Відверто про головне

«Серце боксера» — постановка режисера-педагога Дмитра Морозова. Вистава є самостійною роботою акторів Професійної студії при театрі, і був потавлений на Новій сцені. Молоді  вдало вибрали п’єсу сучасного німецького драматурга Лутца Хюнбнера, адже автор пише про молодь і для молоді.

Ще одна прем’єра — вистава «Дерева вмирають стоячи» (за п’єсою іспанського драматурга Алехандро Касона), яка вперше була поставлена на цій сцені ще в далекі 1950-ті знаменитим  режисером Леонідом Варпаховським, що присвятив виставу своєму вчителеві Всеволоду Мейєрхольду. Це робота для нього була піснею про людську силу — саме тому в сценічному оформленні використовувався сухий бамбук. Сьогодні ж це вже третє втілення історії. Свою постановку режисер Ірина Барковська присвятила Леоніду Варпаховському.

СТІНА, ЩО ВІЗУАЛЬНО НАГАДУЄ КЛІТКУ

Що може змусити нове покоління задуматися про вірність своїх вчинків? Приклад молоді ХХI століття — герой Йойо (Олександр Соколенко) — навіжений, безтурботний парубок. Він украв мопед і як покарання повинен відпрацювати виправні громадські роботи в притулку для пристарілих (побілити кімнату). Там і відбувається доленосна зустріч, що вносить корективи до його життя. Йойо знайомиться зі старим Левом (Ілля Пономаренко).

Герої співіснують у замкнутому просторі. Стіна, що візуально нагадує клітку, на якій проектується то силует «злої» тітки, що проходить повз,  то боксерські рукавички, то деякі нечіткі лінії. Сходи, стіл із флягою і телефоном, стілець і коробки з «непотребом» — саме такий вигляд має кімната в притулку.

Дует молодих акторів залучає глядачів до сюжету з перших хвилин. Лев у виконанні Іллі Пономаренко — це старий з бездонними очима, наповненими смутком, у них читається все життя героя — його спортивна слава давно стала історією боксу.  Він часто дивиться в одну цятку, немов бачить себе на рингу; він ледве ходить, важко говорить, і складно уявити, що у минулому  це був знаменитий чемпіон, якого називали  «Червоним Левом»... І в ту мить, коли старий тренує Йойо або танцює, граючи на гармошці, його тягар кудись зникає, і ми бачимо людину, сповнену сил і енергії. Але це триває недовго. Його зовнішній вигляд доповнює цей образ — порваний розтягнутий светр, брудні брюки, старий зношений плащ — через незліченні дірки в ньому з першого разу не вдається втрапити в рукав. А старі пошарпані боксерські рукавички нагадують зношене серце.

Йойо, у виконанні Олександра Соколенка, безшабашний «крутий» парубок, якому «море по коліно», каже все, що спаде на думку. Поступово він змінюється  і немов широко розплющує очі на світ, вчиться захищатися, доглядати дівчину, грати на гармошці та жити не лише заради себе.

ПІСНЯ ПРО СИЛУ ДУХУ

...Час іде, цінності змінюються, і кожна епоха народжує свої запитання та відповіді. Сьогодні глядачі виставу прочитують інакше, ніж в 1950-х, але головна думка все ж залишається незмінною, бо тема людського єства хвилює кожну людину.

Ця історія  — казка для дорослих, у яку всі майже вірять — колись вигнаний із будинку онук, через двадцять років у свідомості люблячої бабусі став успішним архітектором. І ось телеграма, де йдеться про приїзд «хлопчика». Але дідусь не може допустити нищівного удару, який загрожує його улюбленій дружині. А істина нещадна, як би не хотілося її обдурити...

На сцені простір, придуманий великим сценографом Давидом Боровським — напівкругла стіна з сухого бамбука, яка від дотику починає рухатися і стукати, старий, з потужним корінням дерево — образ стійкості та внутрішньої сили, що є у бабусі з дідусем, яких зіграли Ніна Ніжерадзе та Віктор Алдошин. Дві  люблячі, щирі, трепетні людини, що піклуються одне за одного — ось такими можна побачити героїв. Протягом довгого спільного життя їх коріння зрослося в одне, яке, якщо викопати, загинуть обоє.

Герої історії, драматурга Алехандро Касона, відходять від дійсності до ілюзій, які затуманюють погляд на те, що відбувається, але рано чи пізно ілюзії розбиваються, і проступає реальне життя. Молоді герої Маурісио/Директор (Станіслав Бобко) і Ізабелла/Марта (Ірина Бучко) настільки загралися, що не звертають увагу на свої почуття. Глядач бачить, як зароджується кохання між двома молодими героями. Театр дає можливість випробувати певні емоції та відчуття, а ці прем’єри дадуть можливість задуматися про головне.

Наступний раз «Серце боксера» покажуть 30 листопада