Про це він розповів в інтерв'ю «Дзеркалу тижня», передає Hromadske.

Видання вказало, що в Макіївці в Асєєва залишилися його мати та дві бабусі, тому він попередив, що це може завадити бути до кінця відвертим у подробицях полону та перебування на непідконтрольній території.

«Я ще не відчуваю визволення. Не можу вийти на вулицю, видихнути й сказати, що нарешті все скінчилося.Так, усе зараз просто. Я можу піти куди завгодно й коли завгодно. Але час мене просто вбиває. У мене постійне відчуття комендантської години. Мені постійно здається, що вона закінчується. Якщо я о дев'ятій годині на вулиці, то мені здається, що треба якнайшвидше йти додому», — сказав журналіст.

Асєєв також додав, що вважає — досвід із полону нікому не потрібен. Він розповів про те, як зайшов у метро і побачив дівчину, яка на смартфоні перебирала зображення дитячих підгузків.

«Я сторопів, мені перехотілося жити... Бо я зрозумів, що той досвід, який ми принесли з полону, за великим рахунком, нікому не потрібен. Люди просто хочуть дивитися серіали й водити дітей до школи. Не треба їм розказувати, що хтось комусь там засовує в задній прохід електрод… Ну й що? Як я на це можу вплинути?», — пояснив журналіст.

За його словами, легше стало, коли на зупинці зайшов хлопець у камуфляжі, тоді «інші люди перестали існувати».

«Здавалося б, я повинен рухатися в протилежний бік від усієї цієї теми з Донбасом, але, щойно побачив військового, це виявилося єдиним зв'язком із містом узагалі. Звісно, таких моментів треба позбуватися. Але це моя проблема, і добре, що на сьогодні я її усвідомлюю», — сказав Станіслав.

Крім того, Асєєв припустив, що може написати книжку про перебування у в'язниці на території захопленого фонду «Ізоляція».

«Можливо, мене відпустить уся ця тема, коли я її випишу. Мені здається, що, у психологічному й терапевтичному сенсі, мені треба це покласти на папір і написати книжку про «Ізоляцію». Може тоді я закрию цей гештальт, почну соціалізуватися і мріяти про двокамерний холодильник, як казав один відомий герой», — поділився журналіст.