У Львові представили двомовне коментоване видання поеми Франка "Мойсей"
Презентація книги відбулася учора, 31 жовтня, у Франковому університеті. Видання-білінгва – це поема «Мойсей» мовою оригіналу та у перекладі англійською Віри Річ. Також у книзі подано глибинний літературознавчий аналіз філософського твору Франка, порядкові коментарі до оригінального тексту та його перекладу і міркування Дмитра Павличка про сучасні акценти твору. Нагадаємо, що саме це видання Львівського університету імені Івана Франка, ілюстроване роботами львівського митця Євгена Безніска, визнали найкращою книгою XXIV Форуму видавців у Львові – у номінації «Класична українська література».
Участь у презентації взяли, зокрема, проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку університету Мар’ян Лозинський, завідувач кафедри перекладознавства та контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура професор Роксолана Зорівчак, член редколегії, доцент університету, директор Літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз. Доповідачі розповіли про історію створення «Мойсея», акцентуючи на тому, що пролог до цього твору є другим заповітом української літератури, також говорили про значення поеми для української літератури та світової культури.
Думками щодо видання, творчості Франка і справи популяризації української культури у світі поділилися голова Міжнародної асоціації франкознавців професор Михайло Гнатюк, проректор Львівської академії мистецтв професор Роман Яців, директор Інституту франкознавства Василь Будний, член редколегії, завідувач кафедри англійської філології професор Михайло Білинський та інші літературознавці і науковці, які безпосередньо долучилися до видання книги.
Звичайно, велика подяка усім, хто був причетним до підготовки такого прекрасного видання. Але воно не було би таким оригінальним, якби не ілюстрації світлої пам'яті Євгена Безніска (1937 – 2015). І, власне, цьому моментові хочеться приділити трохи більше уваги.
Творчість художника завжди була тісно пов’язана з українською літературною класикою. В його доробку – графічні цикли до творів Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Стефаника… Особливо приваблювала митця поетична спадщина Івана Франка. «Робота над Франком – моє життя», – говорив Євген Іванович. І це справді так. Ще підлітком захопившись творчістю Каменяра, Безніско понад сорок років часто втілював на папері яскраві, незабутні образи франкових поем. Тому велика подяка упорядникам видання-білінгви «Мойсей», що оформили книгу саме роботами Безніска.
19 жовтня художникові виповнилося б 80 років. На жаль, ні на рівні області, ні на рівні міста не було проведено жодних пам’ятних заходів.
Спеціально для «Дня» коментар історика мистецтва Романа Яціва – про феномен Євгена Безніска.
«За Євгеном Безніском тужить не одна спрагла за сильним мистецьким чуттям українська душа. Багатьом бракує тепер його непідробної пристрасті, особливо останніх років життя, які переформатували його діяльнісну сферу, і він знову, як у молодості, почув себе героїчним романтиком. Львів завдячував цьому наддніпрянцю свіжим подихом, подібно до того, як колись, на початку 1920-х років, вітали тут генерацію мистців петлюрівського гарту, що не просто пожвавила культурне й інтелектуальне життя міста, але й вивела його з напівгерметичного становища. Так, Безніскові був властивий загальнонаціональний масштаб мислення. Він міг підтримувати будь-яку тему в розмовах про духовно-культурні цінності, а в свої супутники обрав Шевченка, Франка і Лесю, Сковороду і Шашкевича. Твори багатьох з них знав напам’ять, часто декламуючи їх друзям у відповідних цьому ситуаціях.
Навіть короткий період без Безніска, коли, здається, українському суспільству не надто є коли звертатися до естетичної сфери, а тягар буденності з щоденними новинними стрічками про війну загрожує притупленістю мистецьких смаків, образ цієї світлої людини прокладає зовсім іншу траєкторію ціннісних орієнтирів. Захоплення життям, синхронно до прихованих конфронтацій у власній екзистенції (без цього й немислима гострота в оцінці життя творчо обдарованими людьми), визначило природу його неспокою. І тому праця, надзусилля залишатися оптимістом за будь яких психологічних обставин і знаходити щораз нові містки до Прекрасного, Богоданного, заряджали і все його оточення. Мандрівки до Карпат, що почастішали напередодні і після встановлення його (у співавторстві зі сином) монумента на честь Українських січових стрільців на горі Маківці, а також до далекої Палестини, поглибили його мистецьку інтерпретацію історії і релігії.
Якщо ж визначати духовно-ціннісну парадигму творчого поступу Євгена Безніска ще від 1960-х років, то варто наголосити на мистецькій силі його графічних циклів за мотивами Франкових творів, насамперед «Мойсея», що для тоталітарного часу стали відвертим естетичним маніфестом національного духу. Для розкриття філософських смислів геніальної поеми молодий автор обрав таку пластичну манеру, коли внутрішньо вмотивованою експресією зрежисерований символьний простір біблійного життєпису Мойсея, з інтерполяцією в тогочасну совєтську дійсність. Зрештою, і «Смерть Каїна», й інші класичні тексти були обрані автором не для пасивної розповідності окремих сцен, а для сміливих ціннісних наголосів. Такий творчий принцип мистець зберігав і надалі, розвиваючи у мистецтві лінію громадянської відповідальності своєї професії, а в окремих випадках – національного провідництва. Дві експедиції в район Чорнобильської катастрофи (1997, 2004) стали частиною цієї доктрини заангажованого творчого життя художника. Тоді він створив цикл із 45 пастелей відповідної тематики.
Інтелектуальна, національно зорієнтована складова мислення Євгена Безніска зблизила його з широкими колами мистців, літераторів, композиторів і театралів, а його творча робітня стала місцем зустрічей визначних індивідуальностей. Ця іпостась богеміста, що жив повноцінним духовним життям і прокладав шляхи порозуміння з сучасниками розмаїтими формами культурної комунікації, й досі утримується в пам’яті львів’ян, киян, харків’ян, рівенчан – по всьому периметру України. Сьогодні про нього згадують не лише у творчих спілках чи в музеях, але і в університетських аудиторіях, наукових інституціях, в численних родинах, куди автор дарував свої твори. Безніско як культурно-мистецьке явище триває, оскільки природа його творчості має неперехідні риси якості, які неодмінно будуть спрацьовувати і тепер, і в далекій історичній перспективі».
Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото прес-центру ЛНУ та Йосипа МАРУХНЯКА.
