Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Три пальми, три карти

28 квітня, 2017 - 11:50

Пальма - антипод російського дерева. Тобто символ того, що в Росії таке рідкісне, що його нібито й немає. Щонайменше, такого тепла, що це вже не тепло, а спека. Причому не епізодична, а перманентна, як революція у Троцького. Не знаю, з цієї причини чи з іншої, але мене велика кількість пальм призводить до умиротворення. І хоча звучить це смішно, але мені здається, що я під пальмовим покровом - вдома, як собака у тіні.

Щоправда, ні в моєму дитинстві, ні там, де я народився, де, можливо, народилися ви або відзначилися, мій читачу, жодних пальм не було й у згадках. Тополі, від пуху яких улітку не продихнути, пожухла трава, запилені кущі, біла береза під моїм вікном та інші суворі красоти дикої півночі. Разом із журавлиною, брусницею і морошкою. А пальма - така собі інверсія справжнього, нарис раю, його образ і найближче наближення.

Тобто те, чого в реальності немає, але дуже хочеться. А чого хочеться ж бо? Ну, крім тепла і моря по коліно? Якщо не ходити далеко, то начебто Європи. Європи як символу відміни Путіна і вічної громадської мерзлоти. Тобто гідності без викручування рук, поваги до гордого статусу громадянина світу, та й самої республіки на додачу.

Там, звідки все вийшло, в Греції та Італії, - пальми, що йолки-палки, ліс густий у Тулі. На кожному кроці. Там же, де течуть молоко і мед, зокрема під язиком твоїм. Або під небом Африки моєї. Та й взагалі у Гаграх. Може, тому пальма і її гілки - це симбіоз гуманізму, миротворчості, прав людини. Тобто - не смішіть мої іскандери - міф про Захід.

Цей міф приходить до нас у початковій школі разом із віршем "Три пальми". Зрозуміло, сумну історію, як тріаду гордих пальм зрубав під самий корінець караван карооких лісорубів зі спекотної пустелі, частіше інтерпретують як загальнолюдську притчу про покарання волохатого Іова за ремствування і гординю. Але що якби подивитися на цю історію як на традиційне зіткнення російської духовності і західної прокази?

Здавалося б, до чого тут російський дух, яким у вірші і не пахне? Якщо й говорити про щось у стилі Гантінгтона, так це про перші розкати битви ісламського фундаменталізму з сокирищем у руках і християнства загниваючого світу хрестоносців. Чому загниваючого? Бо джерело, якщо пам'ятаєте, пробивалося під корінням пальм з ґрунту безплідного. З одного боку, джерело начебто животворяще (як святі камені Європи) і холодне, як мерзавчик із морозильника. З іншого, ґрунт же знайомо безплідний. Пам'ятаєте ці безплідні спроби поставити нас на коліна? У них все безплідне в порівнянні з нашим жирним чорноземом.

Потім лермонтовські пальми - це така реінкарнація трійці. Та й пустеля в перших рядках недвозначно названа аравійською. Так що фундаменталісти, так би мовити, на низькому старті.

Але є те, що ще в дитинстві з п'яною берізкою в обнімку викликає подив. Це до якого градуса треба взяти на груди, щоб рубати пальми в оазисі, а потім топити ними багаття. Мало того, що це таке вогнище на снігу. Тобто пожежа в пустелі. Тобто не горить це без каністри бензину, а якщо горить - то тільки душа від недопиту. Навіщо гидити там, де живеш? Не вірю, сказав би Костянтин Сергійович задушевному другу Колі Останбакену-Данченку.

Але те, що пожежа в крові - Господи, благослови, - неправдоподібна, ще не означає, що це знову богоносці наші напакостили. У вас, злісних лібералів, завжди росіянин у будь-який бійці зачинатель.

Але є два міркування. Перше: яке діло побутописцю країни рабів, країни панів до аравійської Гекуби? Чи немає тут відомого самобичування? І друге: чи є хоч якісь симптоми російських слідів на палаючих каменях?

Є, як не дивно. Ключем є інший вірш героя нашого часу "Суперечка". У ньому знову стукають, як відлуння з трьох пальм, сокири дроворуба, знову горить земля під ногами Єрусалиму, але палять її не божевільні наїзники верблюдів з караван-сараю, а російські солдати з уральською пропискою під керівництвом сивого генерала з досвідом підкорення немирних тубільців.

Та й взагалі будь-якій самотній російській сосні у білому вінчику з троянд завжди сниться прекрасна пальма у пустелі далекій. Від холоду, звичайно. Інших доказів, крім спекулятивних, у мене, безумовно, немає. Але не уявити собі Печоріна, стурбованого не проблемою спалювання пальм якось зимовим вечором, а зіткненням мрії і реальності, теж важко. Пальми в такому випадку - європейські цінності в натуральному соку. Російська душа тягнеться до них, як рука до півлітри зеленого змія. Але, випивши з товаришем навпіл на трьох, починає бити пляшки об голову і трощити об підлогу благородний кришталь.

Тобто пальми - звичайно, мрія, але що з нею робити, якщо не розпиляти на дрова і не спалити її дотла, щоб труби не горіли. Дешево, але сердито.

Новини партнерів