Чи засвоєні елітою України уроки картезіанської філософії?
Cogito, ergo sum. Переконаний, що читачам «Дня» добре відомий і цей вислів – «мислю, отже, існую», - і ймення його автора – Рене Декарта. Більшість із читачів, очевидно, знає й те, що Декарт (420 років від дня народження якого виповнюється 31 березня) – це французький філософ, психолог, фізик, математик і фізіолог, фундатор класичного європейського раціоналізму, аналітичної геометрії, один із творців алгебраїчної символіки та гіпотези утворення тіл Сонячної системи, – і так далі, і таке інше. Одним словом, визначний учений-енциклопедист, автор праць, без яких неможливо уявити історію науки та культури, - «Міркування про метод», «Геометрія», «Метафізичні роздуми», «Основи філософії», «Пристрасті душі».
Життя Декарта (1596 – 1650) – справжній пригодницький роман доби «Трьох мушкетерів». Попри слабке здоров’я, він наполегливо вчиться й отримує диплом бакалавра в університеті Пуатьє. Невдовзі Декарт стає офіцером-найманцем і служить в арміях Нідерландів, Баварії та Угорщини. Бере участь у складі баварського війська у битві на Білій Горі під Прагою (1620), наслідком якої стала втрата самостійності Чехії та знелюднення цієї країни. У цей період Декарт полюбляв бали та азартні ігри, «роздягаючи» своїх партнерів, оскільки вміло використовував у цих іграх математичні методи. Потім він осідає в Голландії, де за якийсь час кидає військову службу (йому наснився «дух правди», який дорікав Декарту за розбазарювання часу), усамітнюється, втаємничуючи своє місце проживання навіть від друзів, і віддається наукам та філософії. Вплив його філософії стає загальноєвропейським, сягаючи й України; картезіанство (на латині, яка тоді була міжнародною мовою науки, Декарт звався Cartesius), його раціоналістичні методи резонували у політико-правових текстах авторства Юрія Немирича та Пилипа Орлика. Нарешті, обставини смерті Рене Декарта – теж наче сторінка авантюрного роману; він як галантний шляхтич не може відмовити шведській королеві Христині та їде до Стокгольму навчати її філософії. Була люта зима, врешті-решт Декарт застудився, потім захворів на пневмонію, але до останнього давав уроки своїй вельможній учениці…
Але сьогодні нас у житті та спадщині Рене Декарта, очевидно, має цікавити передусім не це, а його самовіддана праця в царині наук – як природничих, так і гуманітарних, його вміння піддавати критичному аналізу усталені речі, прагнення мати справу там, де це можливо, з упорядкованими фактами, а не з хаосом відчуттів і вражень, зрештою, намагання поєднати знання та свободу. «Гідність свободи і думки – єдина гідність, вважає Декарт», - говорив про картезіанську систему визначний грузинський філософ Мераб Мамардашвілі. Можливо, це певне перебільшення, але, принаймні, найвищою чеснотою як мислителя, так і будь-якої людини Декарт єдність свободи та думки.
Відтак вчитаємося у його афористичні формулювання, не забуваючи, що це – результат осмислення всієї суми тогочасних подій – Тридцятилітньої війни та відкриття голландцями Австралії, англійської революції та публікації праць Галілея, заснування англійських і французьких колоній у Північній Америці (з них пізніше постали США і Канада) та винаходу мікроскопу. Декарт, як учений-енциклопедист і небуденний філософ, цікавився всім, що діялося в тогочасному світі, - і все прагнув ввести в межі раціонального розмислу.
Отож лише деякі з актуальних донині взірців картезіанської мудрості.
«Визначивши точно значення слів, людство позбавилось би від половини помилок».
«Краще вже зовсім не намагатися відшукати якусь істину, ніж робити це без жодного методу».
«Філософія, оскільки вона поширюється на все доступне людському пізнанню, одна тільки відрізняє нас від дикунів і варварів, і кожен народ сягає тим більших висот громадянської зрілості й освіченості, чим краще в ньому філософують; тому немає для держави більшого блага, ніж мати справжніх філософів».
«Читання хороших книг – це розмова з найкращими людьми минулих часів, і до того ж така розмова, коли вони повідомляють нам тільки найкращі свої думки».
«Мало мати хороший розум, головне – добре його застосовувати».
«Розум – це запальне скло, яке, запалюючи, саме залишається холодним».
«Щоб удосконалити розум, слід більше розмірковувати, ніж заучувати».
Видається, з цими й іншими афоризмами Декарта добре було б ознайомитися багато яким вітчизняним політикам, чиновникам, бізнесменам, чи не так? А ще – персонажам, які так часто вдають з себе на телевізійних ток-шоу політологів, що звиклися з цією машкарою, яка прикриває відсутність їхніх власних знань і думок, тим більше – відсутність відповідальних учинків.
Але все ж основне – це розвинути свою здатність до мислення, причому до мислення точного та безжального у своїх висновках, ґрунтованого не на випадковостях чи емоціях, а на переконаннях і прагненні до свободи. Наразі в Україні у всіх сферах діяльності дуже не вистачає публічних осіб, лідерів, здатних на раціональний розмисел та раціональну дію. Це означає, що уроки картезіанської філософії у нас слабко засвоєні претендентами на роль еліти…
