«Літо. Квіти. Ювілей Віри Томашевської»

Віра Томашевська й до сьогодні відчуває себе представницею ужгородської школи. В експозиції насолоджуєшся багатоголосною поліфонією злагоджених мелодій — життєрадісних в мажорній тональності і мрійно-елегійних із ліричним забарвленням, які ніби вчуваються в рельєфних панно Томашевської, незмінно приворожуючих до себе шанувальників її таланту.

Віра народилась влітку, обожнює квіти, що перетворились на головні «персонажі» її творів. Коли милуєшся життєлюбними квітковими композиціями Томашевської, досконало вибудованими нею на основі традиційних — знакових для українців мотивів «соняшника», «мальви», «мака», «тюльпана», «троянди» тощо, особливо гостро розумієш, як безмежно авторка закохана в природу, що дарує нам цю красу.

Вона у буденному бачить глибинний зміст. Її різні за жанрами станково-декоративні панно — рослинно-орнаментальні («Літо. Квіти», «Поле», триптих «Море квітів»), натюрмортні («Натюрморт з писанками»), пейзажні («Дерево щастя», «Срібна земля», триптих «Весняний мотив»), архітектурно-пейзажні («Ангел древнього міста», диптих «Гірський пейзаж», триптих «Регата») — відрізняються ясною для глядацького розуміння і водночас вишуканою образністю, де дивним чином сполучаються давні національні традиції образотворення, закорінені в народному примітиві (сільському наїві), разом з сучасною високої культури мовою професійного художника. 

ФРАГМЕНТ ТРИПТИХА «ВЕСНЯНИЙ МОТИВ», 2016 р.

У врівноважених композиціях Томашевської превалюють улюблені нею гуцульські пейзажі з мальовничими карпатськими горами, нерідко з характерними народними типажами («В Карпатах»). Гранично умовні зображення в них реально-фантазійних квітів, дерев, метеликів, пташок, оленів, баранів, коней на тлі гірського неба чи води синкретично об’єднані, сприймаються цілим Всесвітом.

Майстриня — неперевершений колорист, вона зазвичай віддає перевагу дзвінким і яскравим поливам, особливо червоним, синім, жовтим, взятих в контрастних, але гармонійних сполученнях, вражаючи своєю енергетичною поліхромією, підкреслюючи декоративний характер панно. Проте на цій персоналії вона продемонструвала і хист справжнього живописця, опановуючи в кераміці більш складні колористичні завдання: левова частка її фігуративних творів вирішена на співзвуччі шляхетних приглушених  охристих, блакитних, зелених з їхніми тонкими переходами і нюансами, що перемежовуються з ніжними сріблястими і перламутровими («Св. Пророк Іона», «Адам і Єва», диптих «Золота осінь»).

Керамічні рельєфи Томашевської, виконані з гончарної майолікової глини, є, говорячи сучасною мовою, «два в одному»: керамічний живопис органічно синтезується зі скульптурним рельєфом, де додатково використано цікаві прийоми декорування поверхні панно. В арсеналі керамістки є художньо-виразні фактури, що утворюються нею шляхом відтиснування «живих» трав, кори дерев, природного листя, і навіть в’язаних тканин та тюлю. Томашевська складає свої оригінальні панно подібно до мозаїки чи колажа в межах розробленої нею ще у 1980-х авторської техніки.

В кераміку Віра закохалась ще дитиною. Дівчинкою бігала милуватися нею на сільський базар, куди звідусіль звозили різноманітні гончарні вироби: з Рахівського району — гуцули, з Виноградівського — угорці, з Хусту — українці, румуни, німці, угорці тощо...

Від того дитячого захоплення ужитковим мистецтвом маленької Вірочки Литвин до вступу Віри Томашевської (прізвище по чоловіку) в члени Національної спілки художників України (1995 р.) і визнання її як одного з найцікавіших майстрів української художньої кераміки на зламі ХХ—ХХІ стст., шлях був доволі довгий. Він проліг через навчання в Ужгородському училиші прикладного мистецтва на відділі художньої кераміки, яке закінчила 1975 р. (нині — Коледж мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатського художнього інституту), крізь досвід кераміста і фарфориста на художньо-промисловому підприємстві у Віноградові; навчання на факультеті теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві; педагогічну роботу в Ужгородському училищі, роботу в декоративно-прикладному цеху закарпатського відділення Художнього фонду УРСР; регулярну участь у спілчанських всеукраїнських і міжнародних виставках, і, безперечно, нескінченний виснажливий, але радісний труд у своїй творчій «келії» — майстерні художниці, де вона залишається наодинці з мистецтвом і Богом.

В Ужгороді Віра пройшла дуже міцну фахову школу: в училищі у 1970-х рр. навчали глибинним основам декоративно-ужиткового мистецтва: студенти-керамісти досконало оволодівали і гончарним кругом, і розписом по фарфору, і керамічною пластикою, отримуючи професійні навички під час літніх практик на Берегівському майоліковому заводі, на Баранівському і Бориславському фарфорових заводах.

Згодом Віра Томашевська із захопленням працювала в архітектурі громадських споруд.

Архітектура, а точніше — її мотиви залишилась лише в зображеннях у майже казкових керамічних пейзажах Томашевської зі старовинними вуличками і одно,-двоповерховими будиночками, дуже схожими на ужгородські. І це не тільки данина мисткині рідному місту, а й наслідок  професійного опрацювання Томашевською історії кераміки Закарпаття (це тема її мистецтвознавчої дипломної роботи в НАОМА), де вона ретельно дослідила вплив хабанської, угорської, словацької, марморошської (румунської) кераміки на українську в західних регіонах нашої країни. Достеменне знання еволюції закарпатської кераміки вплинуло на яскраву колористику і тематику її творів, а також стало важливим фактором у формуванні авторського стилю керамістки.

Нині Віра Томашевська вкотре на своїй персональній виставці (а їх було понад 25) зачаровує глядачів магічною силою своїх нових творів (їх 30 в експозиції).