Перший дзвоник...

Цього повідомлення Держкомстату українське експертне середовище очікувало не без побоювання, адже воно мало б стати вагомим аргументом у дискусії щодо реальних перспектив цьогорічної макроекономічної політики. І ось воно пролунало: інфляція у січні прискорилася до 2,9% проти 2,1% у грудні та 2,2% в листопаді минулого року. Відносно січня минулого року інфляція прискорилася до 19,4%.

Звичайно, інерційна сила 2007 року дається взнаки. Наприкінці минулого року її вдалося трохи призупинити, але уповільнення цінової хвилі, що розпочалося тоді в листопаді й продовжилося у грудні, нині перервалося. Споживчі ціни зростають широким фронтом. У ретроспективному вимірі показник споживчої інфляції є вищим за середній для січня 1997—2006 років на 1,3%. Більшу інфляцію у січні Україна мала лише в 2000 році, але то був лише перший рік нашого економічного зростання. Тепер же такі цінові «висоти» січня ускладнюють зниження за підсумками року до рівня бажаного однозначного числа.

З урахуванням існуючої композиції макропропорцій бюджету найбільш імовірним на сьогодні є такий розвиток подій. Інфляційні очікування не одразу увійдуть в зону надійного контролю. Протягом першого кварталу вони й надалі отримуватимуть збуджуючі імпульси зусібіч: як від опозиції, так, на жаль, і від діючих владних структур, а також аналітиків, журналістів. Після оприлюднення січневої статистики не виключена навіть інформаційна «істерія». Тим більше, що до травня база порівняння для цьогорічної інфляції (минулого року до цього місяця збурення цін було незначним) залишатиметься несприятливою. Це чинитиме додатковий психологічний тиск і генеруватиме нові очікування подорожчання продовольчих товарів. Водночас у цьому кварталі доведеться продовжувати січневу політику бюджетного профіциту. Однак контраверсійним для цього буде вплив вибухового збільшення державних витрат, здійсненого наприкінці 2007 року. Серед негативів ситуації не можна оминути можливе збільшення дефіциту поточного і зменшення профіциту фінансового рахунку. Відповідно посилиться попит на валюту. Це сприятиме зниженню інфляційного тиску. Проте зростання валютних резервів дещо стабілізується.

Уповільнення світової економіки, падіння цін на нафту протидіятимуть інфляції другого кола. Водночас нові ціни на газ її підживлюватимуть. Тож інфляцію у наступні одинадцять місяців можна вважати середньоарифметичним наслідком дії різновекторних сил.

Безумовно, впливатимуть фактори стримування. Ними мають стати послаблення запозичувальної активності банків і корпорацій, а відтак певне охолодження споживчого кредитування. У зв’язку з імовірним зростанням дефіциту поточного рахунку можна передбачити меншу інтенсивність валютних інтервенцій Нацбанку, а через падіння цін на метали і подорожчання газу стає ймовірним (під тиском загрози глобальної стагфляції) тимчасове збільшення продажу ним валюти.

Через зменшення профіциту рахунку фінансових операцій можна очікувати ущільнення темпів грошової пропозиції. Після двох років експансії економіка уповільниться. Це — реалії малих циклів ділової активності в Україні.

Серед факторів, які позитивно впливатимуть на фінансову ситуацію, можна назвати стабілізацію світових цін на нафту і, відповідно, на світлі нафтопродукти на нашому ринку. Після підвищення процентних ставок банків можна розраховувати на активізацію заощаджень населення. Можливе деяке уповільнення темпів зростання експорту. Наслідком цього буде дезінфляція цін виробників. Сьогодні маємо також перспективу доброго врожаю. Слід очікувати (після вступу до СОТ) і покращання збалансованості ринків продовольчих товарів.

На жаль, не менш потужними, ніж сили стримування, можуть бути й збурювачі спокою. Це додаткова соціалізація бюджетних видатків після ревізії держбюджету і перезавантаження споживчого потенціалу населення коштами від позапланової приватизації. Це криза недовиробництва у вугільній промисловості та зростання відповідних оптових цін. У другому півріччі може статися подорожчання газу і відповідна корекція тарифів. Відчутним буде і вплив світового зростання продовольчих цін.

Водночас матимемо відставання у нарощуванні пропозиції товарів і послуг у порівнянні з доходами, адже ВВП прогнозують з нижчим, а номінальні доходи — з вищим темпом висхідної динаміки. Серйозним фактором буде також трансформація минулорічного підвищення цін виробників у поточне подорожчання споживчих товарів. На сфері роздрібних цін позначиться також інфляційний десант монетарного навісу другого та третього кварталів 2007 року. Окремо слід виділити небезпечну, але майже неминучу внаслідок політичного протистояння інформаційну розкрутку інфляційних фобій. Не виключений і сплеск зовнішніх запозичень після стабілізації світового фінансового ринку (ймовірно, в другому півріччі).

На рівні пропозиції товарів у першому кварталі може позначитися як послаблення антимонопольного регулювання (через невизначеність із керівництвом відповідного комітету), так і відкладена пропозиція (бізнес перебуватиме в очікуванні перегляду бюджету).

