Продати кров
Метричні книги до 90-х років були під замком у архівах. Зараз кожен може їх замовити в читальному залі й зайнятись надзвичайно цікавою і потрібною справою – пізнати свій рід. Працівники архіву допоможуть. Все безкоштовно, якщо ти шукаєш сам. Нельвів’янам важче, але і для них реально приїхати і попрацювати кілька годин. Правда, дані про предків сягають не далі ніж кінець 18 століття, але й це непогано.
Втім, за три роки спостережень я зустрічаю у Львівському історичному архіві здебільшого мисливців за картою поляка. Вони приходять сюди з наміром «порішати» - в основному це заробітчани, які готові відректися від свого українського коріння , аби «доробитись».Часом посилають замість себе стареньких родичів. На тлі деградації і зради вершків суспільства це виглядає дрібницею, звісно, але готовність асимілюватись ради матеріальної вигоди, сподіваючись, що сусідня країна дасть те, чого не дала рідна – аморально і так само небезпечно для української державності, як і оборудки з країною-агресором. Коли називати речі їх іменами, стає моторошно. При цьому галичани критикують закарпатців за сепаратизм. Не знаю, чи готові вони вийти з лона грекокатолицької церкви, але прабабця-римокатоличка - для них головний козир. Річ не в карті поляка, а в тому наскільки готові ці люди далеко зайти. Право на постійне проживання, громадянство?
Що ж, народи з важким колоніальним минулим, не такі як народи – колонізатори. Колись їх змушували асимілюватись під страхом смерті, позбавляли права на освіту, посади. Тепер вони готові асимілюватись добровільно, аби тільки не виглядати жебраками на тлі заможних односельчан. Вони отримують з того мізер, а держава втрачає території і воїнів.
А от люди, які приходять у архів, щоб повернути вкрадену землю предків, викликають у мене симпатію. Їхні діди вкладали зароблене тяжкою селянською працею в землю, і намагались вивчити бодай одну дитину на священика, вчителя чи правника, щоб рід не задихнувся .Не всі ті діти проходили гідно конвертацію матеріального в духовне, але ті, хто відчував голос крові, стали національною елітою.
Нещодавно один священик повернувся зі США. Його вмовляли там залишитись, пропонували парафію, але він був шокований моральним станом останнього покоління діаспори, яка молиться не Богові, а долару, для якої Україна – це корабель, що тоне, а вони, мабуть, щурі. Відтік людського капіталу з України – популярна тема, але я не впевнена, що втікають найкращі. Вони можуть бути добрими фахівцями, але це не змінює суті: вони є донорами для інших народів. Найкращі намагаються не втекти від Системи, а зруйнувати її.
