Закони фізики
Часто, коли розмова торкається шкільних спогадів, з’являється одна спільна риса для багатьох – особливий вчитель фізики. Такий був у моєї мами, в мене, в сусіда з третього поверху, і, ймовірно, у вас теж – та все це різні люди. У мого, наприклад, було гостре почуття гумору й, водночас неймовірне відчуття такту. Іще він вмів розповісти про складне просто, і відкрити усю складність простого. Він показував фільми про планети, демонстрував приручену блискавку в скляній банці й з легкістю розбирав на гвинтики всесвіт, даючи нам підказки, як зібрати його знов. А якось, в одинадцятому класі, запропонував кидати до скарбнички копійки за спізнення – на скільки спізнився, стільки й кладеш. Хлопці, які вже почувалися кавалерами, показово кидали гривні й так на свято останнього дзвоника фізик повернув нам серйозну суму, що стала в пригоді в той день.
Він викладав іще й астрономію. Мені, людині дуже земній, важко назвати цей предмет улюбленим. Положення небесних тіл і рух їх у просторі давалися мені складно, але авторитет відмінниці не дозволяв писати контрольні на трійки. Тож під час одного з таких випробувань я акуратно підглядала до книжки. Вчитель, що звик до моїх розумних відповідей на фізиці, геть не чекав такої поведінки й двічі запитав: «Хто це дивиться в книжку?» І десь за третім разом, непомітно наспівши, він закрив ту книгу з моєю рукою поміж сторінок і лишився стояти, легко притискаючи згори книжку, а в ній — руку. Зібравши усю милість до купи, я глянула на нього з німим проханням – відпустіть руку, дайте дописати. Натомість, вчитель посміхнувся і сказав просто, як за законами фізики – «Якщо ти не підглядала, то і руки твоєї тут нема. Пиши, не відволікайся.» Так я і дописувала роботу, з однією рукою затисненою поміж сторінок потрібного параграфу.
Днями два чоловіка за сусіднім столиком у кафе голосно пригадували університетську юність. Обидва закінчили радіоелектроніку й бідкалися, як швидко усе міняється у цій галузі. Те, що вивчив на першому курсі вже застаріло до третього. І раптом один з них каже: «тому я вчив не так радіоелектроніку, як фізику. Вивчив основні закони й все, тисячу років нічого не міняється, завжди будеш правий.» Далі я вже не слухала їх розмов, а думала, наскільки легше живеться фізикам. У час, коли світ змінює наші закони щохвилини, закони самого світу лишаються незмінними. Фізики це знають, тому, напевне, вони такі особливі, от пригадайте свого вчителя…
