Ескадрон без страху та докору

«Стій! Хто йде?» Два десятки коней як за командою виглядають зі своїх денників у прохід стайні, з настороженою цікавістю розглядаючи гостей. Найближчий до мене гнідий красень негайно починає огляд: «Ваші документи? Цукор? Яблука? Морква!» По черзі частую гостинцями. Деякі знайомитися не поспішають. «Проходьте-проходьте, громадяночко!» — недвозначно натякає, повернувшись до мене блискучим крупом велетень. І відразу якось боязко перед серйозним «чоловіком», який має повне право скоса поглядати на тебе через плече, адже він — служитель закону. Це — міліцейська кавалерія, окремий підрозділ патрульно-постової служби, якому кiлька мiсяцiв тому виповнилося п’ять років.

У строю роти — 24 коня, хоча треба було б голів 60, каже командир підрозділу Геннадій Овчаренко. Гривастий склад — переважно мерини. Є кілька жеребців, для яких «девушки потом», тож від роботи їх сторонні думки не відволікають. Кобили немає жодної — «панночки» в романтичному настрої для служби непридатні, пояснює Геннадій. Відбирали в міліцію коней як із кінних заводів, так і тих, які вже працювали в спорті. Породи найрізноманітніші: тут і українські верхові, і рисаки, і «німці», і всілякі помісі. Головний критерій — витривалість і спокійний, сміливий норов. При цьому навіть найменш лякливого коня треба було навчити не боятися шуму, яскравих спалахів, натовпу, автомобілів. Усі коні пройшли свою «школу міліції» і вже через три місяці після створення підрозділу вийшли на парад 9 Травня. Але і зараз для них обов’язкові «навчання» (іноді навіть із духовим оркестром) — перед усіма масовими або першими в сезоні заходами.

Кавалерія несе службу на всіх міжнародних футбольних матчах. Тоді залучають 15 коней, більше не дозволяють ресурси роти. «Проводжаємо уболівальників «ворожої» команди до автобусів, супроводжуємо VIP- авто, яким іноді доводиться просто «пробивати» дорогу в натовпі, — розповідає Геннадій Овчаренко. — Маємо свої напрацювання із відтиснення, створення зон безпеки. Наприклад, стадіон уже повний, а автобус із командою лише заїжджає, треба брати його в «кліщі» і тягнути до стоянки. Коні з цим чудово справляться, оскільки народ підсвідомо боїться самої тварини. Звісна річ, локалізуємо бійки. Маневреність у нас хороша — з одного кінця стадіону до іншого кінь дiстається швидше, аніж піший патруль. Пара кавалеристів на футбольних матчах за своєю ефективністю замінює близько десятка піших міліціонерів».

Із квітня до пізньої осені щоденна робота кінної міліції — патрулювання парків. Двоє вершників прочісують парк Дружби народів, двоє — Труханів острів і четверо — Гідропарк. «Зверталися до нас із проханням народні депутати з Оболоні, є Голосіївський парк, куди особливо восени приїжджають студенти, і тоді таке починається! Є місця, де треба служити, але ми фізично не можемо охопити цi території», — пояснює Геннадій Овчаренко.

У середньому кожен кінь виходить на патрулювання три-чотири рази на тиждень. Початок чергування — після обіду, закінчення — з настанням темряви. Ефективність кінних патрулів доведена: територія лісопаркових зон величезна, пішки її не пройти, машини там не проїдуть, та й мотоциклам проїхати важко — колоди, в’язкі ями…

«Верхи на коні між дерев можна наздогнати будь-кого. З техніки затримання маємо певні напрацювання, які ми демонструємо на показових заняттях, але на практиці не застосовуємо. Наприклад, є міліціонери, навчені збивати злочинця крупом коня. Звісно, ми керуємося законом про міліцію: не можемо застосовувати фізичну силу проти людини, якщо її тільки підозрюють у чомусь. Якщо ж вона явно скоїла злочин — тоді інша річ. Доганяєш і збиваєш ногою. Практикували таке: під’їжджають із двох сторін і підіймають порушника під руки. А затримали — один спішився, одягнув наручники, другий тримає коня і стежить про всяк випадок. Відвозить порушника автомобіль, викликаний кінним патрулем», — розповідає командир роти.

