Дуже дороге «задоволення»

Протягом трьох-чотирьох років Україна створить власний бойовий літак. Така заява наприкінці минулого тижня прозвучала з вуст секретаря Ради національної безпеки й оборони України (РНБОУ) Петра Порошенка після наради, присвяченої ходу створення Повітряних сил України. Нагадаємо: Повітряні сили було створено півроку тому на базі ВПС і Військ ППО. За словами секретаря РНБОУ, питання літака обговорювалося з виробниками, конструкторами, а також з військовими.

За його словами, Україна може, крім створення власного бойового літака, відновити виробництво вертольотів, модернізувати авіатехніку — покращити її ефективність. «Провідним, базовим видом збройних сил сьогодні є Повітряні сили», — справедливо відзначив секретар Ради безпеки. В українському інформаційному просторі з’явилася й експертна інформація про вартість відповідних НДДКР — близько $ 200 млн.

Петро Порошенко — далеко не перший оптиміст такого забезпечення обороноздатності України. Ще в 1999 році тогочасний командуючий Військово-повітряними силами України генерал- полковник Віктор Стрельников заявив від імені військового відомства, що розпочинаються розробки українського бойового літака. Тоді ж було заявлено, що Україна приступає до модернізації парку своїх літаків МіГ-29. Відтоді минуло вже шість років, і жодного винищувача МіГ-29 так і не було модернізовано. Про розробки нового літака в такій ситуації журналісти вважали нагадувати непристойним.

Сама по собі ідея створення нового бойового літака має два аспекти: технічний і фінансовий. На думку експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Україні не під силу вирішити жоден із них.

Розпочати варто з того, що в Україні немає фахівців, які могли б взятися за дослідно-конструкторську роботу такого ступеня складності. АНТК ім. Антонова не розробляв таку техніку, і навіть за умови відкриття нового напряму в українському КБ для того, щоб наздогнати лідерів із розробок бойових літаків, потрібні будуть десятиріччя. У разі, звичайно, якщо Україна збирається створювати дійсно новий літак, а отже, літак п’ятого покоління (сьогоднішні нові версії Су-30 є машинами покоління «чотири плюс»). Сьогодні такі розробки з відчутним скрипом і явним відставанням від Заходу здійснює Росія. У Росії льотні випробування перспективного винищувача 5 го покоління розпочнутьсяв 2007 році при багаторічному фінансуванні проекту на рівні не менше 1—2 млрд. рублів і створенні літака не на порожньому місці, а на базі наявного літака попереднього покоління. Але навіть при цьому поява літака стане реальною не раніше 2010 року. Варто нагадати, що російське державне оборонне замовлення вже в поточному році перевищує $ 6 млрд., тоді як українське обчислюється лише кількома сотнями. Для порівняння: США планують вкласти в НДДКР за програмою створення нового багатофункціонального винищувача F/A 22 «Рептор» понад$ 26 млрд. Як очікується, вартість розробки сімейства ударних бойових літаків F 35 за програмою JSF перевищить $ 40 млрд. Ці цифри показують, що Україні немає сенсу навіть втягуватися в таку гонку через її безперспективність. Створення ж літака четвертого покоління на базі наявної техніки буде просто його модернізацією, тим більше, виконаною без узгодження з РФ. Що, по-перше, викличе різку реакцію розробників із Росії, а по-друге, робить вкладення великих коштів недоцільним, оскільки самій Україні нових літаків потрібно усього кілька десятків, а експортувати їх можна буде лише у найбільш відстаючі у військовому відношенні країни третього світу. (Відкривати виробництво нових літаків у такій ситуації можна лише з урахуванням експортної складової).

І ще один нюанс переозброєння неможливо обійти стороною. Навіть виконуючи прогнозні показники фінансування армії (в проміжку з 2010 р. по 2015 р. планується збільшити фінансування з 10,7 до 16,4 млрд. грн.), Україна не зможе виділяти на закупівлю нової зброї понад 0—750 млн. щорічно. Цей ресурс здається значним тільки на перший погляд: заміні підлягатиме понад 80% всієї військової техніки, що є на озброєнні. Це означає, що країна зможе до 2015 року реалізувати тільки дві-три пріоритетні програми. З погляду забезпечення обороноздатності країни, її політичному керівництву доведеться вибрати переважно закупівельні програми у заміні парку бойової авіації (вертольотів і літаків), створенні ракетного щита стримування або оновлення системи протиповітряної оборони.

