Мухи вульгарної есхатолог і ї
Кінець другого тисячоліття заперечив усі передбачення культурологів, що на межі століть (а ще б пак тисячоліть) посилюються містичні настрої в суспільстві. Щось на зразок казусів метеорології, коли три дні поспіль із телевізора обіцяють дощ, про що й хмари свідчать, і вологість начебто підвищена, і тиск скаче, а дощу немає. Як на зло. Так і чутки про «кінець світу» за якийсь місяць до 2000 року побутують у тих же колах, які й мусували їх чи не від кінця ХIХ століття, пильнуючи, як спадок, «передчуття кінця» і традиції спіритичних сеансів. Українське суспільство, переживши період непідробного захоплення містикою в подобі Кашпіровського, здається, сьогодні уперто асоціює її з Девідом Копперфільдом, звично плутаючись у поняттях. Навіть сонячне затемнення викликало радше збудження гри, ніж катастрофи, — веселої паузи в катастрофі щоденного виживання.
Утім, як комерційна ідея, «кінець світу» — то не найгірший сюжет, особливо для Голлівуду, який останнім часом схибнувся на темі американського месіанізму (від кого американці нас тільки не рятували: і від вселенських катастроф, і від інопланетних монстрів, і від нечуваних епідемій, голоду та холоду...). Цього разу нас рятуватиме Шварценеггер і не від кого-небудь, а від самого диявола (Гебрієл Бірн). Приманки фільму: залізний Арнольд, чудові спецефекти, великі невинні очі Робін Танней (вона грає дівчину, з якою диявол має в останню годину тисячоліття зачати дитину); що ж до кривавих подробиць, то вони помірні, але згідно з рецептом жанру.
Проте в самому сюжеті багато неузгоджених мотивів: служителі сатани мало чим відрізняються від служителів Бога, — загалом, усі вони статисти, тло подій, дешева робсила. Статичний натовп сатанистів у фільмі нагадує радянські фільми про соціальних маргіналів: огорнутий флером непізнаваності опоетизований світ злодіїв, циган або хіпі — «ось такі ми, загадкові тварини їжачки». Не варто й казати, що найбільшу насолоду від такого кіно отримували самі маргінали. Здається, за цим принципом знято і прихильників зла в «Кінці світу»: нагнати містичного жаху не стільки перед світовою катастрофою, скільки перед загадковими прихильниками диявола, які є скрізь і всюди, як «чорна рука» в дитячих страшилках. І цей акцент у фільмі явно смакується.
Загалом, у стрічці багато парадоксальних моментів. Таке враження, що на ниві стрункої системи релігійних приписів автори вирішили створити особливу науку — народну есхатологію, в якій пояснити тисячолітню історію взаємодій Бога і диявола за сучасною модою, не вдаючись у подробиці, а «білі нитки» неузгодженого сюжету закамуфлювати культом таємничості. Проте як вульгарний соціологізм нічого не пояснює в підшкірній природі непростих соціальних взаємодій, так само вульгарна есхатологія нічого не прояснює сучасній людині в її непростих стосунках із Богом, з яким вона фамільярно корефаниться на «ти». У якомусь розумінні цей фільм справді про кінець світу — іде навала навіть не варварів, а «володарів мух» (запозичуючи промовистий образ у Голдінга), які перепишуть світову історію у формі коміксів і чудово житимуть у святій переконаності, що «сама золота рибка» давно і справно служить у них «на посилках».