Бойових поранень у наших міліцейських коней, дякувати Боговi, не було. Але в них, як і в людей: то травму отримав, то захворів. Та й час невблаганно бере своє. «Відбувається зношення кінного складу, а «ремонту» немає», — зазначає заступник командира роти Наталя Щасливець. Середній вік міліцейських коней — десять років. П’ятнадцяти-двадцятирічні ходять на патрулювання не більше двох разів на тиждень. Iз слів Геннадія Овчаренка, в підрозділі є й кілька коней «глибокого пенсійного віку». Вони ходять на службу раз на тиждень, а основна їхня робота — вчити молодих міліціонерів.

У штаті роти зараз немає ветеринарного лікаря. «Коли ветеринарний висновок підписує командир взводу, начальник ветеринарної служби Голосіївського району ставить природне запитання: як таке може бути?» — зазначає Геннадій Овчаренко. Коли кінь захворів — не чекатимеш планового фінансування. Підйом серед ночі, терміново за лікарем, на стайню... Викладають гроші зі своєї кишені Геннадій і Наталя: «Останнього разу викликали заслуженого ветеринарного лікаря Анатолія Левицького. Можна сказати, завдяки хорошому ставленню до роти він разом зі своїм персоналом ніч клопотався біля нашого коня».

Рух — життя. Для коней ця фраза справді закон. При патрулюванні кінь отримує солідне навантаження, але і в свої «вихідні дні» він повинен розминатися на базі. Підрозділ орендує приміщення в кінноспортивної школи «Авангард», і на тренування тут нерідко бувають черги — особливо в холодну пору року, коли для роботи залишається один критий манеж. «Минулого року взимку ми могли тренувати коней тільки вночі. Оскільки були проблеми з проплатою, директор школи на цілком законних підставах відмовив нам у денних тренуваннях, але пожалів коней, запропонував працювати вночі», — розповідають Геннадій і Наталя. Передислокація на іншу базу, будівництво нового комплексу з критим манежем для міліціонерів сьогоднi неможливi.

Конкурсу на роботу в його підрозділі, зі слів Геннадія Овчаренка, немає, як узагалі немає напливу охочих служити в міліції: «Приходить молодь із «гражданки», після армії, проходить першу підготовку, після чого вже ми повинні навчити людину їздити верхи, працювати з кіньми, навчити правил безпеки, надання першої допомоги». Одна людина щосили боролася за право працювати в міліцейській кавалерії — Наталя, кандидат у майстри спорту з виїждження. Так повелося, пояснює Геннадiй Овчаренко: жінці, яка бажає служити в міліції, треба отримати дозвіл заступника начальника главку. І Наталя ходила на прийом до керівництва, наполягала на своєму, розповідає Геннадій: «Жодного разу не пошкодував, що взяли її, з величезною віддачею працює». У руки Наталі й інструктора-коняра Лариси Максименко попадають новобранці. «П’ятки тягнемо донизу, плечі назад, корпус рівніше!» — як початківцям-кавалеристам не виконувати вказівок своїх тренерів… До речі, якщо на тренуваннях міліціонери одягають захисні шоломи, то парки патрулюють без них. «Зобов’язані не падати!» — пояснює командир.

Звісно, не кожен зможе працювати в кінному підрозділі. Лише спортивних досягнень тут недостатньо. Як міліціонер-кінолог повинен любити свого пса та піклуватися про нього (до речі, зі службовими собаками раніше працював Геннадій Овчаренко), так і міліціонер-кавалерист зобов’язаний порозумітися з конем. У кавалерії ті самі проблеми, що в усіх органів внутрішніх справ. Щоправда, платять надбавку за роботу з конем — аж… 10 гривень. При цьому ні водії, які щодня привозять коней до місця служби, ні командир, який гасає за вівсом, сіном, тирсою, цієї надбавки не отримують. «Багато сюди приїжджали журналістів, коней фотографували, знімали на камеру, — кидає мені молодий худорлявий міліціонер, із натиском проводячи скреблом по спині коня. — Тут дружина народжує, а жити ніде. Ви краще про це напишіть, а то — коні!» Але й він, вивівши посідланого рудого для завантаження в авто, лагідно куйовдить його гриву. Напарники!