Дійсно, навіть до 2015 року оборонний бюджет України запланований меншим за обсягом (майже $ 4 млрд.), аніж військові витрати Польщі 2004 року (близько $ 4,5 млрд.). Вже зараз Польща щорічно витрачає на переозброєння від $ 600 до $ 800 млн., і якщо Україна почне реалізовувати свою стратегію переозброєння без її корекції, вона навіть не зуміє повторити шлях Польщі. Тому сьогоднішня дилема полягає в тому, що Україні необхідно або різко збільшити обсяги державних асигнувань на оборону після 2010 року, або принести в жертву певні критерії обороноздатності. Або ж взагалі закрити очі на ті сектори оборонно- промислового комплексу (ОПК), які не братимуть участі в оснащенні ВСУ новими видами озброєнь і військової техніки.

Повертаючись до оснащення вітчизняних Повітряних сил новими літаками, експерти пропонують піти двома паралельними шляхами. З одного боку, провести найбільш економічну, а отже реальну так звану «малу» модернізацію наявних МіГ-29. Її здатні здійснити національні підприємства ОПК. А з другого — готувати політичний вибір нової машини для Повітряних сил України, яка буде закуповуватися після 2010 року (цю дату визначено українською владою як початок переозброєння армії). Таким літаком може бути або нова російська машина з урахуванням її адаптації до стандартів НАТО (йдеться в основному про системи зв’язку, бортовий радар і систему розпізнавання), або будь-яка машина західного виробництва, наприклад, американський чи шведський літак. До речі, Чехія і Угорщина взяли в лізинг саме шведські винищувачі Gripen, а Польща отримає 48 американських F 16. А ось щоУкраїна дійсно може — то це створити нову ракету «повітря-повітря» з активною головкою самонаведення. Дійсно, поява в країні такої високоточної зброї дозволить різко «посилити небо» вже в найближчому часі (за умови відкриття ДКР, ракета «повітря-повітря» може — з’явитися, за оцінками фахівців, через 16—18 місяців), а також стикуватися з літаками натовського зразка. Найцікавіше, що в такому випадку ракета матиме дуже вагомий експортний потенціал, оскільки буде легко конкурувати з російськими виробами РВВАЕ і американськими AMRAAM (Advanced Medium Range Air-to- Air Missile), які користуються шаленим попитом на ринку. Нам усім варто навчитися бути реалістами.

Українські експерти переважно скептично поставилися до заяви секретаря Радбезу, вважаючи її нереальною. «Витрати на створення нового винищувача обчислюються мільярдами доларів», — вважає фахівець в області систем управління літальних апаратів Анатолій Довгополий, який у 1996—2000 рр. був заступником міністра оборони України з озброєння. На його думку, сьогодні нові види такої складної військової техніки створюються переважно в кооперації, і для України було б краще взаємодіяти у цій сфері з Росією або, скажімо, Францією. «Думаю, секретар РНБОУ просто отримав невірну інформацію», підсумував А. Довгополий. Не менш категоричний керівник Дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Шевцов, усе життя якого було тісно пов’язане з «оборонкою». «Недоцільно, не маючи досвіду, втягуватися в такий дорогий проект. Україні вигідніше придбати ліцензію та збирати літаки іноземного виробництва», вважає він. Учений вважає за необхідне купити таку ліцензію в Росії. «НАТО не диктує, які повинні бути озброєння у членів блоку, тому українсько-російське ВТС ніяк не постраждає від результатів євроатлантичної інтеграції. З іншого боку, і ОПК, і військові учбові заклади орієнтовані на РФ, тому Україна цілком могла б використати літак російського виробництва», зазначає А. Шевцов.