Завдання державного діяча — зачути ходу Бога, який крокує історією, і спробувати вхопитися за по́ли його одягу, коли він проходитиме повз.
Отто фон Бісмарк, державний діяч і дипломат Пруссії та Німеччини, перший канцлер Німецької Імперії

Радянський чи совєтський – яке слово вживати?

17 жовтня, 2014 - 10:03

Ален Безансон, який багато й плідно досліджував Совєтський Союз і Росію, прийшов до висновку, що російська мова на сутнісному рівні зазнала потужної деградації – умовно кажучи, цю мову сфальсифіковано, тож її слова означають інше, ніж мали б насправді. Наприклад, у реченні «мер французького міста зустрівся з мером російського міста» слово «мер» означає двох різних людей, антагоністичні біографії й посадові функції. У Франції мер – поважна й справді авторитетна в громаді людина, яка вирішила служити суспільству й довго завойовувала симпатію й довіру виборців, містян. У Росії ж навпаки, мер – це «смотрящий», який шляхом інтриг, залякувань, масових підкупів чи залякувань переміг на сфальсифікованих виборах, на які КҐБ не допустило інших – зокрема, кращих – кандидатів.

Фальсифікація російської мови в силу колоніальних зв’язків потягнула за собою й деградацію мови української. Це відбувалося протягом багатьох століть, але найінтенсивніше – у совєтські часи. Саме тоді й було вигадано схему, від наслідків якої ми певною мірою потерпаємо досі: коренізація (у нашому випадку – українізація) мала на психологічному рівні переконати українця, що совєтська влада – це щось близьке, своє, рідне. Тому вирішено вживати слово «радянський». Воно не так ріже вухо, до того ж мало у свідомості асоціюватися з демократією, зі словом «радитися», з козацькими радами (але не з Центральною Радою часів УНР, тому з імплементацією слова «радянський» чекали ще добрий десяток років після окупації України).

А насправді ж ішлося про інше. Україну окупували, поставили на коліна, найкращі уми й гени вибили – це і був прихід совєтської, але аж ніяк не радянської влади. Коли ми чуємо слово «совєтський», вухо автоматично вловлює в ньому іншомовне, чуже походження. Російська фонетика дозволяє одразу збагнути «звідки ноги ростуть» у совєтської влади в Україні. Так, «совєтський» за мовними критеріями є варваризмом, але якраз це і підкреслює суть цього слова, найкраще передає його зміст. Транслітероване без емоцій, слово «совєтський» не має негативних конотацій, воно просто вказує на чужорідність походження совєтської влади в Україні, на її окупаційний характер. Натомість коли пишемо «совєцький», то відчуваємо й пейоративні відголоски. До речі, у світі більшість країн не перекладають слово «совєтський» аналогом ради, навпаки – скрізь записують його, транслітеруючи російську основу. Так його перенесено і в латину – це видно у відомому словосполученні «homo sovieticus».

Знаю, що знайдуться й такі, що казатимуть, буцімто совєтську владу не можна вважати окупаційною, бо Совєтський Союз створили в тому числі й українці, це частина нашої історії. Таким мудрагелям хочу лише нагадати, що коли у 1921 році у Ризі Польща й Совєтський Союз заключали перемир’я, яке фактично ставило крапку в існуванні незалежної – петлюрівської – України, то в переговорах брала участь й делегація так званої Української Радянської Республіки (зі столицею в Харкові). Так ось, ця делегація була настільки «українською», що ніхто з її складу не міг перекласти документ українською мовою. У підсумку це довелося зробити представнику польської делегації Леону Василевському. Тож не ошукуймо самі себе: ніколи не існувало ніякої Радянської України, була лише совєтська окупаційна фікція України.

 

Новини партнерів