А де ж свої коропи у сметані?!

Природа щедро наділила Україну умовами для розвитку рибопромислової галузі — такого багатого «комплекту» морських і прісноводних водойм не має жодна європейська країна. За даними Держрибгоспу України, до послуг рибної галузі — прибережні ділянки Чорного та Азовського морів, 18 заток цих морів, 21 лиман, 798 водосховищ, 3 254 озера та 40 410 річок. Рибна галузь країни об’єднує понад 400 підприємств, на яких зайнято близько 35 тисяч чоловік; у країні працює 4 рибних порти. Загальний обсяг українського ринку рибопродукції оцінюється на рівні 800 тисяч тонн на рік.

Як розповіла головний спеціаліст управління аквакультури, використання та відтворення водних живих ресурсів Держкомрибгоспу України Ніна Литвиненко, говорити про стагнацію рибної галузі в Україні не випадає. Загальний вилов риби та інших водних живих ресурсів у Чорному морі торік становив 37,4 тисячі тонн, а в Азовському морі — 30,2 тисячі тонн. У ставкових господарствах успішно розводять коропа, товстолобика, білого амура, щуку. Зусиллями фахівців галузі до наших прісноводних водойм заселяється така перспективна порода риби, як азійський веслоніс.

Деякі рибопереробні підприємства України самих лише пресервів із імпортної сировини випускають понад 20 найменувань. Виробляються також консерви з морської та прісноводної риби, солона, в’ялена й копчена продукція, рибні снеки.

Проте зараз українці ризикують забути смак рибних страв. Якщо традиційно риба вважалася повноцінним замінником дорогого м’яса для незаможних споживачів, то в останні роки рибна продукція в Україні практично зрівнялася за ціною з м’ясом. Тож не дивно, що тоді як у європейських країнах обсяг споживання риби та рибопродуктів на душу населення становить в середньому 18 — 20 кг на рік, в Україні нині він є вполовину меншим.

Причин такої ситуації можна назвати декілька. Першою з них є багаторічний неконтрольований вилов риби, який призвів до виснаження рибних запасів у Чорному та Азовському морях. Там тепер ловлять переважно лише тюльку, хамсу, бичка та іншу дрібноту. Між тим в селах на нашому азовському узбережжі авторові нещодавно довелося побачити розкішні котеджі та дорогі іномарки, придбані, як стверджують місцеві жителі, «за рибу»...

По-друге, рибопродукція, яку імпортують до України, є дуже дорогою — проте нині на цей дорогий імпорт припадає до 70% національного ринку риби. Імпорт та переробка мороженої риби — це вигідний та доволі нескладний бізнес, який можна «розкрутити» буквально в сараї. І «розкручують» — як зізнався авторові один із таких «підприємців», йому вдалося довгий час «робити рибу» навіть під дахом відомого спортивного товариства в одному з віддалених райцентрів Київщини. Найчастіше за такою «сарайною» технологією рибу готують примітивно — наприклад, замість належного кількаденного копчення розморожені тушки просто натирають ядучою рідиною під назвою «рідкий дим» та й отак і дають у продаж. Про дотримання якихось санітарно-гігієнічних норм при цьому, звісно, годі й говорити. Недаремно на нещодавній виставці «Агро-2010» в Києві відвідувачі підходили до стендів рибопереробних підприємств і питали: «Це у вас риба справжня чи фарбована?»... І недаремно, за словами Ніни Литвиненко, серед споживачів найбільш популярною є рибоконсервна продукція, вироблена зі свіжої риби просто в районі промислу — і без усілякої «хімії».

По-третє, ставкове господарство в нашій країні тепер у приватних руках — і куди дівається зі ставків риба, треба спитати у власників цих водойм.

По-четверте, зариблювати широке дзеркало українських водойм сьогодні практично немає чим. Через жалюгідне держбюджетне фінансування рибовідновлювальний комплекс поки не відповідає потребам рибної галузі. На всю велику країну нині працює один-єдиний рибзавод в Голій Пристані на Херсонщині.

По-п’яте, зараз рибна галузь України спокутує радянську стратегію «скорення природи» — в усіх п’яти рукотворних дніпровських «морях» влітку стояча вода загниває й риба спливає догори черевом. Та українські «спадкоємці слави Мічуріна» наполегливо вводять до ладу ще й Дністровський і Ташлицький гідровузли, які напевно ж не покращать умов риб’ячого життя...

Крім того, в останні роки почастішали випадки загибелі живих організмів у Тисі та Дунаї внаслідок промислового забруднення цих річок із-за кордону.

По-шосте, український рибопромисловий флот за роки Незалежності скоротився, за інформацією Держрибгоспу, зі 120 суден до... трьох (!), а будівництво нових сейнерів і траулерів нині навіть не планують — бо немає коштів. В результаті багато досвідчених українських рибалок були змушені найматися на промислові судна та рибозаводи під чужими прапорами. А екіпажі трьох українських риболовецьких суден, які ще можуть працювати, мають віддавати левову частку свого вилову тій далекій країні, в економічній зоні якої вони ведуть промисел. Цікаво, що потім, буває, що ця ж риба через вервечку імпортерів-посередників таки «допливає» до українського берега — та вже втричі-вчетверо дорожчою.

Ось і сидить українська рибопереробка на імпортній замороженій сировині, якою в багатій Європі тепер лише собак годують. Скажімо, популярні пресерви з оселедця виробляють тільки із замороженої імпортної риби. Охолоджену ж морську рибу до України майже не везуть. За словами Ніни Литвиненко, ця продукція є значно дорожчою, й імпортери бояться, що за нинішньої низької купівельної спроможності українців вона їм буде просто не по кишені. Звісно, на Бессарабському ринку столиці вам радо продадуть і охолоджену морську рибу, й навіть свіжу — та ціни на ці делікатеси явно не для середнього класу.

В гонитві за легкими грошима трейдери залишили Україну без недорогої риби сухої заморозки. Тепер практично вся морожена рибопродукція перед надходженням до торгівлі «глазурується» — так гарненько іменується процес навмисного наморожування зайвої криги на товар. Купуючи таку «рибу в шубі», споживач змушений переплачувати за її «нову» вагу ледь не вдвічі — та дати кмітливим шахраям по руках в українській державі сьогодні, виявляється, немає кому.

От якою складною виявляється відповідь на просте запитання українця «Панове, а хто ж з’їв мою рибу?»