Дива від Наталії Рибак

Вона належить до численного роду Петриківського краю у Придніпров’ї, яке з давніх-давен перебуває в казково-чарівному світі народної творчості. Учениця Андрія Пікуша, відомого майстра петриківського розпису, Наталія Рибак наслідувала від нього головне — любов до старих традицій, які з часом стає дедалі важче зберігати. Вона пропонує мистецтво, в якому переплелися краса природи і мудрість людської душі. Як і її вчителю, Наталії Михайлівні присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України, також вона нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня за визначні заслуги у сфері культури. Але істинною нагородою для майстрині залишається спілкування з людьми, передача їм унікальних знань. І коли вона отримала запрошення проводити майстер-класи під час святкування Різдва в Музеї історії міста Кам’янського, з радістю дала згоду і вже поспіль шість років її уроки творчості — неодмінна складова різнобарвного дійства, в якому всі присутні — і гості, і учасники.

Цього року Наталія Рибак представила на музейній різдвяній виставці петриківський розпис у стилі народної картинки, вчила охочих малювати, робити витончені витинанки у вигляді паперового мережива сніжинок, продемонструвала дівчатам способи вив’язування хустки на голові за стародавніми традиціями, а кульмінацією майстер-класу було зазвичай створення української різдвяної прикраси — дідуха, або коляди, який символізує родоначальника сім’ї та древніших предків. Спостерігати за роботою майстрині можна годинами, а слухати її дивні розповіді — безкінечно. Її невеличкі монологи не хочеться порушувати і, тим більше, замовчувати.

«ДИПЛОМАТИЧНІ ПЕРЕГОВОРИ» З... КІШКОЮ

«Що таке петриківський розпис? У сучасному понятті — птахи і квіти. Але насправді це риби, птиці, коні, народна картинка. Так колись малювали люди — те, що бачили. За це я люблю народну картинку, в якій зображені сюжети з життя: побачення, сватання, весілля та інші важливі події. Петриківка, як ми називаємо наш розпис, існує з дуже давніх часів, може, навіть із дохристиянства, і вона дійшла до нас. У цьому її унікальність і, на превеликий жаль, значні втрати первинного змісту. Хто має уявлення про петриківський розпис, знає, що він малюється і пальчиком, і кінчиком аптечної піпетки, й білячою та колонковою щіточками, але найпотрібнішим та неповторним інструментом залишається пензлик із кошачої шерсті. Такого пензлика немає в продажу. Його можна зробити лише самому. Технологія незмінна: з котом або кішкою попередньо проводяться серйозні дипломатичні переговори, і якщо вдалося домовитися, акуратно з-під лапки чи з-під горлечка можна зістригти трохи шерсті, при цьому не тримаючи кицю силоміць, щоб вона не відчувала себе пригніченою. Адже якщо зіпсувати настрій киці, порушиться світова гармонія, чого не має бути. Потім ця шерсть намотується рівномірно на загострену паличку, і така щіточка використовується для малювання тонких деталей».

ЗЕМЛЯ — СОНЦЕ — ДІДУХ

«Виготовлення дідуха починається заздалегідь. Він робиться з озимого жита, яке треба сіяти до 23 вересня. Якщо посіяти пізніше, воно або не зійде, або не закущиться. Потім влітку його жнуть і, перекидаючи, добре висушують на сонці. Тільки тоді з нього можна робити дідух на Різдво. Це наші традиції, їх обов’язково треба передавати далі. Ми просто не маємо права втрачати інформацію наших предків. Період виникнення дідуха встановити практично неможливо. Він ставився як символ роду під іконою на схід сонця і зберігався лише до Василя (Старого Нового року), а потім спалювався і розвіювався по городу як пожертва, щоб був гарний наступний врожай».

«Зазвичай дідух робиться з невеличких пучечків жита і зв’язується у три чи в один гарний сніп. Туди може додаватися висушений льон, безсмертник та інші трави. Оскільки я добре знаюся на різних травах, то вважаю, що мені дуже пощастило, коли після тривалих пошуків вдалося знайти і посадити ворсянку. Це дійсно рідкісна рослина, яка раніше експортувалася у великих обсягах в Англію для розчісування найдорожчих, вишуканих сортів сукна. Для цього використовувалися коричневі голчасті шишечки, які має ця рослина. Ними я й прикрасила нинішній дідух. Ворсянка має цілющу силу: коли вона росте, то листочки обгортають стебло, як чаша, в якій збирається вода. Нею лікують очі. Отакий вийшов пишний і з оригінальною прикрасою нинішній дідух, який додався до попередніх, з минулих років. Вони вже становлять невеличку колекцію, яка зберігається в історичному музеї для того, щоб показувати і розповідати людям про цей важливий атрибут українських свят, де замість ялинки використовувався саме дідух. Взагалі я дуже вдячна директору музею Наталії Булановій, яка гуртує тих, хто хоче більше дізнатися про наше, рідне, українське».