Українська піаністка, заслужена артистка України, онука Миколи Лисенка Рада Остапівна зустрічає журналістів «Дня» біля свого будинку на Русанівських садах Києва (дачний масив на лівому березі Дніпра). Запрошує до будинку і пропонує каву. «Хочу з вами краще познайомитися перед інтерв’ю, — говорить вона. — Ось цю кімнату присвятили моєму дідусю. Знаєте, Микола Віталійович у свій час не мав власного житла. Спочатку у нього була сім’я (невеликих міщан), були певні статки. А потім, коли він поїхав у Лейпциг навчатися у консерваторію, родина залишилася без великих матеріальних можливостей. Батьки у Києві винаймали хатку...  а він, багато працюючи (як зараз кажуть — «на знос»), житла так і не мав. Коли ми нарешті купили цю дачу, відбудувалися, почистилися... Знаєте, мені стало соромно, що в нас такі непогані умови для життя. Я почала згадувати свого бідного діда, який залишився без нічого. Тому ми купили піаніно й вирішили діду віддати шану, облаштувавши для нього кімнату. Як бачите, тут висить його портрет, начебто він зараз поруч, відпочиває... І його син (мій тато) разом. А ще — тут, у кімнаті, його друзі, ми, його родичі... Портрет Лисенка добрий, домашній, не такий офіційний, як у музеях.

Раді Остапівні — 95-й рік, але все ж, зізнається, що і сьогодні не може відмовити студентам, які просяться на приватні уроки. Особливо студентам подобається вчитися у кімнаті-музеї.

«Я багато читала про свого діда, збирала інформацію про нього, зберігала спогади, що передавалися в нашій родині... Не можу сказати, що він був якийсь особливий. Він дбав про родину. Але водночас поринув у суспільну роботу, і в нього добре це йшло. Але особливої батьківської опіки діти не відчували, — продовжує Рада Остапівна. — Він робив все необхідне, але не міг розірватися. Старшій доньці писав, «Катрю, подивись з Остапом»... Постійно був у роботі, не мав вільного часу.  Микола Віталійович був гуманістом. Сам тяжко жив, але взяв до себе сина Тадея Рильського — Максима (ще невідомо було, що той стане знаним поетом, а тоді так, черговий розбишака). А вдома ще один розбишака... До діда часто приїздили гості. В Києві було лише кілька україномовних родин, і Лисенки — одна з них. Тоді говорити українською, бути українцем — це була позиція».

З Радою Остапівною говоримо про її шлях у музиці, актуальність творчості Миколи Лисенка і – основне — уроки його життя, головним із яких онука відомого музиканта називає готовність відстоювати свою Позицію.

Спілкувався Вадим ЛУБЧАК, «День»; відео – Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ; монтаж – Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День», Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