Коли створювали підрозділ, Геннадій Овчаренко їздив до Москви переймати досвід: «Там традиції, можна сказати, вікові. Змінювалася влада, а кiнна жандармерiя так і існувала. Зараз у Москві четвертий полк патрульно-постової служби практично повністю кавалерійський. У них 250 голів коней, хороша амуніція. Москва сама шиє добру збрую, ми на московській їздимо, але вони при цьому купують у Німеччині поліцейські сідла. З кінними заводами в них укладені договори. Москвичі б залюбки купували коней в Україні, бо наша українська верхова — для міліцейської служби ідеальний кінь. Раніше вони так і робили, практично 70% кінного складу були «українці». А зараз їздять на своїх — будьонівцях і дончаках, які не зовсім годяться через норовливий характер. Росіяни кажуть, що радо купували б наших коней, але складно — митниця тощо. У Москві, до речі, кінні загони максимально наближені до місць несіння служби — а ми коней возимо з іподрому».

У західних країнах у полiцейських коней спеціальні підкови, щоб не стиралися об асфальт, багато інших особливих пристосувань. Наші бережуть і свій мінімум; за словами Геннадія Овчаренка та Наталі Щасливець, збрую доводиться ремонтувати й за власні гроші. Зі спеціального одягу — галіфе та чоботи. Пара взуття для кінного міліціонера, до речі, потягне на 500 — 600 гривень, шиє чоботи підприємство, яке взуває почесну варту. За словами командира полку патрульно-постової служби Олександра Сiвака, є й шкіряні комплекти форми — для холодної погоди. Прати одяг кінним міліціонерам доводиться частіше, ніж пішим. Почистив коня — і ти вже весь у пилюці, а тут ще чхнув на тебе гривастий напарник… За словами Олександра Сiвака, хотілося б покращити забезпечення формою, але поки що й так справляються.

У 2000 році автомобілі, коні, амуніція для підрозділу були закуплені на гроші, виділені Київською міською державною адміністрацією. Однак потім, у січні 2003 року, було прийнято рішення про фінансування державних органів тільки за рахунок державного бюджету. Кавалерійський підрозділ міліція почала утримувати виключно за власні гроші. Лише плата за оренду КСШ «Авангард» становить 20 тис. гривень на місяць. А ще корми, ремонт амуніції, витрати на коневози, лікування коней… «Фінансування органів внутрішніх справ на сьогодні з усіх поглядів недостатнє, але кавалерійський підрозділ аж ніяк не кинутий напризволяще. Ми як працювали, так і працюємо. Люди віддані своїй справі. Фінансові проблеми є, але ми їх виносимо на рівень главку, і я не можу сказати, що їх не вирішують. Минулого року напрацювали програму погашення боргів за «Авангард». Кавалерія повинна працювати, і вона працюватиме!», — переконаний Олександр Сiвак.

Щоправда, недавно кінний підрозділ міліції хотіли розформувати, очевидно, зарахувавши його до буржуазних пережитків, як круті автомобілі з парку Міністерства транспорту. Коней і коневози мали намір продати, а міліціонерів пересадити на мопеди. «А як на мопеді проїхати піщаним пляжем? — гірко іронізує Геннадій Овчаренко. — Через колоду його треба на руках перетягувати — дуже спрощує погоню за порушником!» На щастя, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко відкинув таку «раціоналізаторську» пропозицію.

У західних країнах кінній поліції приділяють особливу увагу як безпечній для навколишнього середовища: необхіднi тільки підхвістники для чистоти вулиць. Франція, наприклад, підтримує свою кінну жандармерію, бо вона допомагає налагодити довірче ставлення населення до правоохоронних органів. Тобто — «Міліція з народом». Наш кінний підрозділ, до речі, жодного разу не лише не розганяв демонстрації, але навіть не чергував на мітингах. Поза політикою й красень Цезар, знаменитий тим, що затримував... «Мерседес». Гасав лихач на крутому авто парковими алеями, кидалися практично з під коліс урозтіч мами з колясками. Але Цезар не злякався ревучого мотора «залізного коня», разом зі своїм міліціонером рвонув на автомобіль.

...Скоро вершники сховаються в молодій зелені Гідропарку. Вони їдуть працювати, і там, на маршруті, туристи-журналісти їм ні до чого. Але поки що добряк Хрущ дихає мені в руки, і в його темних, вологих очах запитання: «А народ — із міліцією?»