А найгіршим фактором, який може збурювати цінову нестабільність, слід вважати бездіяльність та неузгоджені дії органів, відповідальних за антиінфляційну політику. Усе залежатиме від їхньої активності. Ефективну співпрацю Мінфіну та Нацбанку треба й далі поглиблювати. Для нейтралізації інфляційного тиску людство вже виробило достатньо важелів впливу. Першим і найнеобхіднішим серед них слід назвати перегляд бюджету. Його дефіцит слід знизити до 1,2% ВВП, передбачивши зменшення видатків, у тому числі за рахунок оптимізації соціальних амбіцій. Необхідно змінити і вектор руху коштів, отриманих від приватизації: спрямувати їх виключно на державні інвестиції в об’єкти інфраструктури Євро-2012. Треба обмежити зовнішні ($0,5 млрд.) і збільшити внутрішні запозичення, домогтися рівномірного і прогнозованого руху коштів Єдиного казначейського рахунку і посилення стерилізаційних заходів. Важливо зупинити проінфляційну і посилити антиінфляційну риторику офіційних представників влади. Не можна допускати участі бюджету у ліквідації боргів щодо зарплати в приватному секторі, в т.ч. у галузях видобувної промисловості.

Нині час зробити жорсткішою монетарну політику. Обмежити споживче кредитування і посилити контроль за цим з боку Нацбанку. Ухвалити «Закон про споживче кредитування».

За нинішніх умов потрібно запровадити гнучкіше курсоутворення, що приведе до посилення зовнішньої платіжної позиції України: зменшення торговельного дефіциту і стабілізації профіциту фінансового рахунку.

У банківській сфері необхідна синхронізація термінів розміщення депозитів і надання кредитів. У «меню» захисних протиінфляційних активів для населення включити акції, облігації, сертифікати на земельні паї обмеженого обороту тощо. Комерційним банкам слід рекомендувати підвищити процентні ставки за строковими депозитами і ввести нові заощаджувальні інструменти.

Нацбанк, мабуть, продовжуватиме лібералізацію валютного регулювання, в т.ч. щодо вивезення капіталу. Йому належить також розробити разом з Мінекономіки модель факторного аналізу інфляції. Верховна Рада мала б скасувати податок на валютообмінні операції.

Урядові було б доцільно забезпечити тимчасове й помірковане зростання імпорту м’яса, кормів, плодоовочевої продукції, підтримувати бюджетними інвестиціями проекти щодо кращого збереження, а також транспортування і переробки сільськогосподарської продукції, ухвалити закон про тарифи і підвищувати тарифи на комунальні послуги не більше ніж на 15%. Добитися зменшення кількості торговельних посередників, ухваливши закон про торгівлю. Ввести антиінфляційну політику до числа пріоритетів Міністерства економіки (дивно, що цього не було зроблено досі). Провести низку показових антимонопольних процесів за фактами зговору з метою встановлення завищених цін. Сформувати резервний фонд бензину і інших світлих нафтопродуктів. Модернізувати механізм використання Агрофонду для проведення товарних інтервенцій на ринку хлібопродуктів. Здійснити низку заходів для сприяння малому бізнесу, в т.ч. у торговельних мережах.

Урядові також бажано утриматися від чергового різкого підвищення тарифів на пасажирські перевезення залізничним транспортом. Здійснити аудит витрат підприємств у державному секторі і ввести заходи стимулювання та покарання, спрямовані на те, щоб не допустити зростання невиробничої частки у цих витратах.

Рада національної безпеки і оборони зробила б надзвичайно потрібну справу, якби вивчила та оцінила досвід інших країн щодо адміністративного стримування і заморожування цін, регулювання рентабельності, стримування експорту. Нам краще вчитися на чужих помилках, аніж на власних.

Сьогодні дуже тривожить те, що наразі у інфляції менше, ніж хотілося б, «ворогів» серед політичної еліти. Адже очевидно, що нині і держава, й усі ми зустрінемося з потужним інфляційним викликом. На нього треба адекватно відповісти. Бюджетна політика уряду не може бути «роздаточною». І монетарна політика має стати консервативнішою. Минулорічну «творчість» Мінфіну щодо різкого розвантаження своїх рахунків у банківській системі слід беззастережно обмежити.

Бюджет повинен мати символічний дефіцит. І не за рахунок «придушення» заборгованостей, як це було в роки «бездефіцитних» бюджетів 2000— 2003 років. Сьогодні вже мало дотримуватися антиінфляційного консенсусу. Уряд і Нацбанк мають стати «ротвелерами» цінової стабільності, зайняти в цьому питанні справді «яструбину» позицію. Суспільству сьогодні потрібен своєрідний контрінфляційний екстремізм. Не можна допускати, щоб соціальні ініціативи (хоч би від кого вони виходили) конвертувалися в інфляційні стрибки.

Слід також враховувати, що Нацбанк може легко збити інфляцію, перекривши монетарні крани. Але це, як і будь-яке просте рішення, помилкове. Таким чином можна взагалі «підстрелити» економічне зростання, і спад у виготовленні товарної пропозиції «заллє» країну інфляцією. А уряд, якщо виникне спокуса фіксації цін, може висушити інфляцію дефіцитами. Але ми це вже колись проходили і навряд чи у когось є бажання повертатися до тих часів.

Нам треба зробити зазначені кроки проти інфляції. Інакше існуватиме загроза зробити десять кроків не до людей, а від них. І не треба плекати ілюзії щодо того, що інфляційний тиск можна подолати за один- два квартали. Наша інфляція почала набирати швидкість не рік і не два тому. Старт їй дав, швидше за все, 2003 рік. Наступного року економіка знову «сіла» на голку бюджетного дефіциту. І досі «сидить» на ній. Але інфляцію, як «коня на скаку», не зупиниш. «Прориву» в цій сфері не буде. Хвороба запущена. Для її лікування потрібен час. А зволікаючи, можна наразитися і на інсульт... Перший дзвоник вже пролунав.