озера Вирлиця збираються побудувати торгово-розважальний центр». Або: «Закривають Деміївський ринок. На його місці збираються побудувати висотку» (28 поверхів прямо над тунелем метро неглибокого залягання... Вітаю жителів Деміївки, Голосієва і Теремків: скоро вони залишаться без метро). Або: «У центрі столиці продовжує руйнуватися садиба Сікорського». Або: «Будинок із жуками» на Володимирській, 93, як і раніше, готують під знесення»...
Згоден, не у всіх випадках це «заслуга» самої мерії. Мерія переводить стрілки на Міністерство культури, ті — на мерію, усі разом, як із тим же Деміївським, — на суди. Тим часом мерія, яка не бажає розробити і прийняти Генеральний план, Міністерство культури, яке «забуло» в прийнятому нещодавно історико-архітектурному опорному плані Києва встановити межі та режим використання території історичних ареалів, нарешті, судді, які ловлять у цій каламутній правовій водичці спорткари, квартири, особняки — усі ці напоказ, здавалося б, різні органи, навіть різні гілки влади, разом вони частини свідомо створеного і дбайливо підтримуваного, незалежно від прізвищ тих, хто сидить на Хрещатику і Банковій, єдиного механізму, мета якого — вичавити якомога більше сольдо з нашого, як вони вважають, міста / * країни дурнів.
* * *
Насамкінець хочу нагадати читачам, що в цю суботу о 14:00 на площі Конституції стартує Марш за Київ. Що б там не вважали на Хрещатику, 36, він не заради того, щоб змінити Кличка на більш лояльного Банковій мера. Його мета — нагадати меру, президенту, депутатам, чиновникам на Грушевського, Банковій, Хрещатику, нарешті, суддям, що наше місто — це не чийсь трамплін, не їхня бездонна годівниця. Що нам усім, до речі, більшості з них і їхнім дітям теж у цьому місті ще жити.
