Немає більшої міни, ніж бідна АЕС

Уже небагато хто пригадує про те, що в двох кілометрах від пошкодженого 4-го блоку Чорнобильської АЕС знаходиться майданчик третьої черги ЧАЕС, де одинадцять років тому завершувалося (готовність 70 - 85 відсотків) будівництво п'ятого і шостого енергоблоків із реакторами РВПК третього покоління.

Тут доречно пригадати, що вартість одного енергоблоку АЕС потужністю 1000 МВт становить $2 млрд. Фахівцям донині незрозуміло, чому тоді було прийняте рішення про пуск (ціною неймовірних зусиль) перших двох енергоблоків ЧАЕС із реакторами РВПК першого (!) покоління з ресурсом експлуатації приблизно 10 років, замість реакторів третього покоління з ресурсом 50 років, аналогічних за рівнем безпеки до тих, що успішно працюють у Литві на Ігналинській АЕС (до якої у світової спільноти жодних претензій немає).

У "тіні" масштабної катастрофи 1986 року залишилася й аварія, що сталася на тій-таки Чорнобильській АЕС рівно шість років тому. Щоправда, витоку радіоактивних матеріалів цього разу, на щастя, не сталося. За відомим законом злощасності, аварії трапляються напередодні вихідних чи святкових днів, коли більшість керівників уже вдома. Не стала винятком і п'ятниця 12 жовтня 1991 року. О 20.22 вибухнув турбогенератор. Розпочалася пожежа. Навчений гірким досвідом персонал станції відразу заглушив атомний реактор. Однак до цього моменту в даху будівлі машинного залу зяяв величезний отвір.

Два місяці й буквально титанічна праця знадобилися для ліквідації головних наслідків цієї аварії. Але другий енергоблок ЧАЕС ще й досі не став до ладу. До речі, саме внаслідок цієї аварії Верховна Рада (уже три місяці як незалежної України) суто емоційно ухвалила мораторій на розвиток усієї нашої атомної енергетики. У результаті три вже майже готові блоки з реакторами типу ВВР (6-й блок Запорізької АЕС, 2-й - Хмельницької, 4-й - Рівненської) і той-таки 2-й блок ЧАЕС так і залишилися замороженими.

Три роки пішло на те, аби довести владі необгрунтованість раніше прийнятих рішень. Мораторій було знято, запорізький блок добудували і запустили без залучення західник кредитів. Можна було б тоді ж запустити і другий блок ЧАЕС, але влада (вся - законодавча, виконавча, представницька, судова) і засоби масової інформації не підтримали фахівців.

Схаменулись тільки після шести років "стоянкового" режиму, коли було вже надто пізно. Через втрати виробничих потужностей з виробництва обладнання та запчастин, перш за все - технологічних каналів реакторів РВПК. І вартість цього обладнання різко зросла. Той самий канал реактора 1991 року коштував $8 тис, а сьогодні - майже $100 тис.

1991 року у Верховній Раді прозвучала сума необхідних для закриття ЧАЕС витрат - $200 млн. На нашу думку, цих коштів цілком би вистачило, якби видати по мільйону доларів... двомстам провідним фахівцям і вивезти їх із родинами до США. Після цього ЧАЕС була б остаточно зупинена. На реальні роботи, пов'язані із закриттям, такої суми, звісно, недостатньо.

Сьогодні називають трохи іншу цифру - від $2 млрд. до $4,2 млрд. Але при всіх цих розрахунках необхідно враховувати той беззаперечний факт, що саме атомна енергетика сьогодні утримує на останньому критичному рубежі енергетичну систему України.

1991 року виробництво електроенергії в Україні дорівнювало 272 млрд. КВт/год, або 5200 КВт на "душу населення", і за цим показником Україна була в числі розвинутих країн. Нині споживання електроенергії в нас скоротилося приблизно в два рази. Але ще швидше спадала кількість коштів, що надходили за користування електроенергією. У результаті, наш енергоринок одержує грошима лише 7% ціни свого дуже ліквідного "товару". Чому не платять? Треба думати, продукція деяких підприємств не користується попитом, її не купують... Але тоді навіщо її випускати?

Усім нам потрібно засвоїти той беззаперечний факт, що АЕС, позбавлені постійного притоку фінансів - джерела підвищеної небезпеки. Нинішній рік став останнім, коли Україна одержує з Росії "безкоштовне" (навзамін відданої ядерної зброї) пальне для реакторів атомних електростанцій. І кошти на "енергетичну" закупівлю, як ніколи, потрібні на порозі зими. Хоча набагато легше було б відшукувати їх навесні та влітку. Саме минулої весни я запропонував кошти, що їх було заплановано витратити на підготовку до пуску 2-го блоку станції ЧАЕС ($150-200 млн.), передати на закупівлю палива для теплових електростанцій. При цьому були б заощаджені кошти, достатні для того, щоб увести до ладу і недобудований енергоблок на Рівненській АЕС.

На мій погляд, сьогоднішні найтяжчі проблеми ЧАЕС та її 30-кілометрової зони могли бути вирішені простіше, коли б їх, як 1986 року, об'єднали в один комплекс, підпорядкований заступнику міністра енергетики. Поки що, на жаль, послідовна енергетична політика в нашій державі все ще відсутня. Суцільний аврал і латання "дірок". Серйозних проблем таким чином вирішити неможливо.